ПРОПОВІДЬ В ЧАСІ ПОМИНАЛЬНОГО БОГОСЛУЖЕННЯ ЗА БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ ПРОФЕСОРА-ДОКТОРА МИКОЛУ ЧУБАТОГО

Дорогі Прочани! Нині, в свято св. Антонія Печерського, звело нас ось тут, у цім соборі Св. Софії на те, щоб ми віддали честь і поклін усім тим, що так чисельно приїхали до Риму, щоб звеличати і пригадати нашу відвічну правду, якою є єдність нашої Церкви, за яку то єдність ми гори трупів положили і ріки крови пролили.

А нині обходимо свято св. Антонія Печерського, який дав початок звершеному життю в Україні. До його часу це звершене життя було дуже скромне. Початково мешкав св. Антоній у печерах, а коли прийшов до нього ще св. Теодосій, то вони збудували монастир, який з часом став знаним і славним на цілу Україну. Приходили до нього князі з почотом, приходили священики й побожні люди, щоб просити благословення в цих святих Божих угодників, але також і тому, щоб подивитися на це звершене життя. Тому то св. Антоній є великим, бо він дав початок тому звершеному життю і утвердив його.

Водночас, мої Дорогі, Ваш побут тут у Римі та Ваш відʼїзд спровадив нас разом ще для того, щоб віддати честь і помолитися за душу покійного професора Миколи Чубатого. Мене як його товариша ще з ґімназійних часів у Тернополі вʼяже з ним довголітня праця та спільні переживання воєнних і повоєнних часів, які цілий наш нарід переживав. Він, як Вам уже напевно відомо з часописів, походив із міщанської родини в Тернополі, близько Нового Городу. Нещаслива смерть матері мала великий вплив на дальший розвиток Миколи. Хоч у тих часах наша молодь підпадала здебільша атеїстичній пропаґанді, то я знаю, що Микола був віруючим від дитинства до самої смерти. А чи багато було тоді таких? Він часто сповідався, причащався, молився, і це є характеристичним для цілого його життя. Скінчивши гімназію з відзначенням, вписався він на богословський факультет, який закінчив із відзначенням. А коли прийшов час свячень, то він Слузі Божому Андреєві сказав: « Я маю страх принимати свячення. Чи не міг би я залишитись у світському стані? » А Слуга Божий Андрей, наче рідний батько, уважно вислухав його і по короткій надумі відповів: « А чому ж би й ні? Нам потрібно добрих віруючих світських людей, які своїм впливом могли б ділати на своє окруження». І тоді то молодий Микола вписується на правничий факультет та рівночасно студіює історію, яка його потягала ще в ґімназійних часах. Ледве закінчив свої правничі студії, прийшла перша світова війна зі своїми наслідками для нашого народу. Тому що поляки не погодилися на двомовний університет, то у Львові постає Укр. тайний університет і там починає виклади українського права проф. Чубатий. Коли я повернувся зі студій з Риму до Львова і після короткої професури став ректором Богословської академії, то проф. Чубатий був іменований професором на Академії. І саме тут, на Богословській академії у Львові, починається його властива карʼєра. Вправді вже перед тим він опублікував деякі свої наукові праці, став дійсним членом НТШ та інших товариств, але на Академії почав він систематичну наукову працю зі студентами та навчав їх методу наукової праці. Працював так около 20 років. В тому то часі почав підготовляти історію нашої Церкви. Але працю мусів перервати внаслідок вибуху другої світової війни. Виїхавши напередодні війни на Євхаристійний конґрес до Америки, вже не міг вернутися додому і залишився в ЗСА, де й помер 10 липня ц.р.

Коли я повернувся зі заслання, то проф. Чубатий зараз зголосився і почав працювати на УКУ і далі опрацьовувати історію Церкви. Вийшов перший том, а другий тепер у друку. Це дуже важна праця. Може там є і деякі перестарілі погляди, коли оцінювати цю історію з нинішнього становища, але це не зменшує заслуг проф. Чубатого як історика нашої Церкви. Богословська академія у Львові та Український католицький університет у Римі — ось що піднесло його і зробило його найвизначнішим сучасним вченим істориком нашої Церкви.

Отже коли ми нині згадуємо покійного професора Чубатого, то рівночасно дякуємо за ту працю, яку він вложив у Церкву і народ. Тому то помолімся до Господа Бога, щоб простив йому всі його свідомі і несвідомі прогрішення і прийняв його у своє небесне царство. Він у великій мірі причинився до піднесення нашої культури і саме цей факт хай не навіває смутку на Вас, але вертайтеся додому з тим переконанням, що це все, що Ви туг бачили, і пережили, піднесе Вас на дусі. Своє знання все треба збагачувати, підносити свою науку й культуру і держатися разом. Нехай усякі непорозуміння зникнуть у Вас. Коли нині така численна стемфордська громада зібралась ось тут, у цій гарній церкві Св. Софії в Римі, то подякуймо Богові нашою молитвою за Його поміч, за спасення, щоб Ви свої діти виховали свідомо та в їх серцях вложили любов до своєї рідної Церкви і народу. Ось ця висока ідея, ідея Мудрости, яку Ви тут бачили, щоб вона залишилась у Ваших серцях, амінь!