ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ

Велика дяка і хвала Господеві, що могли ми діждатися цього світлого празника патрона нашого Університету, св. Климента Папи, та прохати в нього дальшого благословення на нашу установу, не тільки тут, але й по Філіях, що постали на наших поселеннях.

Святий Священомученик Климент був першим папою з високою освітою своїх часів. Його Послання до Коринтян свідчить про це вимовно. Він був засланий до нас на Крим і там загинув мученичою смертю.

На вигнанні св. Климент проповідував дальше. Саме за його проповідь скинули його самі засланці в море, де він загинув. Мешканці пізніше витягнули його тіло і похоронили його. В цій області був уже й архиєписко. Аж у ІХ ст. свв. Кирило і Методій, ідучи до хозар у церковній і політичній місії з Царгороду, вступили і почали відшукувати тіло св. Климента. Знайшли його гріб і місцевий архиєпископ позволив їм узяти зі собою із мощів одно рамя. Повернувшись опісля до Царгороду, вони з ним пішли проповідувати на Моравію Христову віру, а коли зайшли там непорозуміння, вони вибралися до Риму, де Папа святочно стрічав їх з тими мощами. Вони нині збережені у базилиці св. Климента. Цей храм здвигнено саме на його посілості. Це свідчить, що це була людина заможна, а при тому віддана для Христа.

Тому, Дорогі, ми нині так святочно святкуємо цей день. Папа Климент продовжує проповідь Христової віри, єдности Церкви, верховної власті римського папи. Стоїть він у ряді проповідників нашої єдности із Вселенською Церквою, яка опісля довгі-довгі віки в нас закріпилася,хоч про те мало знається. Нераз уже я підкреслював, що дуже правдоподібно, хоч деякі і сумніваються, св. апостол Андрей прийшов до Києва. Леґенда про його благословення на київських горах не є без основи. По-перше, ві Синопи до полудневого берега Чорного моря і в Україну було легко дістатися в догіднім часі при сприятливому вітрі.Всі наші побережжя в Україні були заселені грецькими колоністами.Грецькі колонії приносили зі собою високу культуру. Вони провадили торгівлю з нашими предками-скитами. Тому Христова віра перенеслась до нас вчасно.

По-друге, св. Андрей проповідував у Малій Азії. У пізніших віках, після того, як іконоклясти знищили всі ікони, знайшовся на камен образ св. Андрея. Це свідчить, що він там мусів бути, коли традиція про нього збереглася. Та й образ із написом: « святий апостол Андрей ».Та й інші історики потверджують, що св. Андрей проповідував у Малій Азії. А, очевидно, з Малої Азії дуже легко було дістатися до нас.Це тимбільше правдоподібно, бо теперішні розкопи в Києві виказують, що там найдено гроші, значиться, що монети вже були тоді там в обігу.На нинішних київських землях мешкали культурні люди, торгували із сусідними країнами. З Риму василали на чорноморське побережжя засуджених. Навіть постали леґенди, як Вам може відомо, що св. Андрей пішов відтак на північ і кожний нарід брав собі його за опікуна.Св. Климент, отже, продовжував в нас проповідь св. Андрея.

В сьомому віці заслали на чорноморське побережжя Папу Мартина І. Його дуже переслідували. Його привезли вимученого до Царгороду і засудили на смерть, але на прохання Патріярха замінили засуд на заслання в Україну. Там він і помер. Це для нас теж свідоцтво про церковну єдність українських земель із Вселенською Церквою. В пізніших віках св. княгиня Ольга посилала послів до цісаря Оттона, відтак св. Володимир Великий до Риму до Папи. Щойно пізніше старалися всіма способами північні історики замовчали це, неначе б ми звʼязані з Римом були щойно , коли почали приймати Унію. Для нас то велика честь, що церковна єдність у нас була до татарських часів і пізніше. Потім Данило, ще й кілька інших наших королів були визнані Папою. Те все свідчить про ту єдність із Вселенською Церквою, яку потім старались відновити великі наші мужі Митр. Петро Могила і Митр.Йосиф Велямин Рутський. На цій єдності Христової Церкви ми стоїмо і з тією думкою і правдою ми хочемо годитися з Православними Братами. Стоїмо на тому, на чому станув Петро Могила — і ми, всі згідні з ним. Він мав чисте переконання католицьке і казав, що визнає Папу, як його признають Патріярхом. Наша єдність є у вірі, тільки треба порозумітись. Святий Йосафат, коли їздив до монахів до Києва з літургічними книгами, говорив їм, що наша літургія потверджує нашу приналежність до Вселенської Церкви. В ній є висловлена правда про одну Церкву. Інакше було в Москві. На те є багато свідоцтв і нам треба собі це усвідомити і самим бути переконаними, що наша історія є світла історія. Тільки вона позакривана, повикривлювана, а ми мусимо направити це і пізнати нашу Київську традицію. Княжі монети з обличчям св. Климента були в обігу і почесті в Україні.

Ось, Дорогі, чому для нас св. Климент такий славний і цінний, а з ним і св. Мартин Папа, що помер у нас на нашій землі, що лишили нам традицію єдности Церкви на довгі віки. Та дай Боже, щоб вона скріплена тепер, наново привернула ту єдність, яка конечна для цілої України, для цілого народу, щоб скріпила нашу силу, не тільки церковну, але так само й політичну. Бо найсильнішою основою кожної нації є завжди Церква.

З тією думкою святкуємо те свято св. Климента на нашім Університеті, якого завданням є ідею єдности Церков поширювати і продовжувати.

При цьому хотів би я одночасно теж і згадати в скромності про 60-ліття мого священства, коли то в 1917 році в Уневі о. Схрайверс представив мене до свячень покійному Слузі Божому Митр. Андреєві Шептицькому, який вернув був тоді із заслання. Хай та хвилина так само буде благодаренням за ті ласки за все життя, як і за все те, що сталося й що можна було зробити і передовсім за терпіння. Нехай буде за те велика дяка Господеві. Та й Вам так само усім дякую, що зволили прийти та взяти участь в цьому святі і в цій хвилині. Я прохаю Вас, щоби після Служби Божої, зайшли от тут до великої залі на скромну гостину.Дай Боже, щоб цей Університет розвивався, щоб св. Климент дальше стояв в чолі нашого Університету та й, щоби він і проповідував не тільки у нас, але і по цілій Україні правдиву, оперту на вірі в Бога , істину-науку.

Тому, Дорогі, злучімся з тою гарячою нашою молитвою, яку Архиєрей тут спільно зі священиками заносить, як вислів того нашого глибокого переконання і нашої віри, представляючи не тільки себе отут, але і цілу Україну і всіх братів наших на поселеннях. Амінь.