ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО СВЯТОГО ТЕОДОРА СТУДИТА

Коли роздумуємо над життям і діяльністю святих, то зразу впадає кожному в очі, що ці велетні християнської віри далеко перевищують світських геніїв і вождів та їх історичні діла. Христові святі змінюють обличчя світу не силою і честилюбім, але благородністю і покорою, перейняті блаженствами, проголошеними Христом. Одні й другі наділені великими та небуденними спосібностями, але перші Божими і надприродними, а другі людськими і природними, нераз з великими хибами. Ось нині, як такий Божий велетень, являється нам у його свято св. Теодор Студит. Він витиснув Божу печать своїм духом не лише на сучасну йому добу, але й на майбутні століття!

Життєпис св. Теодора є, самий собою, найкращою проповіддю для піднесення духа і зазивом до праці й жертви для Божої справи. Його життя припадає на часи між св. Іваном Дамаскином і Фотієм (VIII-Xст.). Він народився 759 р., а помер 826 р. і походив з аристократичної родини, яка високо цінила чернече життя. Батько Фотин з трьома синами, а мати Теоктиста з дочкою посвятилися монашому життю. І так У 780 р. Теодор зі своїм братом Йосифом вступили до монастиря Саккудіон, якого ігуменом був його дядько Платон. Теодор, як богоугодний чернець і пізніше як ігумен, розвинув дуже живу і плодотворну діяльність. А сталось це так:

В 459 р. прибув до Царгороду римський патрицій Студіює і оснував на побережжі Босфору монастир, який прозвано від його імені « Студіон ». По різних переходах цього монастиря в 798 р. Теодор, завдяки патріярхові Тарасієві і цариці Ірині, перейняв його і розпочав свою епохальну діяльність і творчість. Найперше, сам святець почав заводити строге, святе життя в обителі. Водночас писав багато листів (осталось 550), проповідей, поезій, літургічних тропарів, стихир, полемічних творів в обороні ікон і « Меґаль і Мікра Катихизіс», в яких він виложив правила св. Василія та примінив їх до тодішніх вимог. За неустрашимість в боротьбі з іконоклястами за васілевса Льва Вірменина він був засланий на Княжі Острови і звідтам звертався він до папи Пасхалія за поміччю, апелюючи до його первенства в Церкві. В часі другого спору з іконоклястами Теодор був засланий до Смирни. Помер на острові Трифона, недалеко Царгороду, до якого перенесено в 844 р. його тлінні останки й його брата Йосифа.

Найбільший подвиг і найперша заслуга св. Теодора для Церкви є піднесення черпецтва з упадку. Чернецтво почалось від пустинножительства. Багато вірних, почуваючи в собі поклик і охоту до вищого духового життя, покидало світ і йшло на відокремлення-пустиню та там провадило життя молитви й умертвлення. В IV стол. ченці стали переходити і до міст та сіл, де одначе, крім молитовного впливу на вірних, самі були наражені на небезпеки зісвітчення, бо запрошувані на прийняття до домів вірних, занедбували аскетичне життя. А крім того; коли почались переслідування, багато ченців втікало з монастирів і спасало своє життя так, що з того витворився тип ченця-скитальця, а пізніше і ченця-мандрівника.

Монастирі займали світські люди і звали себе монахами, хоч жили світським життям. Царі дарували монастирі своїм урядникам за заслуги:Ось тут треба було сильної руки, щоб запровадити лад, привернути спільне правильне духовне життя, що держалося б киновільного, спільного монастирського уставу, в якому панувала б « одна душа і одна воля».В тій цілі найперше був призначений св. Теодором час на молитву, потім на читання Святого Письма ї творів Святих Отців Церкви, на фізичну і умову працю та на відпочинок. Св. Теодор, як ігумен, мав під своєю управою 1.000 ченців. Ченці самі писали та переписували рукописи, перекладали твори, навіть на церковно-словʼянську мову, та займалися управою ріллі й ремеслом. Строга дисципліна підпесла повагу і пошану чернецтва й його вплив на церковне життя, а водночас принесла велику користь для науки і для культури.

Студійський устав, доповнений Єрусалимським, і уставом св. Савви, зачало заводити в себе дуже багато обителей. На Україні прийняв його св. Теодосій Печерський через ченця Михаїла, що прийшов на Русь з митр. Георґієм (1072 р.), а через Печерську Лавру й інші монастирі.Як сказано, вони мали всюди величезний і благородний вплив на церковне і народне життя. Оце і головна причина, щоб виявити нині вдячність св. Теодорові.

Та впродовж століть чернече життя стало знову упадати, його відновив Слуга Божий Митр. Андрей. Та внедовзі інші пові переслідування розбили життя Студитів на Україні, одначе три монастирі на поселеннях, два чоловічі і один жіночий, дають запоруку на розвиток Студитів в нашій Церкві. Строге, посниче життя, повний літургічний хор, умова і духова праця, іконопись, це головні двигуни студитського життя і його впливу на поширення Божого Царства серед українського народу на землі.

Не меншу ролю, як реформою чернецькою, відограв св. Теодор в боротьбі з іконокластами. Нищення ікон святих загрожувало й церковному життю. Саме коли вже здавалось, що іконоборці переможуть, виступ св. Теодора переважив в боротьбі й почитання ікон взяло верх. Його проповіді — неустрашимі виступи навіть проти васіловсів іконоборців, і проти незаконного подружжя дяких з них (Константин VI), іконописні школи по монастирях розбудили церковне життя, а з тим піднесли церковне мистецтво до найвищих висот. Ось і друга його велика заслуга для Церкви. Краса й вдержання нинішніх ікон в Церкві, це також його подвиг.

Св. Теодор є важним свідком про першенство Папи на Сході, і то перед виступом Фотія. Він свідчить наглядно, що ще жила на Сході віра в одну Церкву і в одного пастиря, паслідника св. Петра, подібно як воно було на Сході від самого початку християнства і пізніше на семи Вселенських Соборах. Так, отже, був переконаний і св. Теодор, його монахи і загал тодішніх вірних. Та й коли Слуга Божий Митр. Андрей відновлював монастирі Студитів, то мав ще також перед очима й велике завдання Студитів у приверненні єдности на Сході, передусім через абереження обряду й східної аскези.

Дорогі Браття і Сестри! Коли так глянути на нинішній стан нашої Церкви, а зокрема Студитської обителі, то жах проймає душу кожного, хто дорожить Божим Царством на землі.

На Україні наша Церква заборонена, церковне життя розбите, студитські обителі віддані на світські цілі, а самі Студити мусять шукати притулку й заробляти на хліб насушний, щоб не згинути з голоду. А все ж таки не опускає нас надія і на Україні, і на поселеннях. Там тліє в попелі і згарищах вогонь Божого духа, а тут мале стадо зростає повільпо, як свідчить його нинішнє свято, вложеними новими обітами й уділеними свяченнями. А водночас свідчить це й про великого духа св. Теодора, що проникнув аж до нас на Україну, та й про трьох Слуг Божих: митр. Андрея, екзарха Леоніда Фиодорова й архимандрита Климентія, як заступників Студитських обителей перед Божим престолом.

Не бійся, мале стадо! Тим нинішнь свято таке настроєве й потішаюче серед теперішньої недолі, ставлячи нам перед очі приклад геройських чеснот св. Теодора Студита і його благодатний вплив до наслідування. Його заслуга, що й в Римі станув ось цей український монастир « Студіон ». Амінь.