СЛОВО НА АРХИЄРЕЙСЬКЕ ПОСВЯЧЕННЯ ХРАМУ СВЯТОЇ СОФІЇ

Дорогі Браття і Сестри!

Коли розпочинаємо оце нинішнє святкове Слово, два різні почування проймають нашу душу, жаху і радости. Почування боязні, чи належно оцінюємо вагу нинішньої хвилини, чи вірно здаємо собі справу з нової події та чи вміємо, як слід, в покорі зложити Господеві щиру подяку? Та з другого боку, ворушиться несміло інша думка, а саме, що все таки, слава Богу, у нашій важкій недолі і непосильних труднощах, ми могли завершити оце додатне досягнення і поставити крок вперед, як би хто неприхильно нині не задивлявся на нашу радість і на продовжування нашої світлої Софійської традиції Великих князів: Володимира Великого і Ярослава Мудрого в Києві.

Найперше, ми вчинили Богу угодне діло, що здвигнули оцей храм і цей університетський будинок, передусім для українського народу, як благодарення за всі добродійства і хрести, як Господнє святилище, як храм молитви і благань за майбутнє. Це сильна твердиня в нашій боротьбі і в наших життєвих стремліннях, дійсний постій і символ гарячої молитви, спільної жертви і джерело живої води-науки для нашого просвітління, покріплення і зросту, на Україні і на поселенні. Піднести і звернути душу до Бога, це найвища чинність людини на землі. Розмова з найвищим Єством і своїм Творцем, це напрямна життя і прямування до вічности. Де ж краще підноситься душа до Бога в молитві, як не в Його храмі, і де більше вона відривається від світу, від його думок і зайнять, як не в святині Бога? Кожний тут, бодай на хвилину, у вічності! А чинить він це у своєму обряді і у своїй мові з своїм усім народом в його потребах. Людина світліє в молитві, як тінь і темінь яснів у блеску світла! А радість цеї хвилини тим більша, що Ви прийшли, Дорогі Браття і Сестри, до свого дому і свого храму, здвигнених Вашими жертвами і Вашою кервавицею. Які зворушливі жертви! Австралія прислала обруси, а Ганновер — хоругви.

Ми, недостойні, глядимо з подивом на подвиги царя Соломона і васілевса Юстиніяна, за їх — неперевищені в історії людства — здвигнення превеличавих Святинь, а передусім за їх глибокий поклін Божій Мудрості, Другій Особі Пресвятої Тройці, як твір безмежного і незглибинного розуму Бога Вітця, що народилась перед безоднями й віками, що возсідає на престолі поруч Нього (Муд. 9, 4; Притч. 8, 24), що вийшла з уст Всевишнього і з Ним вона разом по віки (Сир. 14, 20; 1, 1). Ми, піднесені їх молитвами до Св. Софії і ревністю для Їх звеличення і прослави та задивлені в унагляднення рук людських Божої Мудрости у видимому світі, повторяємо їх з глибоким зворушенням: « Вислухай з неба, з місця, де пробуваєш, наші молитви і благання, вчини нам правду. Прости народові Твоєму, що согрішив проти Тебе, і всі його провини проти Тебе. Нехай зглянуться над нами ті, що заняли нас в полон, і змилосердяться над нами, бо ми народ Твій і насліддя Твоє » (1 Цар. 8, 49-51).

Водночас і наш храм присвячений Божій Мудрості, бо йдемо слідами наших предків, що в осередку усього життя поставили Св. Софію, щоб над усією Руссю-Україною впродовж віків долі і недолі спочив дух мудрости і розуму, дух ради і кріпости, дух знання і страху Господнього (Іс. 11, 2). Щоб заслуханому у Боже слово, як джерело мудрости (Сирах 1, 5), спливала на наш нарід від Божої мудрости хоч краплина безмежної і нескінченої Божої всевідучости.

Цей храм нехай буде заохотою до дальшої молитви всього народу до Божої Мудрости за просвітління і порятунок у найважчих стражданнях і терпіннях наших. Зокрема, нехай цей храм буде спільним нашим храмом із незʼєдиненими православними, так як він в ХІ ст., у найсвітліших часах наших, обʼєднував увесь наш нарід — у собі та у вселенській католицькій Церкві.

Та не тільки для українців має бути ця святиня прибіжищем молитви про мудрість, але і для всіх, що находяться у безвихідних положеннях і безпросвіттях. Божа Мудрість нехай піднесе свій жезл потіхи і рятунку, розради і вказівки, над кожним, хто до неї прибігає! Бо храм наш, не зважаючи на свою скромність в порівнянні з небасягаючими і неперевершеними красою храмами в Римі, звернув уже на себе увагу — і своїм одиноким іменем, і своїм стилем, і мистецьким досягненням української творчости.

Накінець, перенесімся в подібний момент на Україну, до Києва, коли то українець з роду — митрополит Іларіон — в храмі великого князя Володимира, а може й на посвячення собору Софії, голосив своє « Слово о Законі і Благодаті » в приявності Великого князя Ярослава Мудрого, усієї родини князів, княжого двору і здвигу народу. А говорив він тоді як справді вдохновенний речник усього народу і його окремішности !

« Величав похвальними голосами Римська країна Петра і Павла, через яких вони повірили в Ісуса Христа, Сина Божого, Азія і Ефез і Патм — Івана Богослова, Індія Тому, Єгипет Марка; всі краї, і городи, і люди почитають і величають кожний свого вчителя, що навчив їх правовірної віри. Віддаймо ж і ми похвалу, по нашим силам, хоч малими похвалами нашому вчителеві і наставникові, що зробив багато дивних діл, великому каганові (володареві) нашої землі Володимирові, внукові Ігоря старого, синові славного Святослава, який впродовж свого віку володів мужеством та хоробрістю; був відомий у многих країнах, і череа його побіди і силу згадують його нині та славлять. Бо не в убогій та невідомій країні він царствував, тільки в Руській, яка є відома та яку знають по всіх кінцях землі... Апостольська труба та Євангельський грім далися чути у всіх городах; тиміям, випущений на славу Божу, освятив воздух; монастирі на горах постали, появилися чорноризці; мужі і жінки, малі і великі, і всі люди наповнили церкви, величаючи словами: один святий, один Господь Ісус Христос, во славу Бога Отця...».

« Цей славний із славних родився, благородний від благородних, каган наш Володимир... Скинув із себе разом з одежою і ветхого чоловіка... Тоді почала відходити від нас бісовська мряка і зоря благовіря явилася. Твій син Юрій (Ярослав) — котрого Господь зробив по тобі наступником у твоїм владицтві, не нарушив Твоїх уставів, побудував « Церкву дивну і славну всім окружним сторонам, якої другої не знайдеться у всім північнім краю від Сходу до Заходу».

І кінчить Іларіон свою промову зверненням до Володимира: Встань, Чесна Главо, з гробу Твого, встань, отряси сон. Ти не вмер! ».

Здаймо собі нині ось тут справу з того, що стоїмо в довгому історичному ряді наших церковних і державних мужів, вірних і громадян, що відповідальність за майбутнє нашого народу лежить на нас, сучасних і грядущих поколіннях, оживити давню світлу українську традицію в думанні і діянні. — Важке завдання, та Божа Премудрість нехай просвічує наш шлях. Виходім з цього дому Божої Премудрости (Прип. 2, 1) на свої поселення, підбадьорені і впевнені, що наша недоля скінчиться і ясний день перед нами зоріє.

Український переклад проповіді

Святіший Отче,

Охоплюючий погляд нашого ума на існуючу вселенну, на Бога і світ, негайно і ясно вказує нам, що перший рух у відвічній тиші починається з дією Інтелекту. Природний розум відкриває в Бозі найзвершеніше життя, якого суть становиться у мисленні і любові. Бо ж не може існувати совершенніше буття з вищими прикметами, ніж діяння розуму і волі.

Боже Обʼявлення засвідчує нам, що плодами двох духових Божих актів 6 дві Божі різні від себе Особи: Мудрість-Слово і Любов-Дух Святий. Перший рух Отця — це мисль, і з цього думання бере початок відвічне життя і вся дія та сотворення назовні. В цьому першому акті Бог Отець пізнає свою безмежну сутність-есенцію, повноту всіх досконалостей, а таїнственним плодом цього акту є Мудрість-Друга Божа Особа, що « вийшла з уст Всевишнього » і є з ним повіки (Сирах, 24, 3; 1, 1).

А в книзі Премудрости читаємо, що « Мудрість возсідає побіч його трону » (Муд. 9, 4). Вона є роджена перед віками: « коли ще не було безодень, Я зачалась » (Прип. 8, 24). Ці всі вислови завершуються Прологом Йоана Богослова: « В началі було Слово » (Йоан, 1, 1). У сотворенні

Божа Мудрість виявляє себе нам різноманітними актами і в кожному творінню, але в найвищому ступені в людині, в її розумі і в її волі, як образ внутрішнього Божого життя.

Людина дорожить умом як найбільшим даром Божим і, почитаючи Божу Мудрість, благає її, щоб отримати ласкаве єднання і просвічення свого життя. Навіть погани, а зокрема вавилонці, єгиптяни, греки і римляни вважали мудру людину ідеалом, що його досягається в людському житті. При святинях збиралися жреці і мудреці і займалися наукою і мудрістю. Як зразковий приклад Святе Письмо подає царя Соломона, який не просив у Бога скарбів - срібла - золота. але мудрости у житті.

Святі книги мудрости та Єрусалимська святиня, найкраща в старовинному Сході, є найбільшими свідками превеликого дару мудрости.

Овочем надзвичайного почитання « Софії — Мудрости » на християнському Сході 6 Собор Св. Софії в Царгороді, побудований імператором Юстиніяном, в архітектурі і мистецтві аж до сьогодні ще неперевершений шедевр. Велич її архітектури та краса мозаїк, аж по сьогодні найбільше досконалий твір людського генія, залишиться зразком до наслідування на майбутні віки в Европі і на цілому світі.

Собор Св. Софії є доказом глибокого почитання Божої Мудрости також в княжій Русі-Україні, оснований і здвигнений князем св. Володимиром Великим і його сином Ярославом Мудрим. Ця святиня Ярослава в Києві стала відтак зразком для багатьох церков в Україні, Білорусі і Московщині, як осередок найвищого знання. Великий князь Ярослав, прозваний Мудрим, зібрав при Св. Софії багату бібліотеку та оснував школу, з якої пізніше вийшов славний збірник — кодекс державного права Русі-України, що звався «Руська Правда ».

Тодішній київський митрополит, Іларіон, належав до найбільш інтелігентних і освічених людей XI століття. Українські хроніки-літописи цього часу є одними з кращих в Европі. Наука широко процвітала в Україні ще в XII-XII століттях, аж до монгольської навали. Київський Митрополит, Клим Смолятич, вибраний 1147 року, був поставлений на митрополичий престол українськими єпископами, які його благословили мощами — головою св. Папи Климентія, якого за часів Траяна заслано до Херсонесу, де і помер мученичою смертю. Мощі його були віднайдені Солунськими Братами, Кирилом і Методієм 860/861 року; а мала часточка цих мощей спочиває тепер тут на престолі Св. Софії, покладена Вашою Святістю.

Знаємо, що Митрополит Клим Смолятич славився великим знанням богословських і клясичних наук. Під час монгольської займанщини наша культура могла розвиватися лише в західній Україні, де Галичина і Волинь за короля Данила і його брата Василька, заледве встигли зберегти свою, хоч досить вже обмежену, суверенність.

В XVI-XVII століттях почали процвітати школи церковних брацтв у Львові, Острозі, Вильні, Володимирі Волинськім і в Києві. Великі заслуги на цьому полі поклали князь К. Острозький і митрополити В. Рутський і П. Могила. За цього останнього київську братську школу піднесено до ступеня Академії. З Берестейською Унією 1596 року українці знайшли велику поміч в Римі, в Італії та в Німеччині. Собор Св. Софії в Києві, зруйнований під час монгольської окупації, був відновлений заходами Петра Могили і назавжди повістав для всіх українців символом науки і мудрости.

За часів австрійської та російської окупації України постали університети, де вчилася більшість української молоді. На місце здавленого Львівського університету створено Філософічну та Богословську Академію, яка блискуче розвивала свою діяльність наукову аж до большевицької окупації західних земель України. Тепер всі університети в Україні сталя атеїстичними.

Ці славні традиції наших університетів, що захищали віру в Триєдиного Бога, бажає перейняти і продовжувати цей Український Католицький Університет, прикрашений Собором Св. Софії, вічного символу правдивої науки і мудрости та всіх зусиль на університетському рівні українців проти атеїзму.

Отож, ласкаво просимо Вашу Святість перш усього прийняти нашу глибоку подяку, що особисто дали доручення записати цю нашу власність на Апостольську Столицю, забезпечуючи її авторитетом Апостольського Престолу, щоб могли тут свобідно плекатись високі богословські і світські науки в цих важких часах.

Благословіть, Святіший Отче, всіх наших добродіїв, неб. інжен. Балі, який допоміг нам закупити цей терен і почати будову Університету, архітекта Ді Стефано за його проєкт; фірму Мацці за будови. адвоката Рубіно за правну поміч та маляра Гординського; майстра мозаїки Монтічеллі і майстра мармору проф. Мацеї, Сестер Василіянок за їх труд і поміч; професорів і студентів та усіх прихильників цієї установи. Просимо рівнож Вашого благословення для кожного українця, чи — то з рідних земель Батьківщини, чи з країн еміграції, який тут шукатиме просвічення і помочі в надбанні правдивого знання в цих складних обставинах для нього і нашого народу у будучому. А Свята Софія нехай буде духовним захистом і скріпленням не лише для українців, а також і для всіх інших. У своєму свобідному українсько-візантійському стилі, у своїй красі з мозаїками високої вартости ця церква починає причаровувати цілий Рим, цю неперевершену столицю архітектури і мистецтва. І для Риму Св. Софія нехай буде особливою святинею молитви до Божої Мудрости, щоб кожний римлянин, кожний італієць, обтяжений прикростями і клопотами життя, був вислуханий Божим Словом-Мудрістю і міг знайти потіху для себе і для всіх, що йому близькі в намірах і рішеннях.

Святіший Отче, благословіть нас!