ПРОПОВІДЬ У ХРЕСТОПОКЛОННУ НЕДІЛЮ В КАПЛИЦІ СЕСТЕР СЛУЖЕБНИЦЬ

Дорогі Мати Генеральна і Сестри Помічниці

1. Нинішнє святе Євангеліє, одне з найсуворіших (Мк 8,34-38), яке читаємо впродовж року, ставить нам перед очі хрест, який мусить нам сіяти впродовж цілого життя, як стояв він завжди перед очима і самому Ісусові Христові. Дякуючи вам за ваше привітання, з подивом глядимо на ваше окруження, на ваші здобутки ось тут, говорячи по-українськи, на весь наш дорібок, не лише матеріяльний, але й духовий, на ваші молитви, на ваші жертви, на ваші умертвіння і передовсім на велике благословення Господне, яке проявилося в тому, що ви, розсіяні по цілому світі, зібралися в одне і завдяки Апостольському Престолові, Його Помічникам, завдяки покійному великому нашому Митрополитові Кир Андреєві і зокрема Отцеві Йосифові Схрайверсові могли прийняти один спільний устав. Це незвичайно важна річ, щоби кожна монахиня, де б вона не пішла і не була у цілому світі, почувалася завжди, що вона у своєму домі, у своєму манастирі, щоб не були там різниці, щоб не були впроваджувані якісь своєрідні, щоб так казати, додатки, але щоб там була збережена завжди головна уставна засада.

2. І коли, мої Дорогі, це зʼєдинення, якого нам завжди й всюди бракувало й бракує, є величезним здобутком, за який ви незмірно, і ми з вами, отут у тій Безкровній Жертві дякуємо, то не забувайте одного, що ці Правила, що Ваш типікон, і Ваш устав не звільняють ще вас від несення хреста, про який говорить нинішнє св. Євангеліє. Не звільнив себе Христос, не звільнив Своєї Матері, не звільнив своїх Апостолів, не звільнив своїх мучеників і мучениць, своїх ісповідників і ісповідниць, і всіх святих продовж тисяч літ, не звільнює і вас від його несення. Це певне, що двигання вложеного хреста, як сказано нині в Євангелію: « хто свою душу запропастить, той спасе її», хто запропастить свої забаганки, свої хотіння, свої видумки, свої невдоволення і впертості, а прийме те, що Христос посилав, той щойно врятує свою душу. Бо саме в цьому полягає несення хреста, щоб підчинятися Його волі, яку Він вкладає на рамена кожної людини, на кожну з вас зокрема, а так само на все Згромадження разом. Вже саме спільне чернече життя несе з собою великі духовні потіхи, але і важні хрести. Ви знаєте цього святого монаха, що говорив: Мій найтяжший хрест, то спільне життя.

Та коли холоне у вас сестрина любов і ревність в духовній взаємній помочі, згадайте що мають чинити ті, що змушені жити з бандитками, злодійками, і розпусницями і то літами, десятками літ серед проклонів і наруг. Мої дорогі, ви знаєте, який то, слоґан люблять повторяти Американці. Кажуть: обей енд смайл. То є глибока думка, вона є взята живцем з Св. Євангелія, може інакше дещо переповіджена. Треба взяти той хрест, який вкладає Христос на нас, на кожного зокрема і нести його і то нести його радо. Сказав св. Павло, що веселого дателя любить Господь (2 Кор. 9,7). Не того, що то з неохоти, що вічно невдоволений висказує своє негодування. І Господу така жертва немила. Немила кожній людині, немила вона жодній настоятельці, немила вона і жодній Верховній Настоятельці. Немило і настоятельці приказувати сестрі, яка раз-у-раз реметвує. Тому, мої дорогі, в цьому несенні хреста, який повинен просвічувати вам продовж усього життя і усеї вашої дальшої діяльности, треба і виявити своє вдоволення і готовість у жертві і принести жертву веселу і радісну.

Ви чули може нераз від тих сектантів, з якими певно в Америці ви мали нагоду стрічатися, званих Совістами, що кажуть, що душу можна запропастити, — значить — що вона так само загибав, як тіло.

То в одна з їх головних наук. Бачите, як то можна перевернути, перекрутити, чи — як кажуть закарпатці — « переонаджити » науку Христа! Як то можна хибно зрозуміти і потім проповідувати, вкладати в уста Христа твердження яке є Йому зовсім противне. Той тільки, хто запропастить свою душу, значиться, хто буде умертвляти свою душу і свов тіло, той спасеться. Там сказано виразно, що проте душа не гине, що душа вічна, жива, і щойно той, хто зносить терпеливо хрести, той може надіятися, що він її і удержить, і піднесе, і спасе.

3. Дорогі Сестри, та в нинішній науці Христа, ви чули також і її закінчення. Ви чули там слова, що « хто відречеться Мене і моїх словес, того відречеться і Отець Мій Небесний ». Воно є злучене з суттю, з основою несення хреста. Хрести, які вкладає Христос, можуть бути і такі хрести, де треба поставити на пробу свою віру, де треба поставити на пробу і свій обряд і свою націю, і тоді якраз маєш перед собою, чи видержиш ти, чи не видержиш, чи може за ціну якоїсь забаганки і вигоди, чи може за ціну якогось поліпшення, навіть і своєї долі, чи ти не схочеш відректися і віри, і свого обряду.

Мої дорогі, можете Богу нині дякувати і ми дякуємо з вами з глибин душі, що допоміг вам дотепер світло перенести цю першу пробу на рідних землях збереження нашої св. католицької віри, і нашого обряду і нашої української народности. Але у вас є та небезпека тому, що ви розсіяні по всім усюдам усієї землі. Багато з Вас прийшло з Нового Світу, де добробут і вигоди великі і політична могутність славна.

А тут треба держатися обездоленого, понижуваного народу, висміюваного обряду і то нераз не тільки серед безбожницького окруження, але і серед віруючих: « Блажен той, хто не згіршиться мною » (Лук. 7,23), і заслуга такої монахині безмежно більша бо « Блажені убогі, ...голодні.. плачущі — блажені коли зненавидять вас люди, коли відлучать вас і ганьбитимуть вас і знеславлять імʼя ваше, як лихе — за Сина чоловічого — бо нагорода Ваша велика на небі (Лук 6,21-23). Буває велика небезпека, що можна і віру зберігати, а можна і обряд запропастити, уважати як щось зовсім несуттєвого, як якийсь неконечний додаток. Воно до певної міри так бувало, але хвала Богу, вже минули ті часи і в Римі, коли деякі оттут гадали, що добрим католиком можна бути тільки в латинському обряді. Вже минули ті часи і нині, завдяки

Святішому Отцеві Йоанові XXIII в католицькій Церкві всі обряди поставлені на повній рівні. Легковажити і стидатися свого обряду, це знак церковної неграмотности — незнання і легковаження святощів.

4. В кожному обряді можна бути спасенним і осягнути вершок досконалости. Очевидно, коли вже Господь призначив нам наш обряд, то мусимо і ми його зберігати, його цінити і підносити. Бо він зберіг нас від загину впродовж віків. Правда, дивлячись нераз на зовнішній блеск і на могучість латинської Церкви, може будитися у вас, так сказати би, почування чогось меншого і нижчого. Мої дорогі, колись були часи, коли наш обряд був перший у світі, були часи Св. Василія Великого і других Отців, яких наука голосно гомоніла по цілому світі, на яких дивилася з подивом і ціла західна Церква. Прийшли турецькі завойовання, прийшли нещастя і розгром і величавий католицький Схід стратив свою силу і могутність. І нам, мої дорогі, грозило таке, і грозить ще, але дай, Боже, щоб такий час уже переминув. Ми віримо, і є в Бозі надія, що головна небезпека перейшла, що ви, могли закінчити період оснування вашим св. Основником свого Згромадження о. Сілецьким, як перший великий період свого існування повний геройської ревности, зросту і здвигу, а вкінці і зібрання і злучення його в одну одностайну монолітну цілість, прийняттям одного і того самого Уставу. Щоби ви могли продовжувати і дальше ваші чернечі подвиги, видержувати світло дальші проби віри і обряду, і щоб Ваше Згромадження могло сказати перед Господом: Що ми віру зберегли, що ми не відреклися навіть не тільки серед добрих, легких, приємних, лагідних часів, але і серед великих переслідувань (2 Тим 4,7). Амінь.