ПРОПОВІДЬ НА ПРАЗНИК БЛАГОВІЩЕННЯ В СТУДІОНІ

Найважчим тягарем і найбільшим горем людини є його терпіння і страждання. Прийшли вони у спадку по Еві, зглядно Адамові через їх гріх непослуху Господеві (Буття 3,16 сл.). Тому терпіння є карою, яку треба спокутувати добровільним їх переношенням, як також молитвою і милостинею, бо такий закон і такий шлях вказав Господь. Найжахливішим і просто невиносимим стає терпіння, якщо воно безвихідне і безвиглядне. І тому Господь, накладаючи кару, не полишив людину в безнадійності, але обіцяв вихід і порятунок. Прийде післаний Месія, що спасе нарід. Тим то прокляття в раю містить водночас і радість і облегшення в цілому душевному процесі терпінь для душі і тіла. Прийде час, коли скінчиться кара і настане час її прощення, а через те і радість.

Коли так слідкувати в черзі віків Старого Завіту за цією обіцянкою, то чуємо одне або друге слово з уст пророків, Псальмопівця і інших Богом надхненних письменників, що ось-ось сповниться приречення і зближається час здійснення даної обіцянки. Нинішнє свято це памятка тої благовісті. Приходить післаний з неба архангел Гавриїл до дівиці Марії в Назареті.

«Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між женами. Вона ж, увидівши, стривожилась словом його і мислила, що то буде за привітання оце. І сказав їй ангел: Не бійся, Маріям, бо знайшла вси олагодать у Бога. І ось зачнеш в утробі, і породиш сина, і наречеш імʼя йому Ісус. Він буде великий і Син Вишнього наречеться; і дасть йому Господь Бог престіл Давида, Отця його; і оцариться в домі Якова во віки, і царству його не буде кінця. Сказала ж Маріям до ангела: Як це буде, коли я мужа не знаю. І відповівши ангел, сказав їй:Дух Святий найде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе; тим то і рождаєме святе наречеться Син Божий... Сказала Маріям: Ось раба Господня, нехай буде мені по глаголу твоєму ».

Коротка розмова, але яка повна змісту й історичного значення для цілого людства (Лука 1,28-38). Тому це свято святкуємо в нашій Церкві завжди так величаво і радісно. Вправді ми стоїмо серед Великого Посту і з ним звязаного покутничого настрою, терпінь, милостині і умертвлення, щоби осягнути відпущення гріхів у Великодній Сповіді і гідно прийняти св. Причастя. Та мимо того Благовіщення немов перериває ці поважні застанови, чи радше надає їм властивого значіння і утвердження в покаянні, що є належним приготуванням до очікуваного приходу Христа в Пресв. Ехаристії і Причастю.

Діялог-розмова Пречистої Діви з Архангелом кінчиться згодою Марії на воплочення і завершення задоситьучинення, відпущення гріхів і поєднання з Богом. Це те найважніше, поєднання з Богом — мир в душі — і з іншими людьми, якого нинішний світ не вміє оцінити і переводити в життя. А вжеж свідомість, що на мені тяжить гріх, що є відкинений Богом, це хіба найстрашніше, що може бути для людини. Бо і тілесна смерть не є така страшна, як те слово Всемогучого Бога: «Ідіть від мене геть, прокляті, в огонь вічний, приготований діяволові і ангелам його»(Матей 25,4). А нині якраз чуємо, що приходить Месія «Великий Син Всевишнього, ...радіє дух в Бозі, Спасі моїм, що Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя» (Лука 1,32.47.54).

Ось це та по довгих віках благородна, покріпляюча і ободрююча вість, яка і нас нині підносить на дусі і додає охоти та певности в стараннях над освяченням душі і поєднанням з Богом. Водночас «Благовіщення» є початком всіх дальших подій в житті Христа: народження, утеча до Єгипту, хрещення в Йордані, переображення; початком чуд і наук, терпінь і смерти — та воскресення з мертвих. Нині вже приходить на світ Христос, щоб заплатити Богові і задоситьучинити за нанесену образу та відкупити людський рід. Бо інакше не буде задосить учинення Божій справедливості, а Господь, хоч і є милосердний, є також справедливий. Тому то від нині звершується вже процес відкуплення.Тому то таке суттєве нинішне свято, переломового значіння, а через те і таке радісне, та потішаюче.

Тай в Студіоні, недалеко від Риму, в якому святкуємо цей великий празник і переживаємо рідку надприродну радість, долучується до Благовіщення ще й студитська, монастирська потіха й завдаток на майбутнє.На Україні студитські монастирі зліквідовані, а монахи розігнані. За благословенням трьох студитських праведників і слуг Божих Митрополита Андрея і двох перших російських екзархів, Слуги Божого Фьодорова і Слуги Божого Архимандрита Климента Шептицького, постала ця обитель, щоби відродити надію на відновлення монашого студитського життя. Нинішний світ не хоче не тільки цінити миру з Богом, але шукаючи матеріяльних і тілесних веселощів, не хоче і життя посвяти і відречення від світу. А вислідом того є безнадійність, бо в тутешньому житті людина не може знайти вдоволення. Господь вдунув в людську душу бажання духового, небесного, надприродного життя. Тільки в ньому забезпечене остаточне щастя. Ні батько, ні мати не вгадає долі своїй дитині, тільки один всевідучий Бог може їй дати і запевнити щастя. Тому маємо в Бозі сильну надію, що ця обитель «Студіон» сповнить своє завдання і розпічне відродження Божого духа в студитських монастирях, найперше на поселеннях, а опісля на Україні, у Великій Росії і в інших словянських країнах, де вони вже були розпочали свій благодатний вплив перед війною. Завдатком цього відродження, як сказано, і цієї радости є нинішні обіти і дияконські свячення.

Нині відбулося зложення вічних обітів першої на поселеннях студитки Дарії (Дубляниці), а воно є не лише голошенням науки про життя згідно з трьома обітами, чистоти, послуху й убожества, але й живим прикладом до наслідування для інших. Праведне монаше життя вже тут є початком ангельського небесного щастя. І блаженні ті, що покидають світ, батька і матір, беруть хрест і слідують за Христом. Продай, що маєш і знайдеш найбільше щастя. Тому то в обряді зложення обітів воно зветься ангельським життям. Тому то і нині на Благовіщення повторюємо слова архангела: Блаженна Ти, Даріє, що посвячуєш вповні своє життя для Бога, щоби і самій знайти найвище щастя і прихилити його для інших. А є воно ще тим миліше і Богу угодніше, що Твоя рідна мати іконою Пречистої Діви дає Тобі своє благословення на новий шлях життя.

І для Тебе, дияконе Рафаїле (Турконяк), що як монах розпочинаєш священиче життя, щоби воно ж було завершене священством, для Тебе днем щастя і розвиненням широкої наукової і душпастирської діяльности для студитського монастиря, а з тим і для всієї нашої Церкви і народу.

Маймо в Бозі надію, що це Благовіщення стане не тільки великим і щасливим днем для синів і дочок св. Теодора Студита в скріпленні і обнові не тільки своїх обителей, але і сильним протиставленням світському духові, що студитські монастирі причиняться також серед східніх народів до оживлення високого, небесного, Божого духа із усіма благодаттями, які спливають від Господа на ціле людство. Амінь.