ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО РІЗДВА

Рік-річно ми обходимо Різдво Христове, і рік-річно відчуваємо щораз то більшу радість, вдоволення і піднесення духа. Можемо спитати: чому саме так? Причина лежить у тому, що ця радість не є земська. Той, хто її приносить і дає її, має в собі щось нескінченого і невичерпного. Ми не раз переживаємо всякі розради й утіхи, які приходять, і проходять, і не вертаються. Це радість земська. А радість — Божа — надприродна й духова. Вона приходить рік-річно і підносить щораз то більш свіжими силами наше серце, наш розум і цілу нашу душу, щоб ми отряслися зі всіх життєвих турбот і, звернувшися до Христа, набрали нової сили в дальшу путь життя. Ось причина, чому радість Різдва Христового така могутня. А причина є ще й та, що Христос, Мати Божа й св. Йосиф створили найсвятішу на землі родину, зразка для всіх родин. Ця родина знайшлася в дуже важких умовинах, у вертепі біля ясел. Виразно в Євангелії сказано, що Мати Божа повила й положила Його в ясла — не в колиску, ані не на постіль, тільки в ясла, — найбідніше й найпростіше, що могло бути. Та, не зважаючи на це, в тих яслах і в тім вертепі є якась таємна велич Божа для всіх — не тільки для сучасности, не тільки для тих пастирів, закликаних ангелами, — але для цілого людства! Та й не тільки для сучасного, але для всіх поколінь і так аж до кінця віку. Коли ми так застановляємося над тією буденшиною, дуже вбогою: вертеп, отара, череда, ясла, сіно й солома — то воно здавалося б таке звичайне й низьке, але як високо піднесене воно Христом! Справді небесна велич! Чому!

В Євангелії ви чули, що прийшли три мудреці. Серед такої звичайної буденщини, до такої вбогої храмини й обстановки приходять три мудреці, і то з далекого Сходу. Вони приїхали на своїх верблюдах і ослах зі своїми слугами. Подорож довга, але, надхнені Святим Духом, ішли вони сміло за звіздою, яка їх провадила. Вони, прийшовши в Єрусалим до Ірода, нічого не довідалися, бо для нього не було благовісті, тільки для них. Не довідавшися нічого, вони стали продовжувати свою подорож, і знову побачили звізду. Це було для них і розчаруванням і несподіванкою, бо звізда зникла була й знову зʼявилася. Мудреці прийшли вкінці до Вифлеєму, до храмини, як кажеться в Євангелії, до дому, де жила св. Родина, і склали свої дари Христові як найвищому цареві: золото, ладан і миро. Це ознака високої Божої гідности царства небесного. Золото, це символ найглибшої любови, бо це найцінніший металь, який можна комусь подарувати. Кадилом складаємо ми поклін і пошану. Це той милий запах, як співаємо на Літургії, що уприємнює нашу молитву. Миро є символом вічности. Ним помазувалося тіло мертвого, щоб не псулося. Тому то й мироносиці хотіли охоронити тіло Христа від зіпсуття і надати йому вічної тривкости.

І так ми нині з піднесенням духа і з радістю зустрічаємо Різдво Христове та заносимо наші молитви, а передусім поклін для Ісуса Христа, а так само й гаряче благання, щоби Він підносив і збуджував і там в Україні всіх пригнічених і пригноблених, і щоби піддержував їх своєю силою та щоб серед тієї тяжкої недолі зіслав їм внутрішню радість і надію на майбутнь. Бо, як бачите, радість у вертепі була велика, бо була Божа. Так само й серед матеріяльного добробуту й серед біди радість може проймати душу. Вона ніколи не зникне й не буде менша, чи вона в царських палатах, чи у вертепі біля пастухів. Дай Боже, щоб це Різдво, яке ми дочекали та за яке заносимо подяку й благодарення і мольби, скріпило на дусі нас усіх — і тут на поселеннях, всюди, де є українці, та передовсім в Україні — і щоб воно розпочало нову добу в нашій історії. Бо нову добу в історії людства розпочало Різдво. І щоби додало й нам відваги, довірʼя, надії і сили переривати недолю, щоб і серед того положення зачалося нове життя. Отож нехай і цьогорічне Різдво буде піднесенням духа і початком кращих часів для нас, що їх воно завжди символізує, амінь.