ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО ОБРІЗАННЯ ГОСПОДНЬОГО

Сьогодні святкує свята Церква три, а я б сказав іще й четверте свято. Рідко таке бував, та все ж таки воно лучається, як у цім першім різдвянім літургічнім круві, коли обходимо памʼять кількох християнських подій.

І нині як перша памʼятка, це звеличення народженого Божого Сина пресвятим іменем Ісус, якому ми покланяємося, яке величаємо, і в якім ми набираємо сили в дальшому житті. Після жидівського звичаю і обряду по восьми днях відбуто обряд обрізання і тоді при тому надавали хлопʼяті імʼя.

З цим іменем, як ви чули в Євангелії, вʼяжеться і друга подія, а саме, що Ісус уже від дитинства мусів перебути багато переходів. Найперше утяжлива подорож з Назарету до Вифлеєму, шукання притулку, а відтак ніч вертепу й Його народження. По якомусь часі Його перенесено до дому; потім прихід трьох царів і втеча до Єгипту, поворот і поселення в Назареті. Ісус приходив щороку з батьками до святині, щоб віддати Отцю Небесному поклін. В тодішніх часах це була не тільки найбільша й найвеличавіша жидівська святиня в Юдеї, але й на цілому Сході! Ісус відлучився від своїх батьків, і де Його знайшли ? Знайшли Його у храмі: « Чи ви не знаєте, що подобає мені бути в домі мого Отця? » (Лук. 2,49). Ось що сам Христос ставить нам перед очі: злуку з храмом Христовим, з церквою. Там наше місце. Молитва, Служба Божа розважання, призадума, іспит совісти — те все концентрується в нашій церкві.

Нинішнє свято є тим великим святом, що ставить нам, а передусім сестрам, перед очі той храм, в якому вони повинні переводити ціле своє життя. Так як священик, так і вони, монахи й монахині, приготовляються до служби Христової, що має бути осередком їхнього життя. Туди мусять прямувати, щоб остаточно осягнути свою ціль.

Одночасно нині є свято св. Василія Великого. Як хто-як-хто пішов ва Христом, зрозумів Христа, то певно був св. Василій. Ви знаєте його молодість, не треба переповідати його життя. Найбільшим його подвигом було оснування одного громадження для розбитого и ще несформованого монашого життя в одну громаду. Багато помогла йому його сестра Макрина. Вона без сумніву є невідлучна від того великого діла заснування василіянських монастирів. Коли ви так глянете в часі приготування до монашого життя, то важне пізнати його історію. Св. Василій їздив по різних краях, дивився всюди, розглядався в духовному житті, і щойно тоді заснував монастир. А за ним пішла його сестра, яка спонукала його до того, що він посвятився духовному життю, а не віддався світським справам і осягненням високого державного становища, яке міг тоді дуже легко осягнути, маючи високу освіту, здобуту разом із Григорієм в Атенах. Скільки то людей не доконувало великих діл, та все те або впало, або зниділо, а його монастир, повна посвята для Христа у Його храмі — діє по сьогоднішній день. Треба сказати, що як упадає те найвище духове життя, упадає і Церква. Тому треба нині поставити собі перед очі питання: як я сповняю своє завдання і як я іду слідом за св. Василієм і св. Макриною, коли нині відновлюю свої монаші обіти?

Кінець року — св. Маланки. Справляють балі, гуляють, бавляться. Для такої дівчини чи хлопця, то є щось великого в житті. А в дійсності, яке то дрібне! Яке то мале, коли подивитися з точки вічности! Нині перегуляв і що з того? А коли я посвятилася для духового життя навіки, яка велика різниця! Посвятилася нині, але треба виконувати посвяту, і то так, щоб я у ній знайшла вдоволення, щоб я бачила, що посвята для Ісуса Христа, що звеличення Його не тільки устами, але й моїм життям, є щось найвищого. Коли ви дійдете до того зрозуміння, та не тільки до зрозуміння, але й до того стану, в якому ви почуваєтеся щасливим — отоді ви осягнули свою мету і щастя вже тут на вемлі і вступили на певну дорогу в дальшому змаганні. Коли читаєте життя святих, то бачите, що то не є якась собі забава. Скільки там вложеного серця! Скільки там мозку й розуму! Скільки там посвяти й скільки терпінь! От візьміть св. Йосафата, якого 350-літній ювілей ми святкуємо. Прийшов до монастиря, де розвалені мури, там один куток іще є; там поставив сінник чи потряс соломи і відтак зачав розбудовувати монаше життя. І воно вінчалось чимсь великим. Монастирі св. Василія і св. Макрини поширились по цілому світі так само, як величаві монастирі здвигнув св. Йосафат.

Тепер, коли глянем оком в Україну, одна з наймолодших дочок Всеволода, її тоді називали Янкою, посвятилася монашому життю. Вона поїхала до Константинополя, щоб краще приглянутися монашому правилові й студитському уставові. Її монастирі поширились по цілій Русі. Ми так ще мало знаємо про жіноче монаше життя! Книжка вашої покійної матері Соломії Цьорох, яку і видала Богословська Академія, це капля в історії. Вона така незнана й недосліджена, що аж дивно і страх!

Коли ми нині так дивимося на це велике свято св. Василія Великого, то бачимо, що він є велетень, ґіґант у духовному житті. Тепер же ж, якою дрібною і яким дрібним я є супроти нього! Тому треба підноситися в духовному житті!

Нині ще третє свято для вас, а саме, віднова обітів, щоб стати в повному розумінні того слова монахинею і наскрізь духовною людиною. Їх відновляєте для скріплення духа! Нехай вона додасть вам нових сил, передусім ва поміччю св. Василія і св. Макрини.

З тими думками святкуємо ми й четверте свято: Нового Року. Вправді наш церковний рік починається першого вересня за жидівським звичаєм, тоді коли починалися жнива та перші снопи, перші овочі приносили вони до святині на жертву. Тоді починався новий рік. Та в римських часах прийнявся звичай радше першого січня за юліянським і пізнішим григоріянським календарем. Очевидно на майбутнє, так здається, буде зуніфікований один календар, так що буде створений без неточностей, бо їх має не тільки юліянський календар, де треба додавати по одному дневі, але й григоріянський. Та нині, як би там не було, починаємо новий рік у нашому житті, новий етап. З якими думками ? Ви вже чули: з новим піднесенням духа, із свіжим запалом і з відновленою посвятою. Чи я дістану похвалу від людей, чи не дістану її, але щоб я у св. Василія і в Господа Бога одержала нагороду. З мого боку роблю все, що можу. Така незначна, здається, робота, от хочби позамітати, що то б? О, яка то велика й заслужна праця! Сказав Христос, що подати навіть шклянку води не остане без нагороди! А коли піти порядкувати на господарстві чи вдома, то таке саме велике діло, як сидіти й писати книжку. Не раз треба зробити просту роботу, бо без неї ні кроку не зробиш уперед. Очевидно тому й є поділ тіві праці: один робить то, другий інше, один усього не в силі виконати. Перед нами майбутнє, воно дуже сіре, по-людськи беручи. Великі труднощі і для Церкви і для монахів, для монахинь, коли на те тверезо дивитися. А все таки є якась у Бозі надія, є запал і довірʼя до Господа Бога. Розходиться тільки про одне, щоб зі себе дати якнайбільше для Господа Бога. При тому треба вам усвідомити собі, що такого місця, як тут не мають василіянки на цілій кулі земській. Не думайте, що то пересада і лише так для звеличення. Як перейдете всі оселі василіянок, немає такого місця, щоб ви мали такий величавий храм, який подивляють і чужинці, щоб ви мали — і то найважніше — найвищу установу, університет. Ви можете не лише провадити своє господарство й удержуватися, але й образуватися. Маєте найкращих провідників і бачите найкращі приклади! Сила монастиря не є в матеріяльнім багатстві, але в духовості. Такий монастир треба цінити. Тепер мушу тут Вам ще виразно заявити: Тому що ви від початку зайняли цю обитель, старайтеся за всяку ціну її втримати. Це є ваша обитель, ви тут працю вложили, і в тім дальше ту установу підтримуйте. Рим — осередок християнства, ніде інде не знайдете другого такого місця, тут зʼїжджаються всі як до осередку світу. Старайтеся вдержати цей монастир і для піддержання монашества в нашій Україні! Студитів спершу було там кільканадцять, тепер уже є кількадесят. Пʼятдесят священиків, і то повступали лікарі та інженери та інші. Є отже якась Божа сила в тому духовному житті, що й у найтяжчих умовинах не пропадав! Які б там перепони й труднощі не були, а все таки чернецтво держиться. Цю Божу силу мушу пізнати я і присвоїти собі. При тому запамʼятайте собі й цю засаду: як високо буде стояти монастир і чернече життя, так і високо буде стояти Церква Як паде монастир, паде й Церква. Тому то така велика відповідальність за те, на що я рішився (-лася) і куди я пішов(-ла).

Та маймо в Бозі надію, що ці нинішні свята додадуть нам свіжої сили для життя, не тільки щоб вдержати його, але щоб розвинути та провести його у храмі, в духовному окруженні, бо, як казав Христос: «подобаєт мені бути в домі Отця мого», амінь. Во імʼя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь.