СОБОРНЕ ВЕЛИКОДИЄ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ 1979 Р.

Всечесним і Преподобним Отцям Духовним,

Преподобним Ченцям і Черницям та всім Боголюбивим Вірним

Мир у Господі і наше Архиєрейське благословення!

Христос Воскрес!

“Побачивши Його, вони вклонилися Йому; а деякі сумнівалися. Ісус же приступив і промовив до них: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть всі народи моїми учнями, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку»”

(Мат. 28,17-20).

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Кому не відомі вище наведені слова Христової Євангелії, що їх ми чуємо кожного разу, коли приносять новонароджене дитя у Божий храм, щоб його охрестити й миропомазувати? Цим св. Євангелієм Мати Церква пригадує нам про наше зобов’язання супроти цілої християнської родини та цілого світу йти слідом за прикладом апостолів і нести благовість Христової Євангелії в своє довкілля, чи і до окраїн землі.

Знаємо з Христової Євангелії, що Христос дав своїм апостолам два найважніші доручення у важних і вирішних моментах свого життя. Перше доручення Він їм передав напередодні своїх страстей: у Великий Четвер, під час св. Тайної Вечері, після установлення Пресв. Тайни Євхаристії, коли сказав їм: «Чиніть це на мій спомин» (Лук. 22,19). Продовжувати Тайною Пресвятої Євхаристії — приносити Безкровну Жертву, було з волі Христової основним завданням апостолів та їх наслідників.

Другим дорученням, що його передав Спаситель своїм апостолам — це обов’язок проповідувати Боже Слово по цілому світі і тим будувати Боже Царство на землі. Це Він зробив після свого Світлого Воскресення і перед своїм відходом до Небесного Отця: «Ідіть, отже, і зробіть всі народи моїми учнями».

Як бачимо, ці два доручення були, неначе, Христовим останнім бажанням, Його заповітом. До участи у виконанні Його останньої волі і зобов’язав Христос не тільки своїх учнів-апостолів і їх наслідників, єпископів та священиків, але й всіх своїх послідовників, в залежності від їх стану і спроможностей.

Дорогі Отці й Любі Брати і Сестри! Ми знаходимось в часі приготувань до відзначення історичної події 1000-ліття хрещення Руси-України, що її відзначатимемо в 1988 р. Перед нами ще дев’ять літ для тієї підготовки. З нагоди Свят Христового Воскресення ми бажаємо разом з Вами застановитися над важливими зобов’язаннями, що їх наші предки, а за ними і ми всі, взяли на себе перед Господом Богом і цілою Христовою Церквою в хвилині, коли прийняв наш нарід Тайну св. Хрещення. Цей безмежний дар ми одержали, дякуючи ревності св. князя Володимира, що шукав правдивої віри для своєї держави і народу, та допомозі болгарських і грецьких духовних осіб. Вони, йдучи вслід за покликом Христа: «Ідіть і вчіть моїм учням всі народи», покинули свою батьківщину, свої родини й пішли на північ до наших предків, мешканців Придніпров’я, щоб їх приготовити до св. Хрещення й серед них сіяти Слово Господньої Благовісти. Тому 1000 років працею тих великих рівноапостолів Бога благодать прийшла на наші землі, і світло і радість Христового Воскресення засяяли над нашими землями і наші прадіди перший раз тоді співали ту пісню, що ми кожного Великодня співаємо: «Отче Вседержителю, і Слове, і Душе в трьох особах з’єдинене єство, пресущественне і пребожественне, в тебе ми христилися, і тебе благословимо на всі віки» (Канон Воскр. Утрені, 8 пісня).

Тож з нагоди цьогорічного Великоднього-Послання ми, Ваші Владики, звертаємося до всіх Вас з батьківським закликом почати, не гаючись і не зволікаючи, ці поважні приготування до тих історичних святкувань 1000-ліття Хрещення.

Наші приготування повинні йти вже в трьох напрямках, а саме:

1. Почати програму обнови наших душ, при помочі частих духовних вправ, постійним нашим покаянням і сповідями, чи участю в Святім Причастям, чи участю в Богослуженнях, милостинями, пожертвами, паломництвами, добрими ділами, чи як кажемо — ділами милосердя, читанням релігійних добрих книжок.

Нам всім потрібний дух «метаної» — тобто цілковитої переміни нашої душі і нашого мислення в Христі, найперше через покаяння за наші особисті гріхи чи провини перед Богом цілого народу в минулому і сучасному. Цей дух духовної обнови повинен спонукати нас повернутись у наших релігійних практиках до євангельської і апостольської простоти та до зґлиблення нашого релігійного життя і побожности на взір золотої доби Отців Церкви.

Христове Воскресення хай поможе нам порівняти наше Хрещення тому 1000 років до такого ж воскресення нашого з Христом, ідучи за думкою і порівнянням св. Павла. В Хрещенні через занурення у воді ми неначе вмираємо для гріха. Коли охрещуємось, коли прадіди наші вступили в Дніпрові води, ми погружені у воді неначе поховані з Христом через хрещення, щоб, виходячи із води із Христом, воскреснути на славу Отця і жити новим життям, що його дає Хрещення (Рим. 6,1-7).

Коли впадаємо в тяжкий гріх, ми вмираємо в душі в надприродному нашому житті. Коли покаянням, словами покаяння повертаємося до Отця, ми знову з Христом воскресаємо до життя вічного. Наша Воскресна Утреня цей образ в поетичний спосіб охоплює: «Вчора я був погребаний з Тобою, Христе, встаю днесь з Тобою воскреслим, вчора розіп’ятий був я з Тобою, сам мене прослав, Спасе, у царстві Твоїм» (Канон Воскр. Утрені, 3 пісня). Наша підготовка до 1000-ліття Хрещення має принести нам цього покаянного духа, який дає відродження у Христі, і це дає поодинокій душі і цілому народові постійний духовний Великдень, нове життя в Христі і з Христом, «щоб жити вам життям, достойним Господа, і подобатися йому в усьому, приносячи плід у всякому доброму ділі, і зростаючи у спізнанні Бога, покріплені всякою силою завдяки його славній потузі, щоб осягнути всяку витривалість і довготерпіння із радістю» (Кол. 1,10-11).

Відродження душ у покаянні і життя Христовою Євангелією є найкращою проповіддю, бо тоді ми говоримо про Христа не словами, а нашим життям, нашим прикладом, ми тоді є Христовими свідками. Приготовляймось так до нашого ювілею, щоб ми були дійсно Христовими свідками, між собою і перед народами світу, щоб по ділах наших пізнати було, що ми живемо духом Євангелії, бо по овочах пізнати дерево: «Виплекайте дерево добре, то і плід його добрий; а посадіть дерево погане, то і плід його поганий. Бо дерево пізнати з плоду» (Мат. 12,33), — каже наш Господь.

Таким відродженням ми не лише народилися для Христа, але наше свідчення принесе, наче проповідь, Христа і для інших народів, як про це каже II Ватиканський Собор: «Божому народові, що живе у громадах, передусім єпархіяльних і парафіяльних, належить обов’язок засвідчувати Христа перед народами».

Цей обов’язок свідчення Христової Євангелії в цілому світі є, за думкою Отців Собору, так важливий, що без нього є неможливий ніякий духовий ріст унутрі громади, яка замкнулася б у собі, відокремлюючись себе від других, чи зокрема своїх рідних.

Про це Отці висловились ось так: «Благодать обновлення не може зростати в цих громадах, якщо кожна з них не розширить аж до краю землі своїй любови і не матиме подібної дбайливости про тих, що живуть далеко, як має про тих, що є її власними членами» (Декрет про Місійну діяльність Церкви, ч. 37).

Нехай наша підготовка до 1000-ліття Хрещення України буде такою, щоб ми нею були готові помогти ділом і словом у наверненні нашої Батьківщини, коли їй блисне луч волі. Бо тяжка хмара поганства і безбожництва нависла над нашою Україною і великої праці буде потрібно, щоб її відродити у Христі. Готуючись до тієї праці, помагаймо нашим братам, що змагаються за Божу правду в Україні. Помагаймо і іншим місійним теренам Церкви, де народи ще не знають Христа і потребують помочі і тим заправляймося до жертовности та бажання поширювати Христове Царство на землі, щоби радість і мир Христового Воскресення, які ми щасливо переживаємо, були радістю і миром цілого світу.

2. Тією думкою ми вже торкнули і друге важне наше завдання у цій підготовці до 1000-ліття нашого Хрещення і дуже пекуче питання майбутности нашої Церкви на поселеннях і в Україні, а саме — духовні покликання. Брак покликань до духовного стану, священичих, чернечих — це жива рана на нашому релігійному й національному організмі. Де криється лихо цієї недостачі? Чи Господь не кличе сьогодні молодих душ до свого Виноградинка? О ні! Він кличе і часто кличе! Ця іскра Божого покликання падає в серце неодного юнака, але із-за браку належної родинної чи громадської атмосфери і пильнування вона поволі гасне, гасне Христовий поклик: «Іди за мною».

І не один юнак може за пророком Ісаєю сказати: «Тоді почув я голос Господній, що говорив: Кого б мені післати? Хто там піде? І сказав я: Ось я, пішли мене» (Іс. 6,8). Цей голос Господній живе і горить у душі молодої людини, але часто подув вітрів, широких і вигідних доріг цього світу, ба навіть відраджування від найближчих йому осіб, приглушує цей голос у зародку і він никне.

Справа покликань — це справа цілої нашої Помісної Української Католицької Церкви, це потреба цілої української спільноти у Вільному Світі з мережею її зорганізованого релігійного та суспільно-громадського життя. Це справа життя чи смерти цілої нашої Церкви й нашого народу тут і на Рідних Землях.

Для тієї святої справи нам усім треба гаряче молитися до Господа жнив. Нам треба молитися про те, щоб голос Божого поклику не падав в тернину нашої байдужости й недбальства, а щоб усі ми, почавши від українських родин, створили сприятливу атмосферу любови, миру, взаємної пошани та глибокої віри. Молімось і працюймо, щоб були в нас священичі й монаші покликання. Повторяймо часто слова молитви, що її уложив Слуга Божий Митрополит Андрей: «Дай нашому народові численне і добре та святе духовенство. Поклич багатьох, у кожному поколінні, до монашого стану, до героїчних жертв за справи Церкви і народу».

3. Вкінці, нашим третім завданням під сучасну пору є наші молитви і старання за приспішення беатифікації і канонізації Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Молімся в наших родинах, з нашими дітьми, з нагоди релігійних зустрічей, серед релігійних організацій, по наших громадах, щоб у підготовці до нашого Ювілею, Бог дав нам Великого Заступника в небі і прославив його на престолах тут на землі. Це багато б пригріти тих, що знали і зустрічалися з його світлою Особою і могли б посвідчити про його геройські чесноти. Це треба зробити. Помогти у беатифікаційному процесі нашими молитвами — це наш моральний обов’язок, а Господь у своїй ласкавості напевно зглянеться на нас і вислухає наші гарячі молитви і дасть нам таку невмирущу пам’ятку нашого Ювілею — проголошення Блаженним і Святим Слуги Божого Митр. Андрея.

Хай радість Христового Воскресення буде завжди між Вами. Хай пам’ять про Христові страсті, смерть і святе його воскресення буде і для нас наукою, що наші терпіння і терпіння цілого українського народу закінчаться тріюмфом і перемогою, бо ж співаємо на Великдень: «Хоч і у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та одву руйнував Ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам мироносицям вістивши: Радуйтеся. І Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення» (Кондак Пасхи).

Благодать Воскреслого Христа і любов Святого Духа нехай будуть з усіма Вами. «Слово Христове нехай у вас перебуває щедро» (Кол. 3,16).

Христос Воскрес!

† Йосиф

Патріярх і Кардинал

і Ієрархія Помісної Української Католицької Церкви.

Дано в Римі

При Патріяршому Соборі св. Софії

в день 40 мучеників, 9/22-го березня 1979 р. Б.