ПРОМОВА З НАГОДИ СВЯТА СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ В УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ СВ. КЛИМЕНТА ПАПИ

Ваша Еміненціє-Предсіднику, Еміненції, Ексцеленції-Владики, Ексцеленції-Амбасадори, Монсіньори й Професори!

Це не перший раз, що маю шану привітати Вас у цій скромній обителі Українського Католицького Університету від часу мого прибуття в 1963 р. до цього святого Петрового Граду - Риму. Це прибуття вважаю майже чудом і великою Божою ласкою, не так може для мене особисто, як радше для мого великого Українського Народу, а особливо для моєї Церкви, яка сьогодні є Церквою Ісповідників і Мучеників.Це потребую повторити, що мов прибуття до Риму, після довголітнього перебування у вʼязницях, васланнях і лягерах смерти, завдячую батьківським старанням святця, бл.п. Папи Йоана XXIII, та Президентам Кеннеді й Хрущову.

Нагоди, якими УКУ покористувався, щоб Вас запросити до цієї обителі до цієї трапези — це свято св. Климента Папи, Патрона УКУ - який здобув вже собі своєю творчістю імʼя в науковому світі.

Св. Климент Папа був тим, хто на заранні християнства, через своє заслання на українські чорноморські землі, через свою проповідь Христової благовісті й через свою мученичу смерть, тісно звʼязав Рим із Києвом, престольним городом найстаршої Помісної Церкви на Сході Европи - «Митрополії Києво-Галицької і всієї Руси». Небаром Український Нарід обходитиме своє велике історичне свято, 1000-ліття свого Хрищення і створення цеї Митрополії.

На цей празник, св. Климента, що його за нашим церковним календарем святкували ми 8-го грудня, приїхали Владики-Пастирі Української Католицької Церкви з різних країн світу - Австралії, ЗСА, Канади та Европи. Вісімнадцять Владик святкують з нами. Не могли прибути ті, які найбільше дорогі нашому серцю, які перебувають серед свого стада у країні, де їм заборонено пасти своє стадо; заборонено також жити й самій Церкві, бо вона присуджена на смерть.

Друга нагода привітати Вас, моїх Дорогих і Високодостойних Гостей, здавалося б має особистий характер. Ось тут між нами — Єпископи Помісної Української Католицької Церкви, які вшановують Главу своєї Церкви з його 60-літтям священичого служіння. Приймаю з цілою смиренністю цей вияв пошани, перш усього, як доказ вірного служіння своїй Церкві. Одну третину із 60 років мого священичого життя я був Вʼязнем. Нарід і Церква на Матірних Землях і досі є увʼязнена.Тому дозвольте сказати таке: одні бачать в мене Кардинала й моляться, як за свого Патріярха. А тим часом перед Вами, Достойні Гості, стоїть і промовляє Вʼязень-Каторжник. Це така дорога нашій Церкві й Народові стиґма, що вирізьбила на нас свою незатерту печать.

Зібравшися тут разом із Владиками Української Католицької Церкви, ми спільно молимося, служимо Св. Літургію і працюємо. Упродовж кількох днів відбуваємо свої наради з великою журбою і тривогою за повірене стадо. На Рідних Землях воно переслідуване, на поселеннях грозить йому небезпека розпорошення і занику в чужому обрядово-літургічному оточенні. Рятунком для цілої Києво Галицької Митрополії на її матірній території і її Церков-дочок в різних країнах і континентах є Патріярхат, з патріяршо-синодальним церковним управлінням, словом, повнота Помісности. Богу дякувати, що в нашому народі нема кризи віри і обряду. Навпаки, навіть ті, які не могли ще знайти Бога, живучи в атеістичних системах державних режимів, бачать основу людства в релігії і Христовій вірі. На жаль, повнота Помісности з патріяршим устроєм, хоч вже глибоко ввійшла в релігійну свідомість цілого нашого Божого люду, натрапляє на труднощі, не так Божого чи церковного характеру, як радше мірського. І тут наш невимовний біль.

До Вас, Високодостойні Еміненції, Ексцеленції і Дорогі мої Гості,між якими бачу високих церковних і державних мужів, дипломатів і політичних діячів, — говорить Вʼязень! Є багато складних проблем у світі сьогодні, але в нашому Українському Народі є дві головні. Перша проблема, національно-політичного характеру, це проблема свободи й державної незалежности 50-мільйонового Українського Народу.

Друга проблема, церковного характеру — здійснення того, що вимагає ІІ Ватиканський Собор - визнання Патріярхату Української Католицької Церкви і респектування всіх прав Східних Церков, щоб дати тим доказ вселенськости Христової Церкви.