СЛОВО НА СВЯТО ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА, ВИГОЛОШЕНЕ В БАЗИЛІЦІ СВЯТОГО ПЕТРА В РИМІ

Празник Зіслання Святого Духа є шестям третьої Божої Особи на Матір Божу, апостолів, учеників і загалом на всіх людей і на увесь світ для його просвічення і обновлення лиця землі (Пс. 103,30). Бо на Пʼятдесятницю Дух Господній наповнив всесвіт (Мудр. 1,7).

Празник є не тільки вшестям Святого Духа, але водночас і піднесенням душ до Господа Бога, їх ще більшим удуховленням і ублагородненням і то до висот, до яких тільки людська душа, людський розум і воля можуть піднестися. Та й нинішнє свято є не тільки памʼяткою і символом, але відтворенням і ствердженням дійсности, в якій той самий Святий Дух сходить і нині на всіх вірних, і на цілу Церкву.

Всі празники, що їх ми дотепер празнували, почавши від Благовіщення, Різдва, Богоявлення, Воскресення і ін., є тісно звʼязані з тілом і матерією, на яку вони діють і якою вони є унагляднені. І народження Христа, і хрещення в Йордані, і Преображення, і Воскресення і ін., представляють особи, які ми бачимо і чуємо змила. яла лежить рестос, на Йордані чути голос Небесного Вітця, стоїть у воді Христос і уноситься голуб, у Воскресенні апостоли дотикаються тіла воскреслого Христа, — все ще тіло і матерія унагляднує надприродну правду, щоб можна було її краще пізнати і зрозуміти.

Та коли стоїмо в обличчі зшестя Святого Духа, то тут зникає з овиду і тіло і всяка матерія, оскільки це тільки можливо, і дається відчувати сам дух, невидимий, але діючий, що перетворює душу і підносить її до найвищого і найзвершеннішого надприродного життя і творчости. Ви пригадуєте собі розмову Христа з Нікодимом у ночі. Спаситель учив його, щоб увійти до Божого царства, є конечне народження з висот — води і духа. Вправді це духове народження є незрозуміле для природного розуму, бо воно не є другим народженням з утроби матері, як припускав Нікодим, але до деякої міри його нагляднює дух — вітер: «Дух— вітер дише, де хоче і чуєш його шум, та не знаєш звідкіля приходить і куди виходить, так бо всякий народжений з духа» (Йо. 3,8). Подібно і ми не бачимо Святого Духа, який сходить, але відчуваємо Його діяння. Для уподібнення до своєї духовости, Він послуговується найменш матеріяльними стихіями, повітрям і вогнем: «Коли скінчилися дні пʼятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. І постав нагло з неба шум, неначе нісся буряний подув і наповнив увесь дім, де вони сиділи. І зʼявилися їм розділені язики, немов огненні і осів на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого і почали говорити різними мовами так, як Дух давав їм промовляти» (Діян. 2,1-4). І багато людей з народів тодішнього світу, що прибули були до Єрусалиму, юдеї з розсіяння, римляни, греки, кападокійці, єгиптяни, еламіти, араби, парти і ін. «Мужі благовійні з усякого народу, що під небом» (Діян. 2,5), всі вони дивним дивом розуміли їх проповідь: «Ми чуємо, як вони говорять нашими мовами про величні діла Бога» (Діян. 2,11). Святий Дух зійшов отже під видом вітру, чогось невидимого, бо вітру ми не бачимо, а тільки чуємо його подув. Він війшов також під видом вогненних язиків, також чогось невловимого, бо вогонь також не дасться уняти. Ці дві стихії є найменше матеріяльні і Святий Дух приняв їх, щоб зберегти свою духовість. Він і Його діяння не мають матеріяльної величини, виду, краски, смаку, тягару, дотику, а все таки він всемогутній і сила непоборима. Він не знати звідки приходить, як сказав Христос до Нікодима і куди йде, але чути Його діяння і вплив. Він освячує душу освячуючою благодаттю через надприродне родження в хрещенні, утверджує в миропомазанні, збільшує любов у Пресв. Евхаристії і робить Евхаристійну Жертву приємливою Богові, вливає знов утрачену ласку через відпущення гріхів, скріплює недужого в слабостях і годині смерти, поставляє єпископів та лучить надприродною любовʼю подруг. А крім того окремими сімома дарами він підносить душі до найвищого і найзвершеннішого життя, даром премудрости дає уподобання в духовості і роздумуванні про найвищі правди, даром знання вчить пізнавати правди, оборонює від позірности і блудів глядіти на все під кутом вічности та берегтися перед обманом і ложжю диявола. Дар розуму обезпечує душі перед сумнівами, в пізнаванні найвищих правд і оминання бездоріжжя та блудів у справах віри, дає замилування до молитви. Дар ради вчить розваги і вибору найвідповідніших рішень.Даром кріпости Святий Дух піддержує волю ослаблень і помагає поборювати труднощі.

Дар побожности наповняє душу замилуванням до почитання Бога і всіх святощів, а дар страху Божого зберігає людину перед спокусам гордости й непоздержности. Коли так глянути на святих, то ці дари ясно виступають в їх житті і є примінені до їх характерів. Вони справді роблять людину приємним запахом для Господа; «Бо ми для Бога — пахощі Христові серед тих, що спасаються і серед тих, що гинуть» (2Кор. 2:15).

Дорогі Браття і Сестри, ви памʼятаєте евхаристійну проповідь, мабуть найбільш одуховлену, яку Христос виголосив. Коли слухачі не могли зрозуміти, як Він може дати своє тіло і кров на поживу для одержання життя вічного — «жорстоке це слово і хто може його слухати»(Йоан 6:61), тоді Христос поправив розуміння і вказав на високу духовість Пресв. Евхаристії та закінчив свою науку знаменними словами:«Це дух, що оживляє, а тіло не помагає нічого» (Йоан 6,64). Не тіло у теперішньому виді, але одуховлене дає життя вічне. Саме Св. Дух є ця Особа, яка одухотворює, освячує, підносить душу до найвищої, богоподібної звершенности в її існуванні і уможливлює їй глянути в саме нутро найбільшого таїнства, яким є Пресв. Трійця. Бог Отець через самопізнання свобї Божої суті творить собі її поняття і тим родить Слово Сина, другу Особу Божу. З пізнання самих себе і Божої суті постає в обидвох Особах любов, якої подих є саме Св. Дух, третя Особа Божа. Є отже одна Божа суть і природа, що є спільна трьом Особам і тому є один самий Бог, але в трьох особах. Оце є ця найвища правда до якої можемо дійти в нашому житті завдяки Св. Духові, бо сказав Христос: «Дух Святий, що його пішле Отець в моє імʼя, той навчить вас усього і пригадає вам усе, що я говорив... Якже зійде (прийде) той Дух правди, наведе (наставить) все на всю правду» (Йоан 16,14 і 16,13). Отож Св. Дух підносить душу до надприродного стану, освячує її, облагороднює, просвічує розум і скріплює волю. Хоч усі три Особи Божі діють спільно і однаково на зовні, бо одна в них природа, розум, воля, всемогутність і вічність, то одначе ми приписуємо повищі діяння Св. Духові, тому що вони найбільше схожі з Його способом походження, як любови, викликаної і спричиненої найвищою і найновішою Божою Правдою: Отцеві як початкові і джерелу походження Божих Осіб приписуємо сотворення світу,Синові — мудрість і відкуплення роду людського, а Св. Духові освячення і просвічення. І це висловлене, як не можна краще у неперевершенній молитві — стихирі «Царю небесний», яку мовимо щодня, починаючи якесь нове діло.

Зшестя Св. Духа є немов завершенням свят і скріпленням їх діяння не лише з огляду на календарний час, але і на їх суттєвість. «Попразденственний і кінцевий празник празнуємо світло» — співаємо на початку Утрені шестя. Всі діяння Пресв. Трійці на зовні є в часі, а тільки її життя є вічне. Та одначе цей кінцевий празник зіслання Св. Духа на Пречисту Діву, апостолів, приявних женщин і учеників Христа — тоді біля сто двадцятьох присутних осіб, не означує закінчення і завершення всієї діяльности і післанництва Христової Церкви. Навпаки, це великий початок діяння. Зшестя Св. Духа то день постання Церкви! Він зійшов, згідно з обіцянкою Христа, на апостолів і учеників, щоб їх освятити і просвітити, післати до голошення Божого слова і будови Церкви.З необразованих і боязливих рибаків, простих людей, Він зробив духових велетнів, спосібних до завоювання, перетворення і ублагороднення світу на всі віки. Це отже не кінець, але накреслений плян і сила майбутнього. В цьому і велич нинішнього свята, що продовжується вже дві тисячі років і триватиме до кінця світу. І коли ми святкуємо це свято при гробі св. Йосафата, то це також промовисте свідоцтво діяння Св.Духа в українському народі, бо цей Святий під Його натхнінням і силою здобувається на найбільше геройство – посвяту свого життя на рятування Католицької Церкви на Сході. І як колись на своєму шесті Св. Дух вливав удуші освячуючу ласку, відпускав гріхи, чинив із грішників Божих дітей, поставляв єпископів, робив евхаристійну жертву привабливою Богові, скликав собори і ними проводив, так і нині продовжує Він це саме діяння. Впродовж віків Св. Дух додає сили, охоти і радости мученикам, ісповідникам, подвижникам святости, жертвувати і провадити життя умертвлене, в монашому житті, в чистоті, в покорі, в убожестві, а Отців Церкви дарив мудрістю у викладанні Христової науки.Доведення цих же чеснот до геройства — то надприродна сила Духа.Бурхливий вітер це подув і спонука, а вогонь це тепло і світло, якими Св. Дух надихує і просвічує до пізнання правди. У святих Церкви, Св.Дух відзеркалюється як сонце у веселці!

На кінець, хотіли б ми звернути Вашу увагу, Дорогі Браття і Сестри, на ще одну подію у Пʼятдесятниці, що була така важна для апостолів і не стратила своєї актуальности до нині. Вони заговорили мобою, що її всі розуміли і вчені і прості, і багаті і вбогі, і дорослі і діти, а були тоді там представники найвизначніших народів тодішнього світу. З болем серця ми мусимо сказати, що у нас так мало цього зрозуміння і порозуміння.Ми багато говоримо і так мало себе розуміємо, чи радше, не хочемо себе розуміти, без огляду на завиви до всіх нинішніх діялогів. Під впливом Св. Духа ми мусимо доложити всіх старань, щоб дійти до спільної мови і зблизитися до себе, не дивлячись на всі угнетення, тягарі, переслідування, терпіння, страждання і болі, недомагання, залишивши всі свари, обмови, розʼєднування, осуди, обмани, «скорі до служіння, повільні до говорення і непокванні до гніву» (Яків, 1,19), ми могли успішно діяти дальшою працею, не ради людської слави і фанатизму, але для Божої слави і з любови для нашої Церкви в українськім народі. Амінь.