ПРОПОВІДЬ НА СТРІТЕННЯ ГНІХ В СОБОРІ СВЯТОЇ СОФІЇ

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Ми святкуємо знова два прегарні свята, які вводять нас глибоко й ясно в нашу віру, передовсім в наше духовне життя. Знаєте, що минулої неділі була « неділя Закхея». Закхей був митарем, який агори платив римлянам за податок, а потім сам здирав з кожного, скільки міг — вдвоє чи втроє — щоб збагатитися. І от в цьому малому ростом чоловіці, деруні й нелюбленому податковцеві, все ж таки було щось доброго, бо коли почув, що йде Христос і товпи людей супроваджали

Його, побіг наперід і виліз на смоковницю, щоб звідти побачити, як виглядає цей Христос, про якого вже стільки чув. Яка многозначуча була його думка! Побачити Христа! Вилізти на дерево; вилізти вище понад все, понад людей, понад всі умовини — щоб побачити Христа! І от, як Христос нагородив його. Він прийшов під смоковницю і сказав йому ,що прийде до його дому!

Та для нас, цей перший дзвінок, як кажуть по-українськи, перший дзвінок посту: щоб винестися, станути трохи вище понад все, лишити всі умовини й старання й клопоти й подумати: побачити Христа, який Він в дійсності є, бо Його ми не бачимо в гущі людей і умов!

А нині слідує вже друга неділя — « митаря і фарисея ». Митар і фарисей є два типи, що надають тон в цілому житті. З одной сторони маєте того, дещо зарозумілого, що думає високо про свою особу, що хотів би всюди світити й вибиватися на верх. А другий, митар, що побачив скільки він зла натворив, прийшов, клякнув на порозі, а не став на переді, як фарисей, і бився в груди: « Боже, милостивий будь мені грішному »! Він бився в груди, свідомий своїх гріхів, упадків, і хотів навернутися. І Христос тоді каже: « Видите, той митар вийшов більш оправданий ніж той фарисей». Він вийшов більш оправданий. Чому?

Та покора його, те відання і визнання своєї вини — ніде він, хоч наробив стільки зла, не виносить своєї особи. Він перед Господом Богом є ніщо — старався тільки, щоб Господь простив йому всі гріхи. І тому він такий великий у своїй покорі! Покірним Господь дає благодать, а гордим противиться, як виразно сказано й в св. Петра й св. Якова. Господь не любить зарозумілих і гордих, бо вони не мають чим гордитися, бо те, що маємо, маємо від Бога.

Ми нині також святкуємо Стрітення. Як знаєте, у нас різдвяний час — коли ми колядуємо, поздоровляємо себе різдвяним привітом й величаємо Рождество Христове — триває аж до слідуючої неділі, цебто до віддання празника Стрітення. Щож воно має за мету? Знаєте, Мати Божа і св. Йосиф сповняли все по закону так, як було приписано. І так восьмого дня обрівали й надали імʼя Ісусові, а 40-ого дня приносить Мати Дитя, Ісуса, до храму, щоб сповнити обряд очищення. А жив у Єрусалимі Симеон. Дуже цікава постать — така благородна й чесна та високо інтеліґентна людина, яка цілий час служила при храмі. Він був праведний, так само, як і про св. Йосифа говорить св. Письмо. Комунебудь й про когонебудь Св. Письмо не легко говорить, що був праведний. Симеон мав надхніння Св. Духа. І ось Мати Божа принесла Дитя і жертву, бо Він був первенець і треба було Його викупити, за законом Мойсея. Св. Йосиф двома голубами, як бачите тут на іконо-стасі, викупив Його й так сповнив закон Мойсея. Тоді приступає праведний Симеон, бере на руки Ісуса і каже: « Нині отпущаєши ». Які великі слова! Я чекав на Нього! Було йому сказано, що не відійде, не умре, аж доки не побачить Спасителя — і отут він Його видить, бере на руки і мовить: « Нині отпущаєши раба твоєго, Владико, по глаголу твоєму...». Та ще й звертається до Матері Божої своїм пророчим алі вом: Тобі ніж пройде Твоє серце, Ти будеш з Ним терпіти. І справді скільки терпінь, передовсім під хрестом мусіла перенести Пречиста

Діва Марія.

Треба застановитися над тою наукою і передумати її для своєї душі й свого життя. За покору ми повинні дякувати Господеві раз-у-раз: « Боже, милостивий будь мені грішному», бо нема чоловіка, щоб не згрішив. От, скажім, св. Павло чи другі апостоли були святими, а мимо того вони уважали себе великими грішниками. Чому? Бо чим більше хто одержує ласки тим більше він почувається грішником, навіть за свої найменші провини. А з другого бону є отой праведний Симеон, що взяв на руки Христа і радів, що може залишити цей світ.

Коли глянути на Вас, мої Дорогі, з різних станів — і молодих і старих, світських й монахів — ми зійшлися разом, щоб відпразникувати, як належиться, оті празники. В кожного мусить перш за все бути та свідомість: « Боже, милостивий будь мені грішному ». Хоч я вступив чи вступила до монастиря, всетаки належиться та покута і за себе і за других. Маємо все мати свідомість своєї ничтожности й нікчемности й просити благодаті від Бога. А з другого боку я беру в свої руки й прий маю Христа: « Нині отпущаєши ». А скільки нині є тих, яким кінчиться життя і вони не знають, якими словами його закінчити! А ми духовні, власне, мусимо саме мати ту свідомість! І ще, Марія та Йосиф сповняють цей обряд приписаний Мойсеєм.

І так, мої Дорогі, коли ми отут зібралися, одна річ, що нас усіх вʼяже, це обряд і єдність зі Святим Апостольським Престолом та Папою Римським. Нас вʼяже усіх та єдність — в обряді! Ми є всі одно. Тому всіх вас обовʼязує приналежність, свідомість і не заперечення свого обряду. Щоб я знав — що я належу до того обряду! Передовсім, коли ходить нині про Василіянок, гляньте на св. Василія Великого й св. Макрину, які так старалися, щоб монастир, обряд і правила задержати. Треба не легковажити собі тих правил і приписів, що уложив св. Василій і св. Макрина. А третє, мої Дорогі, ще й те, щоб зберегти свою мову. Ви є всі на те, щоб вдержати нарід! Ми розплилися по цілому світі. І світські й монахи й монахині нині є по цілому світі. І яке їх завдання? Той нарід провадити, не відрікатися своєї мови, не говорити іншою мовою в себе вдома! « Мово, рідна! » — казав о. М.Шашкевич, якого памʼятник стоїть тут перед будинком Університету— « хто тебе забуває, той в серці не серденько, а лиш камінь має! » Таке осудження для тієї людини, яка відрікається рідного. Я вам все пригадую того пастушка, який говорив « я хлопської віри»! Це герой, бо не зважаючи на те, що власть мали польські пани, він, хлоп, тримався своєї віри — і то його зберегло! Не забувайте, що Вас збереже тільки при Українському Народові обряд і мова!

Нині мільйони монахів і монахинь і світських ведуть свої народи.

А ви кого? А ви кого представляєте?! Не кланяйтесь нікому! Будьте свідомі того, щов та україна той українець були самі совою! Щоб вони знали, що творять нарід і то —великій нарід!— з славною історією , аде нещасний він лише через свої похибки. А тими похибками - свари, чвари й незгоди — є, Власне наш первородний гріх! Я вам вже говорив, як є в наших сусідів: в 72-ох польських єпископів, а за 30 ліг вні одного вилому. Ви розумієте, що то значить? А у Вас?! Ані один раз, щоби всі слухали і підчинялися!...

І так подивитися нам та й подумати — це відноситься і до монахів і монахинь, як і до світських і всіх. — чому нема отої згоди? Як є щось, треба між собою поладнати й усовершити, але, як ви починаєте вже відрікатися своєї мови — то ви тоді чим є?! Чи ви держитеся Украінського Народу? Чи ви його спасаєте?! А ви на те прийшли з Краю в Арґентину, Америку чи ін., щоб повести нарід, збігців, тих, що нужди ради поїхали, бо не мали з чого жити й поїхали дороблятися. Ото « Нині отпущаєши » ніхто не скаже собі за св. Симеоном, якщо він дійсно не сповнив свого завдання перед Богом, Церквою, своїм обрядом і своїм Народом!

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.