СЛОВО З НАГОДИ ПОСВЯЧЕННЯ ЦЕРКВИ СВЯТИХ СЕРГІЯ І ВАКХА

«Во імя Отца і Сина і Святого Духа, Амінь».

Упродовж майже двох тисяч літ лунає по всій землі те слово Христа, яке ми нині чули в Євангелію, притчу — параболю про сівача. В ній,як в жодній іншій, Христос дає глибокий вислів психологічному унягтю віри, з одного боку сівача — проповідника, що кидає верно, а з другого віруючого, в якого серце воно паде. Здавалося б, як ми кажемо казка, а яка бездонна життєва мудрість. В ній, оцій притчі, начеркнена доля Божого слова на цілій землі і всіх віків.

Слово Христа проповідується на кожному місці, в кожній громаді та в першій мірі там де є храм Божий, бо в ньому є запевнене голошення проповіді, могутнього слова Ісуса Христа. І це завдання сповняв і сповня і оцей наш храм. Як знаєте, Святіший Отець підніс його до гідности парохії української, першої від віків — від початків християнства в Римі — і він має обʼєднювати на майбутнє всіх Українців у Римі, а так само на поселеннях в Італії. Ото є це його велике завдання, яке навіває на нас численні спомини з понад тристапʼятдесят літ, відколи то цей храм належав до нас.

Знаєте історію Берестейської Унії, якої памʼять ми святкуємо 375-ліття, а Ужгородської 325-ліття, бо вона була приготовлена і заключена в 1596 р., і звідси починаються всі ці початки, коли наш великий митрополит Рутський шукав осідку для своїх представників в Римі. Цей осідок спершу був даний отут недалеко, в церковці св. Лаврентія, а коли вона показалася недогідною, то тоді дав кардинал Барберіні і його брат Папа Урбан VIII церкву з приналежними забудованнями для українського народу на руки київського митрополита. І тут жили і діяли всі його представники. Впродовж 300 літ заїздили до нього наші митрополити і єпископи як до свого двору, а заряджували ним прокуратори-апокризарії, Отці Василіяни і Отці Єзуїти. Храм і дім сповняли різне завдання, вкінці створено колегію за цісаря Франц Йосифа і Папи Льва XIII, яка повинна була постати вже в перших літах. На жаль в останніх роках і храм і давня колеґія опинилися в чужих руках, що довели їх до крайної руїни. Та слава Богу, цей храм нині знову в наших руках, слава Пречистій Діві, що вона заопікувалася нами і забажала вернутися до нас, забажала вона того, щоб і ми верталися до неї, та й щоб вона була на віки між нами, щоб і в цьому храмі дальше голосилось Боже слово, а дім був розсадником української культури на поселеннях і плекав релігійного католицького духа.

Дай Боже, щоб в цьому храмі, де нераз діялися чуда, і на дальше спливала Божа благодать на наш нарід, щоб цей храм був і на майбутнє осередком поєднання українського народу, української Церкви з Апостольським Престолом, щоб Мати Божа, що ось тут зосереджувала всі ті змагання і не дала їм пропасти впродовж віків, мимо всіх тодішніх лихоліть. Щоб той храм і на дальше плекав любов до Господа Бога, до Христа, до Апостольського Престолу, до Української Церкви, а передусім дитинне віддання для Божої Матері.

Коли, мої Дорогі, оцей храм сповнить це завдання, тоді і наша доля буде краща та й певно ми перебудемо ті всі нещастя, всі невдачі, всі терпіння, і всі програні, які ми дотепер мали; бо певне, що той, хто уповає на Бога, і має довірʼя до Божої Матері, то надія його не є даремна. Амінь.