СЛОВО НА КОНЦЕРТІ, ПРИСВЯЧЕНОМУ 350-Й РІЧНИЦІ МУЧЕНИЦТВА СВЯТОГО ЙОСАФАТА

Світла Громадо!

Оцим відкриваємо святочний Концерт у честь св. священомученика Йосафата Кунцевича в 350-річний ювілей його мученичої смерти і дякуємо всім Еміненціям, Ексцеленціям, Високодостойним Учасникам, що своєю приявністю хотіли звеличити наше свято.

Бувають в історії народів і Христової Церкви одиниці, які силою Божого духа творять перелім в історії і вказують дальший шлях. Св. Василій, св. Венедикт, св. Авґустин, св. Тома, св. Франц з Асіжу, св. Жанна дʼАрк і інші. Це ті творчі генії не лише Церкви, але й усього людства.

До них треба б зачислити і св. Йосафата, хоч так мало знаного, як і історія словʼянського Сходу. Який втягнений в церковний візантійський роздор, погіршував свою гірку, спричинену монгольською навалою, долю. Свари між католиками й православними розпочалися в Україні від Берестейської Унії, а їх підсичували неприхильні сусіди. Здавалося, що Католицька Церква в Україні завалиться, мимо праць і проводу одного з найбільших наших митрополитів Йосифа Велямина Руського. Розʼярення дійшло до кульмінаційної точки. Розлючена, підбурхана товпа вбила ревного оборонця єдности Церкви — полоцького архиєпископа Йосафата. Походив він із Володимира Волинського — наш брат із крови й кости. Його смерть, що наситила розʼярену товпу, стала й її опамʼятанням. Не лише всі затуркані католицькі українські й біпоруські єпископи піднесли голови, але й найбільший противник Йосафата — архипископ Мелетій Смотрицький, найвище образована людина тоді в Україні й Білорусі — разом із своїми православними вірними прилучився до єдности. І так скріплена смертю архиєпископа Йосафата, Католицька Церква могла станути до боротьби і боронити єдности Церкви, свій обряд і свої права. Ціле трудяще й жертвенне життя для свого стада, з піднесеною високою ідеєю єдности Церков — подорожі до Києва, до Варшави в обороні своєї Церкви й народу; душпастирська, письменницька й усвідомлююча діяльність, це той Божий творчий дух, що попровадив і Церкву і нарід в мандрівку наступних століть.

Нехай отже ці пісні й слова на його прославу несуться на хвилях етеру в усі закутини українських домів, усієї Католицької Церкви та всього людства і підносять прибитого нинішніми важкими умовинами духа. Його ідея нехай оживить усіх. « Великого бажайте » і посвячуйте для нього свої сили, труди й жертви, навіть, якщо треба, і до посвяти життя і мучеництва.