ПРОПОВІДЬ В СОБОРІ СВЯТОЇ СОФІЇ З НАГОДИ СВЯТА СВЯТОГО ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Ми святкуємо отут свято так тісно злучене з історією України. Це свято св. Георгія або, як у нас говорили — св. Юрія.

Ікона св. Юрія висить у кожній церкві й для кожного, хто дивиться на неї, вона є речником ободрення! На коні сидить лицар, св. Юр, який вбиває потвору. Він, що є уособленням духовної сили, поборює все, що є низьке, грішне й брудне, що і представляє цей звір.

Коли ми перенесемося думкою в історію, коли перенесено із Галича Митрополію до Львова — там, на святоюрській горі, двигається чудовий й найкращий храм у Східній Европі в стилі рококо посвячений св.Юрієві. Справді такий подивугідний храм, що високо сягає неба. Він такий красний, такий чепурний, такий стрункий, неначе сам рветься до висот і підносить з тим і душу.

В 1945 р., коли нас поарештували, там перестало правитися українське католицьке Богослуження. Перейняли його різні, православні— і одні й другі, — і кінець-кінцем так залишилося аж по нинішний день.

Все ж таки через довгі віки св. Юр був остоєю католицької церкви В УКРАїнІ! Та не тільки остоєю Католицької Церкви, але й остоєю українського духу! Я привіз з Рогатинщини ікону ев. Юра на чорному вороному коні з XIV ст. Це найстарша ікона, яку маємо й яку тепер поширує совєтське правительство.

Ви чули про « святоюрців? Вони були ієрархи, крилошани, священство й духовенство, яке гуртувалося разом біля ев. Юра. Були вони в тому минулому — ТВЕРДІ русини! Не було то однак те, що нині звемо русофілом чи москвофілом, але — був то русин! Значиться, він був свідомий своєї нації! Ще із давна та назва » русин » утвердилася в народі.Вони, власне, були остоєю великої нації — русі!

Коли спочатку Сл. Б. Андрей також стояв на тому становищі староруському — і це йому закидували — він так мені раз пояснював: « Коли б я був так змінився відразу — то могли б створитися дві нації! А, коли я лагідно переходив, тим получив одних із другими — так і перейшли зміну ті старі русини, « святоюрці», як їх називали, і дальше продовжували українську свідомість про стару Княжу Русь, яка відживалась й жила дальше!»

Нині ми заносимо молитви за тих всіх, що ще держаться! Їх в багато, багато в Україні. І у Великій Україні, кажуть, є неменше українців католиків, чи греко-католиків, як їх назвали з часів Йосифа ІІ, як і православних. Чому? Бо з Галичини дуже багато перенеслися у Велику Україну та й там живуть і зберігають своє минуле.Вони, наприклад, надзвичайно вдячні, як вдасться їм дістати наш « молитвослов», бо в ньому находять все: і Св. Літургію, і Акафісти, і Молебні, і пісні — всі найконечніші молитви. Нам, очевидно, тут зовсім інакше. Коли дивимося на цей величавий храм, в якому святкуємо свято св. Юрія — ми гадкою линемо отам до нього, до св. Юра у Львові: БО ТАМ НАША ПРИНАЛЕЖНІСТЬ, ТАМ НАША СЛАВА, ТА Й ТАМ НАША МАЙБУТНІСТЬ! Ми в Бога віримо, що ще вернуться ті давні часи, бо людина не вмирає на те, щоб вмерти, тільки на те, щоб воскреснути! І коли нині ми мусіли втихнути внаслідок большевицького переслідування, в наслідок страшних гнетів, переслідувань, крови й трупів, то все ж таки воно не йде намарно, бо Господь Бог може тим ще щось більшого осягнути!

День св. Юрія був у Львові найвеличавішим празником, на якому зʼїжджалася тьма-тьменна народу, що навіть не можна було перейти й протиснутися в храмі чи на площі св. Юра; така сила народу тоді йшла з усіх усюдів до св. Юра! Чому? Щоб там зʼЄднАтися віля митрополитА!Митрополит правив Богослуження і заносилися молитви з одної душі в другу, в одного серця в друге!

Та й отут в соборі Св. Софії повинна іще стати мозаїка св. Юра, як Бог дасть докінчити оці всі мозаїки! Він повинен і Вам бути образом у Вашому житті; образом бодрости, стійкости, неустрашимости, відваги й перемоги, до якої веде нас Господь Бог! Амінь.

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.