СЛОВО НА СВЯТО СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ, ПІД ЧАС ПЕРШОГО СВЯТКУВАННЯ НА ЧЕСТЬ ПОКРОВИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

УПБ 1. Увесь церковний календар, зокрема храмові свята і празники патронів, опікунів і іменників Церков, народів, установ і поодиноких осіб, це памʼяткові дні в честь Пресвятої Тройці, Христа, Богородиці, ангелів і святих. Вони є хвилинами звеличування їх у нашій памʼяті і одночасно гарячих мольб для скріплення природних і надприродних сил усього народу, громад і одиниць у змаганнях і подвигах і трудах для осягнення туземних і небесних цілей. А бувають вони або безпосереднім зверненням до трьох Божих Осіб, Отця, Сина і Святого Духа і до Ісуса Христа, воплоченого Божого Сина, або ще частіше посередньо до них через заступництво Пресвятої Богородиці, ангелів і святих, щоб при їх помочі бути певнішими у вислуханні всецерковних, всенародних і особистих звеличань і благань.

Так і ми в цьому пересвідченні святкуємо нині празник патрона Українського Католицького Університету св. Климентія папи в нашій, присвяченій йому, скромній молитовниці і нашими скромними силами, бо храм наш в будові невикінчений і наш Університет не зміг розвинути ще своєї ширшої і інтензивнішої діяльности. Саме тому є нині і усильніші і гарячіші наші благання про поміч для розвитку і розквіту оцеї установи черев могутнь ваступництво св. Климентія папи у відправі св. архиєрейської Літургії.

2. Дорогі брати і сестри, професори, студенти, співробітники і прихильники! Святий Климентій пана — це одна з найсвітліших духовних наших постатей в домонгольській добі. Ми звемо його нашим, бо хоч св. Климентій римлянин, то він так тісно звʼязав нашу Церкву з Вселенською, що увійшов не тільки в нашу історію, але вріс в життя нашого народу і нашої землі, на якій зложив і свої святі кости. Він теж став патроном нашого Університету в Римі. Чому так і чому якраз він? Наші духовні і світські вчені стараються дати відповідь на це, та однак покищо не відгадали вагадки, без сумніву дуже цікавої. Оставмо її нині не так для розбудження ще більшої цікавости, як радше для поглиблення студій і молитовної набожности до цього, на жаль, дещо призабутого в нашій недолі, великого Святого, та звернім в нинішнє свято тим пильнішу увагу на його особу і чесноти, щоб ободритись та стати сильнішими до праці завдяки його заступництву, піддержці, молитвам і прикладові його геройського, мученицького, святого життя.

3. Перенесімся на хвилинку в перше століття по Христі ось тут до Риму. Святі Апостоли Петро і Павло понесли мученицьку смерть і полишили в Церкві, у проводі своїх учеників і навернену чисельну громаду вірних, заляканих і перестрашених переслідуваннями. Горіли християни як смолоскипи і лялась ріками християнська кров в колізеях і церквах. Перше вражіння пройшло і вибрали папою св. Ліна, а по його короткому правлінні св. Анаклета. Як четвертий з черги папа, десь в девʼятдесятих роках, наступив св. Климентій, як один із безпосередніх ще учеників св. Петра і Павла. Він слухав їх наук, знав їх життя посвяти і жертви і став їх ревно наслідувати. Він звернув на себе увагу св. Петра, який і висвятив його на пископа. Одначе, він не став його наслідником, але аж четвертим з черги папою. В Римі він розвинув ревно і второпно апостольську працю, зібрав знову розсіяні громади вірних, упорядкував літургії і богослуження, понаставляв єпископів і презвітерів. В управі Церквою він виявив небуденне вміння і належну обережність, так потрібні в тодішніх умовинах. Він закріпив свою владу і вплив і то не тільки на Рим, але навіть і далеко поза ним в римській імперії. Про це свідчить дуже проречисто його Послання до Корінтян, написане грецькою мовою.

В корінтійській Церкві, в якій діяв св. Апостол Павло і підніс її дуже високо, вибухло, правдоподібно при кінці вісімдесятих років або на початку девʼядесятих, велике заворушення. Знайшлися бунтівники, що зворохобили усю Церкву проти єпископів і презвітерів, хотіли їх усунути й оставити тільки мирян, перевернути увесь лад і порядок і то установлений самим Христом. Послуговуючись російським терміном, скажемо, що хотіли запровадити безпоповщину. По тій причині, не відомо ближче з якої нагоди, папа Климентій написав до Корінтян Послання (93-96 р.) пройняте глибокою вірою і не менше основною вченістю та пронизане батьківським духом. Воно зробило Пані славне імʼя і здобуло належну пошану, бо його читали не лише в грецьких, але і в інших церквах з великою почестю і то після Послань св. Павла так, що деякі навіть уважали його твором надтхненим Святим Духом. Можна би довго і багато разів проповідувати про виложену в Посланні науку про Пресвяту Трійцю, про Христа, про воскресіння з мертвих, про Старий Завіт як приготовання до Нового, та інші правди, але киньмо нині оком передусім на три основні черти, які пробиваються на видне місце в Посланні і ціхують світлу особу Автора, так близькі для наших часів і наших подібних їм умовин.

4. Дорогі! Бувають нераз в житті людини і цілих народів моменти якогось завзяття, гарячковости, неуступчивости, навіть заїлости і безоглядности, словом виколіїння з нормальних торів життя на бездоріжжя, в яких можна дуже легко накоїти багато лиха. Щаслива ця людина, що найшла лік і арґумент для опамʼятання себе і преславний той нарід, що знайшов єпископів і провідників, що вміють перевести його через ті скелі і небезпеки і не дати йому розбитися і навіть потонути та зникнути з лиця землі. От саме св. Климентій вмів зрозуміти і переконати зворохоблених і розʼєднаних Коринтян і всіх подібних їм гарячковців, конечністю порядку, ладу, єдности, підпорядкування правній владі, бо інакше неможливе життя, його розвій і творча праця, і то не тільки одиниці і родини, але і всіх спільнот. Виміна думок є завжди допускаєма, а навіть конечна, так само суперництво, змагання, перегони, оборона своїх прав в кожній ділянці. Можна зміняти особи і поправляти методи праці і напрямні, але ніколи заводити безвладдя і анархію. Бо усунення леґітимної влади, як сказано, викликує хаос і упадок збірноти і держави. Коли в Церкві не стало б єпископів і презвітерів, а в державі правительства, Церква перестала б бути Церквою, а держава стала б збіговиськом. По-перше, такий установлений і існуючий порядок авторитету і послуху в Божої установи і жодна людина не сміє і не має права його зміняти. По-друге, він лежить в самій людській природі і випливає з неї і з її вимоги співжиття людей. Представте собі, коли б не то в Церкві, але в родині, громаді або державі, кожний зачав приказувати і ваводити свої порядки, то нестерпне тоді таке життя. Наш недавній Всесвітній Український Конґрес дав найкращий вислів бажання єдности, порядку і ладу на народньому полі. Зокрема церковна єдність, лад і порядок в мирі, мусять просвічувати як зразок кожному ладові, мирові і зʼєдиненню на кожному полі і в кожній ділянці. Де єдність, там незнищимість!

5. Дорогі брати і сестри! Можна гарно говорити, а ще з більшою приємністю слухати про ті величевні цінності надприродного і природного життя та високі культурні осяги, які дають єдність, порядок і мир, але далеко важче і прикріше переводити їх в життя і здійснювати на кожному кроці. Скільки то треба перенести упокорень, кривд, пожертвувань, погамовань, самоопанувань, самоперемог, замовчати і підчинитися, щоби не повставало лихо заворушень, згіршень, непорозумінь і безладдя. Святий Климентій є зразком такої виробленої шляхотної людини, в якій гармонізована теорія і практика. Замітне в нього ще й те, що і єдність, і порядок, і мир можуть бути запевнені тільки тоді, коли вони спираються на минулій життєвій практиці і набутому віковому досвіді. Церква спирається на віковій традиції і одідиченім післанництві. Христос, післаний Богом Отцем, передав свою місію апостолам, зокрема св. Петрові, що діяв в Римі, а св. Павло в Коринті. Вони дальше передали свою власть ученикам, установлюючи їх єпископами і презвітерами. Так воно мусить бути і на майбутнє, і тому треба повинуватися ієрархії. Св. Климентій продовжував працю попередників і на їх основі будував дальше Христову Церкву. В своїм Посланні він говорить про Євхаристійну Жертву, про літургічні відправи, про знання як служити Церкві, що, без сумніву, є спадком з попередніх літ: «Я перейняв від Господа, що і вам передав» (І Кор. 11, 23), каже св. Павло. Традиція — це угольний камінь всякої тривкої будови, і всяка надбудова мусить зливатися з попередньою будовою, як слої в пні дерева вʼяжуться з собою. Хто зачинає від себе і науку і творчість, не буде мати ніколи тривкого успіху, як виказує це сотки разів історія. Коли є основа і праця віків, то зцементована будова перетриває великі бурі і лихоліття. Так є і було в Церкві, в громадському і державному житті, і в науці і в суспільній праці. Здобутки батьків і дідів віддають завжди великі прислуги в дальших дослідах і творах наступним поколінням, в них треба шукати надтхнення в поривах і покріплення в трудах. А прообразом зітлілого і непропащого є воскресення з мертвих.

А покищо тут на землі людина буде воскрешати і відновлюватись в нових поколіннях. Св. Климентій наводить тут прегарну легенду про таємничу птицю фенікса, що жив в Арабії, далекій країні, 500 літ, звиває собі гніздо з ладану, мирта і пахучих зел і стліває в ньому до маленького хробачка, що остається з усьої краси, і знову відроджується до давньої величі і летить до Єгипту до Геліополіс і складає на жертівнику бога Сонця принесені кості свого попередника, вічно відновлювані і скріплювані.

6. В розгарі праці серед невигод і переслідувань св. Климентій находив іще час і на науку. Його Послання свідчить про високу ерудицію, про глибоке знання Святого Письма, проповідництва, права, літургіки, історії, філософії і природи. Як показується отже, він не був самоуком, але переходив систематичне образування і школу. Він перший Папа, про якого знаємо, що був і святий і вчений. Тільки завдяки тому він міг мати вплив на Корінтян і інших християн, бо неука і незнайка ніхто не слухав, як він сам вавважує. Тільки святі, характерні і образовані одиниці можуть брати провід в житі, підносити і ублагороднювати нарід. Мої Дорогі, влишне і нема часу тут голосити пеани в честь науки і образування, хоч вони на це вповні заслуговують, але вгадаймо тільки мимоходом науку Ассирійців і Вавилонців, Єгиптян, Греків, Римлян, Платона і Аристотеля, пригадаймо собі св. Отців. Атанасія, Григорія Назіянзенського і Ніссійського, Василія Великого, Хризостома, Кирила Олександрійського, Івана Дамаскина, Августина, Китріяна, Тому, Альберта, Скота, Декарта, Ньютона і безліч професорів і студентів, бо ці велетні не стояли одинцем у громадах і тільки завдяки їм їх народи стояли у проводі, і так воно було, так є і так буде завжди. І коли ми не можемо здійснювати цеї засади в житті, в усій ширині, знаймо бодай, що вона конечна. Коли стояла в нас високо наука за Володимира і Ярослава, — митр. Іларіон був світоч і не один, — тоді ми були сильні, могутні і мали значіння у світі, а коли вона занепадала в удільних князівствах, то падала Церква і держава, а як двигалась вона, підносились вони внову вгору.

Св. Климентій був великим почитателем Божої Мудрости і завзиває всіх, щоби її науки і ради слухати і вчитись в неї — і то кличе її власними словами: «Як довго все нерозумні будете любити глупоту… Доки безумні будуть ненавидіти науку... Зверніться на мою дорогу… (бо може прийти час) ... що будете шукати мене, але не знайдете... Хто слухає мене, той житиме безпечно і буде спокійний і не боятисьме лиха» (Прип. 1, 20-33). В коротких словах, уся судьба учителя і ученика, хто не вчиться може гірко жалувати, але надармо. Св. Климентій залюбки цитує Соломонову книгу «Премудрости».

7. Наш патрон засвідчив свою послідовність і вірність голошеним засадам мученичою смертю. Його церковна діяльність і вплив на нарід стали скоро замітними в Римі. Він навертав на християнство не лише простолюддя, але і вищі державні круги, а навіть кілька осіб з імператорського дому на Палятині. Це обурило цісаря Траяна, і він заслав його на Україну, над Чорне море, разом з різними розбишаками і проступниками. Уявіть собі цю далеку і утяжливу подорож пішком і конем, в день і в ночі, в спеку і холод, часто без води і хліба, серед бійки, лайки, криків і крадежі, і грабежі, безоглядности і безпощадности сторожі, і так не день, не місяць, а літами. Ми назвали б нині цю мандрівку висилку етапами. І все те переносив св. Климентій, вірний Христові і Його Церкві. А мимо того він не проповідував утечі від життя, ненависти і мести, але навпаки любов до ближніх і ворогів і безкорисну їм поміч.

Дорогі! Не кожному дав Господь такі хрести і такий величавий вінець побіди, але те, що може нести, відносно до його сил. А кожномут з нас їх не бракує день в день. Клопоти в церкві, в родині, школі, уряді, в умовій і фізичній праці і недузі. Дотого густо-часто брак засобів до здобуття знання і опісля щастя ваняти місце, щоби передати його іншим. Таких хрестоносців можна слушно назвати безкровними мучениками щоденного життя. І тут є помічною молитва і приклад святих подвижників. Така є дорога до вдержання єдности, ладу і порядку та заведення миру за всяку ціну — «зберігай порядок, і порядок збереже тебе».

8. Як єпископ і папа з церковним і душпастирським досвідом, з повною свідомістю обовʼязку, відповідальности і вирозумілости доброго пастиря і організатора, і як високовчений муж, зʼявився св. Климентій, з Божого Провидіння на українських землях серед наших предків Скитів і грецьких колоністів; а треба це уважати як першу благовість Євангелія на Русі-Україні, бо Скити були словʼянами і нашими предками, як ґаллійці Французів, етруски італійців, а ґермани німців. Археологічні розкопки показують, що їх культура була та сама, що пізніша київська і на полудневій Україні відкопано церкви і кладовища з пертих століть; Христова віра була вже знана на русько-українському Чорноморʼю і навіть глибше в краю. Її проповідував св. Апостол Андрій, знаний в грецьких істориків як апостол Скитів. Це треба уважати за факт більше ніж правдоподібний. Первозванний знав мабуть грецьку мову, бо до нього зверталися вперід греки, коли хотіли доступити до Христа. Найперше є сліди, що він діяв в Малій Азії в Сінопе і околицях. Так кажуть Оріген і Евзевій, і по ньому осталась ікона (св. Андрея) на камені, якої не могли знищити іконоклясти. Це знак, що св. Андрій був відомий в Північній Малій Азії. До Синопе приїздили Скити на торг і привозили збіжжя, худобу, мед і шкіри, а купували прикраси, металеві і мармурові вироби, матерії і тому подібне. З Синопе до Корсуня була легка і недалека дорога при сприяючому вітрі, так що св. Андрій міг без труду дістатись до північного Чорноморʼя, що потверджує і наше давне передання.

Вже менше правдоподібна, хоч не виключена його поява на київських горах, тому що на тих просторах були римські оселі, як свідчать викопані в Києві римські монети, і Скити знали плавбу Дніпром. Була свідомість приналежности до Вселенської Церкви, бо одна легенда оповідає, що св. Андрій їздив через Русь-Україну до Риму, щоби здати звіт св. Петрові з свобі апостольської діяльности, отже до осередку і головства християнства. Інакше не могла була б постати така леґенда. Тому-то нема причини починати християнство на Русі аж від Володимира, бо воно ширилося і заникало і знову відроджувалось аж до Ольги, Ярополка і Володимира, коли остаточно християнство стало загально державною релігією. Учні св. Андрія продовжували його проповідь і такий стан застав св. Климентій. Згадка про понад 2.000 вірних і 75 церков на наших вемлях свідчать про його апостольську діяльність, і як Папи про продовжену традицію єдиної Вселенської Церкви. Саме за цю проповідь і працю Його вкинено до моря з якором на шиї, щоби певно потонув. Морські хвилі винесли його тіло на беріг, і вірні, скити і греки, поховали його на одному острівці.

9. Памʼять про цього Папу-мученика «жила от рода в род» і то не лише на наших вемлях, але ген далеко у Візантії. Бо коли спинилися св. Кирило і Методій в Корсуні, у своїй місії до Хозарів, а може також до Русів-Українців, то стали шукати мощів св. Климентія і віднайшли їх 861 р. при помочі тамошніх людей і херсонського єпископа Юрія, на основі переказів, подібно як віднайдено мощі св. Йосафата яж у Білій. Від архипископа Юрія вони одержали частину мощів, які взяли з собою і які опісля повезли на Моравію, а звідтам до Риму, де так процесійно і величаво стрічав їх папа Адріян ІІ 869 р. і зложив їх у нинішній підземній церкві св. Климентія, здвигненій, як кажуть, на місці дому св. Климентія. Цілість мощів забрав, як великий трофей, св. Володимир Великий з Херсонесу до Києва і зложив їх в Десятинній церкві і там біля них казав похоронити свою жену царівну Анну і себе.

Як видно, св. Климентій мусів бути у великому і широкому почитанні на Русі-Україні і тішився загальною популярністю, коли його головою благословлено новообраного київського митрополита Клима Смолятича 1147 р., і коли князі били свої монети з погруддям св. Климентія. Його життєписи читали залюбки вірні. Навіть православні назвали на Кримі один монастир іменем св. папів Климентія і Мартина. Монголи знищили Десятинну церкву до щенту, а всі кості святих і князів зібрано до одної труни.

10. Св. Климентій віддав Богові свою святу душу, але праця його не пропала. Християнство дальше ширилось і ми святкуємо ще нині (20 березня) памʼять сімох єпископів Корсунських, що правда історично, не зовсім певних, як мучеників за Христову віру: Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія, Етерія і інших, з III стол. по Хр., не згадуючи вже про пізніші часи. Скільки то народів і церков поставало і падало за той час на землях України, а памʼять про св. Климентія жила й ободрювала наших предків християн віками наукою і мученичою смертю. Він є, як сказано, наглядним свідком єдности Христової Церкви на Русі-Україні, як рівно ж опісля засланий на українські землі папа Мартин (V стол.) аж до звʼязків Ольги і Володимира з Римом. Св. Климентій був справдішним світочем, що сіяв на наших землях. Щось мусіло остатись і з його вчености, коли св. Кирило знайшов вже в ІХ стол. в Херсоні мужа, може духовника, що мав Святе Письмо, писане «руськими письмени», які мабуть були товчком і спонукою уложення ним глаголицької азбуки.

Коли нині призадумуємося над життям і подвигами нашого патрона, то бачимо, що наші почування і гадки признання і вдячности подібні як і наших предків. З яким говінням хоронили тіло св. Климентія християни натої землі, якими високими думками руководились св. Кирило і Методій, Юрій архиєпископ Корсунський, і вірні, коли шукали мощів св. Климентія? Чим перейнятий був св. Володимир Великий, коли забирав мощі до Києва, як великий здобуток походу? Хіба ж там не було інших творів культури і цінностей і гробів знатних мужів? Він, скажім по нашому, з великими царськими претенсіями уважав для себе найбільшою честю спочивати по смерті біля гробу св. Климентія. Найкращий здвигнений ним храм зберігав його мощі. Це мусіло бути відомим в усій державі, і це були справді найбільші почести віддавані св. Климентієві на Русі-Україні.

А тепер вглубімся у факт поставлення митр. Клима Смолятича. Що думали наші Владики, коли клали голову св. Климентія на нового митрополита? Подібно як благословили греки патріярхів рукою св. Івана Хрестителя, так і ми, казали вони, можемо благословити головою св. Климентія. Це ж знову найбільша почесть віддана Святому.

Вкінці, яку ж більшу і загальнішу почесть можна віддати якійсь особі в державі, як не вибиттям монет з її погруддям? А якраз наші князі казали чеканити свої монети з погруддям св. Климентія. Кожний український громадянин, коли держав в руках цей гріш, мимоволі мусів спитати, хто це? Чому він на монетах? Мусить це бути якась видна особа — це папа і святий, замучений в Херсонесі і спочиває в Києві. 3 такими самими думками і почуваннями входять нині до нашого Університету і професор і студент і жертводавець і гість! Св. Климентій став прикладом до наслідування всім нашим вірним, святим і праведник в їх богоугодному житті на довгі віки. Зокрема нині ми гаряче благаємо його, щоби перед престолом Всевишнього вимолив щедре благословення від Божої Премудрости для нашого Університету, щоб він міг піддержати і плекати світлі наукові традиції на Україні і щоб вернувся з великим дорібком на рідну землю.

Амінь.