СОБОРНЕ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Всечесним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям, та Вірним Помісної Української Католицької Церкви

«Це день, що його створив Господь, возрадуємся і веселімся в нім! » (Псалом 118,24) — співає сьогодні наша Українська Церква, і з цього благодарного псалма переходить у величні гимни воскресної утрені, з яких могутньо пробивається наша радість в день Христової перемоги над смертю. Ця радість виливається з наших сердець, і ми кличемо до себе взаємно: « Воскресення день, і просвітімся торжеством, і друг друга обіймім. Промовмо, браття, і тим, що ненавидять нас, простім усе з Воскресенням, і так заспіваймо: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».

Сповнені тієї радости, Браття і Сестри, ми, Ваші Архипастирі, вітаємо Вас в день Христового Воскресення, бо хочемо разом з Вами радіти в цей « над празниками празник», і « над торжествами торжество », щоб в ньому благословити Христа на віки.

Кожне таїнство життя нашого Божественного Спасителя на землі вчить нас якоїсь Божої істини. Коли над цими таїнствами роздумуємо, вони стають божеським дороговказом і натхненням для кожного, хто хоче бути вірним учнем Христа Спасителя.

Христове воскресення ставить перед наші очі всю драму важко випробованої надії на Бога. Ця надія прикро захиталася в серцях Апостолів у Страсний Четвер та у Велику Пʼятницю, але з появою воскреслого Христа Спасителя вона ожила, закріпилася і одушевила Апостолів незломним упованням на сповнення Божих слів і обітниць.

Всю глибінь своєї зневіри виявили Христові учні, що йшли з Єрусалиму до Емаусу і розмовляли між собою про те, що сталося у Велику Пʼятницю в Єрусалимі. І ось сам воскреслий Ісус, « наблизився і йшов разом з ними, але очі їм заступило, і вони його не пізнали», і Ісус запитав їх про їхню журбу, про те, про що вони сперечалися між собою, і учні розповіли Йому про « те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророк, могутній ділом та словом перед Богом і всім народом, та як наші первосвященики і князі видали Його на засуд смертний і розпʼяли. А ми сподівались, що Він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували... і нам оповіли, що бачили ангелів, які їм зʼявились і сказали, що він живий. Деякі з наших пішли до гробу і знайшли так, як жінки сказали, але його вони не бачили» (Лк. 24,13-24). Ось не тільки весь зміст душевного хитання Христових учнів, але також і вся причина їхньої важкої зневіри: вони в дуже людський спосіб сприйняли Ісусову науку про його месіянське післанництво, про Його Боже царство на землі.

Ми сказали на початку цього слова до Вас, Дорогі Браття і Сестри, що таїнства з життя нашого Спасителя є для нас дороговказом і натхненням. Чи не добачимо себе в особах двох учнів з Емаусу і Христа Спаса біля них? Чи не залишаємо, подібно, як ті два учні, щасливого Христового Єрусалиму у св. Літургії, покаянного народження нашої душі у св. Сповіді і у Христовій останній Вечері — у святім Причастю? Скільки людей сьогодні залишають Христа під впливом різної підступної літератури про Христа, під впливом нерозумних телевізійних програм, які захитують віру в Христа — Бога і творять « нові » теорії та поняття про Нього, нашого Господа, і про Його Церкву, яку купив Він своєю кровʼю... скільки людей сьогодні шукають поза Єрусалимом раю на землі в роскішному добробуті і немає в них часу прислухатись до слів Ісуса, що їх питає: « Що з вами сталося?»

Ісус являється нам своєю благодаттю, своїм словом, наукою у своїй Церкві кожного дня. Не можемо, як Апостол Тома сказати: « Як не побачу... не повірʼю» (Йоан 20,25). Маємо Його слова, маємо Писання, маємо Його Церкву, маємо Його свідків, маємо дві тисячі років Христової історії і в ній тисячу літ християнства в Україні, маємо великих Його світочів, ісповідників, мучеників, до яких відносяться Христові слова: «Щасливі ті, які не бачили й увірували » (Йоан 20,29).

За чотири роки будемо святкувати велично тисячоліття нашого свідчення про Христа і Його Воскресення в Україні. Короткий погляд на історію тих тисяча літ нас так виразно переконує, що наші предки від початку по сьогоднішній день достойно і по-геройськи давали і дають свідчення Христові своїми муками, стражданнями, а навіть смертю. Можна б про них сказати словами листа до Євреїв: « Загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресення » (11,35).

Та погляньмо ще окремо на останнє пʼятдесятліття нашої історії, якого і ми свідками. Маємо Слугу Божого Митрополита Андрея, що своєю молитвою і святістю розганяв чорні хмари історичної грози над своїм народом, маємо єпископів, сотні священиків, монахів, монахинь і тисячі вірних, що вибрали радше вигнання і смерть на тайгах, а не виреклись своєї віри. Наша Церква живе й існує серед безбожницького довкілля і проголошує своїм переслідуванням Христа і Його Євангеліє там, де безбожний комунізм проголошує своє беззаконня. Якою ж великою радістю для нас є вістка, що один знаний довголітний вʼязень, каторжник і правдивий ісповідник, і наші українські католицькі священики і вірні створили сміливо групу однодумців, яка бореться про захист прав вірних нашої Церкви. Ми не лише радіємо цим відважним і благословенним кроком, але враз з нашим Блаженішим Патріярхом піддержуємо його нашими молитвами і Христовим окликом: « Дерзайте, Христос переміг світ! » Христос воскрес, Дорогі наші Ісповідники! Наша віра в Христове воскресення дає їм і нам кріпку надію у вільний наш Єрусалим! Заявляємо нашу непохитну солідарність з ними! Будьмо в цей великодний день разом з ними і не залишім їх ні одного дня без наших молитов!

Оце наше батьківське слово до Вас, наші Дорогі Сини й Дочки Українського Народу, з нагоди радісного празника Христового воскресення. Ми ближче приглянулися Христовим Апостолам і їхньому зовсім зрозумілому хитанню під час їхньої важкої проби, і ми духом бачили не менше драматичну зміну в їхнім мисленні і почуваннях, коли їхня втрата сталася для них зиском, як для мільйонів душ, і їхня трагедія перетворилась у радісну перемогу разом з воскреслим Христовим Спасителем. Учімся від них, як нам треба більше уповати на Бога, ніж на щобудь інше в світі.

Людські, земські сподівання Апостолів, їхні надії на земського месію — визволителя — впали, мов полуда з очей, коли, наперекір усій людській злобі, воскреслий Спаситель станув перед ними живий, той самий, милостивий, повний доброти, якого вони так добре знали, та якого вони так щиро любили за останні три роки. Тоді вони пізнали і зрозуміли те, що давно-давно тому Бог сказав через пророка Ісаю: « Думки мої — не ваші думки, і дороги ваші — не мої дороги... Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших, і думки мої вищі від думок ваших » (Іс. 55,8-9). Тоді вони повністю зрозуміли те, що того самого дня Учитель сказав двом учням по дорозі до Емаусу:

« Хіба не треба було Христові таке страждати і так увійти в свою славу? » (Лк. 24,26).

З цією надією на Бога та на Його ласку нехай зростає наша надія також і на воскресення нашого поневоленого народу та нашої розпʼятої української Церкви на рідних землях. Не довго вже триватиме Велика Пʼятниця України! Ласкавий Господь зглянеться також і на нас, і наше українське Воскресення прийде так несподівано і так велично, як Христове в Єрусалимі. Бажаємо Вам усім, бажаємо нашій дорогій україні святої Великодної радости, яку не відійме від нас ніякий ворог. Христос Воскрес!

Благословення Господнє на Вас, Toro благодаттю і чоловіколюбієм завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Дано в Римі при Патріяршому Соборі Святої Софії

у Першу Неділю Великого Посту