СОБОРНЕ РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІЇ ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ 1978-79 Р.

Всечесним і Преподобним Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям і всім Вірним Братам і Сестрам Помісної Української

Мир у Господі і наше Архиєрейське Благословення!

“І це вам знак: знайдете Дитя повите пеленами, що лежатиме в яслах”

(Лк. 2,12).

Христос раждається!

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Христове Різдво — це празник Божого Дитяти і Його народження.

Під знаком дитяти, Бог сповістив через Ангела різдво свого Сина: «І це вам знак, знайдете Дитя, сповите пеленами, що лежатиме в яслах» (Лк. 2,12).

Вифлеємське Дитя виглядало на зовні так само, як кожне людське дитя: мале, немічне, зі сльозами в очах, сповите пеленами в яслах, його кормить Марія-Мати, воно утікає з батьками до Єгипту перед своїми ворогами. За словами св. Павла: «Христос зазнав усього подібного як ми, крім гріха» (Євр. 4,15).

Однак Вифлеємське Дитя було й правдивим Богом. Його зовнішня неміч не була ніяк ознакою внутрішньої слабкости. Це Дитя було силою, було життям і могутністю Бога. Його сон був ясною самосвідомістю. Його віддих гасив життя володарів. Його уста видавали присуд усім народам. Його очі бачили всю вселенну. Його руки кермували небом і землею. І тому пророк Ісая, вже далеко наперед, ще в Старому Завіті, написав про це Вифлеємське Дитя, що Воно буде «князем миру, чудесним дорадником і сильним Богом» (Ісая 9,5).

Таїнство Вифлеємського Дитинства є багатозначним для людини. Коли Бог являвся колись людям у Старім Завіті, вони дуже боялися таким появ. Патріярх Яків, коли побачив Бога у сні, і як збудився, заговорив із страхом: «О, як страшне це місце» (Буття 28,16). Боговидець Мойсей, коли Бог проголосив серед громів і блискавиць десять заповідей Божих, що весь дріжав, кажучи: «Я боюся і тремчу» (Євр. 12,13). Батьки Самсона, коли побачили Господа, то закликали з тривогою: «Помремо смертю, бо побачили Господа» (Судія 13,22). Такий страх приносив Бог у Старому Завіті своїми об’явленнями. Зовсім інакше у Новім Завіті. Хтонебудь з нас подивиться на Вифлеємське Дитя, Його скрита Божа велич нас не застрашує; Його невидима мудрість нас не засоромлює; Його справедливість нам не видна. Нам усім видається, що Боже Дитя зовсім не думає про наші гріхи. З усього лиця Божої Дитини б’є до нас любов, довір’я і ніжність. Матирі, коли побачили Боже Дитя, то за словами св. Письма «Славили Бога, і прославляли за те, що бачили й чули» (Лк. 2,20).

Боже Дитя зійшло з неба на землю, щоб спасти і рятувати для Бога людей, людство. Так виразно визнаємо всі, скільки разів відмовляємо Символ Віри: «Він, задля нас людей, і нашого ради спасення, зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і стався чоловіком». Чому однак Бог не стався чоловіком, не у виді дорослого Адама, але у виді маленького дитяти? Перш за все, щоб ми оціруняли дітячу любов’ю: «А хто прийме одне таке дитя в моє ім’я, той Мене прийме» (Мт. 12,5). А дальше, щоб ми набули дитинного довір’я до Бога: «По правді кажу вам, що коли ви не навернетеся і не станете як діти, то не ввійдете у царство небесне» (Мт. 18,3). Вкінці наш Божественний Учитель бажав стати для нас взором на всіх шляхах людського життя, отже й немовлям, потім своїм дитинством і згодом своєю молодістю. Нам треба мати взір, зразок і приклад, і то певний, постійний. Цей приклад дав нам Бог Своїм Сином. І тому Бог зазначив: «Це є Син мій улюблений, що Його я вподобав. Його слухайте» (Мт. 17,5).

Боже Дитя живе серед нас й досі у Празникові Різдва, у різдвяних звичаях і в різдвяних богослуженнях. Воно відроджується рік річно у повні своїй величі і у час Різдвяних Свят. Погляд на Боже Дитя зроджує в нас найприродніші почування, заохочує нас до святости, настроює нас небом Божими думками. Згадка про Вифлеєм вирівнює малих з великими, учених з простенькими, багатих з вбогими, могутніх з слабкими. Пам’ять про вбогого печеру потягнула за собою сотки, тисячі і мільйони хлопців і дівчат, на шлях добровільного вбожества Христа ради. Щойно від Вифлеємської ночі, ми можемо причислювати себе до Божих дітей: «Котрі ж прийняли Його — тим дав право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірували» (Ів. 1,12), «Я прийшов, щоб ви мали життя й рясно його мали» (Ів. 10,10). В Христі ми стали дійсними людьми створеними на образ і подобу Божу.

Різдво, особисто для нас, є радісним празником. Ніколи ми не почуваємося так близько Бога, як коло Божого Дитяти. У час Різдва, як прибрані Божі діти, перетворюємося в одну велику Божу родину. Ангел Різдва кличе до нас усіх: «Не бійтеся, отсе звіщаю вам велику радість, яка буде всім людям, що сьогодні народився вам спас» (Лк. 2,10).

Христове Різдво в особливий спосіб для українського Народу є символом відродження. Ось наближається тисячліття хрещення України. У добі релігійних свобод, Українській Церкві, на землях наших прадідів, не вільно існувати, навіть публічною назвою. Але не забуваймо, що й Дитя-Ісус, втікав перед Іродом і мусів перебувати в землі фараонів. По фараонах остала лише історична згадка. По Іроді й слід загинув. Під проводом нашої Української Помісної Церкви, по її переслідуванні і упокореннях, прийде й самоуправа й самобутність й її повна помісність. Силен Бог освободити й наш український Нарід і поставити його свобідним серед інших вільних народів, щоб він сповнив свою історичну ролю і Богом дане йому завдання. Тисяча років тому ми народились в Христі і стали з Ним спільним народом. Кожний наш занепад в історії приходив, коли ми забували про Божу заповідь любови, а наше відродження приходило, коли ми жили з Христом і Його благовістю. Тожуймо покаянням, обновою душі і життям в Христі до цього Ювілею, щоб цей Ювілей приніс нам нове велике відродження, в якому весь наш вільний нарід заспівав би з ангелами вифлеємську пісню: «Слава во вишніх Богу і на землі мир людям благовоління» (Лк. 2,14). Вже пройшов рік від коли ми кинули клич до підготовки того щасливого для Руси-України ювілею. Мало ми ще зробили, а багато з нас ще й не почали. Уложім вже й нашими Владиками план нашої підготовки, зорганізуймо сітку пов’язаних зі собою комітетів для відсвяткування цього ювілею, подумаймо вже, яку пам’ятку тієї радости ми лишимо по собі. Не забудьмо, що ми всі без різниці віросповідань маємо разом стрінути цей ювілей нашого народження в Христі. Наші батьки стали християнами, а ми їхні діти, внуки — православні, євангелики і інші наші гурти в Христі Господі. Потаймо собі руки для цієї підготовки і відвертування із окликом св. Павла: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, що над усіма і через усіх і в усіх» (Еф. 4,5). Робім наші приготування вже разом і спільно.

Різдвяні Свята взагалі, для всього людства, є найпевнішою запорукою його обновлення. Сильні цього світу бояться Дитяти Ісуса, хоч не повинні боятися, бо Дитя Ісус виразно зазначив, що царство Його не є з цього світу. Христос прийшов з неба на землю, щоб бути правдою, дорогою і життям. Він не забирає земним володінь, Він тільки від них вимагає правди, справедливости, свободи і гідного життя для людей — дітей Божих. Коли в людей буде добра воля, то з неї прийде і Божа слава на небі і мир людям на землі.

Дорогі в Христі Браття і Сестри! Діждалися ми Христового Різдва. З Христовим Різдвом бажаємо собі взаємно, тому прийміть найщиріші побажання від нас усіх Ієрархів. Нехай Боже Дитя благословить Вас усіх своїми щедрими різдвяними дарами, нехай ощасливить Ваші родини всяким добром, нехай огорне своєю любов’ю весь наш український Нарід та обдарує його релігійною і народною свободою. Нехай Різдво Христове принесе Христовий мир, дружбу і радість по наших громадах і поселеннях.

Нехай наші різдвяні побажання дійдуть до всіх Ваших сердець, зокрема до всіх наших засмучених, терплячих, пригноблених, ув’язнених, опущених, переслідуваних братів і до всякої християнської душі, що потребує Божої милости і помочі і там у нашому Рідному Краю і тут по всіх країнах нашого поселення. «Радуйтеся!.. Господь близько!» (Фил. 4,5).

В окремий спосіб, як і давніше вітаємо з Різдвом Христовим і ієрархів нашої Православної Церкви з нашими традиційними різдвяними побажаннями.

З Празником Різдвяних Свят бажаємо Вам усім благословенних, радісних і щасливих Свят в Христі Господі нашим.

Христос раждається!

Дано в Римі, в Празник

св. Климента Папи

8-ого грудня 1978 р. Б.