VIII. ПИТОМЕ ДІЯННЯ ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ

Теза: Питоме діяння Євхаристії 1) не полягає у відпущенні гріхів, але 2) в особливішій злуці через любов Христа з душею, в побільшенні освячуючої благодаті і уділенні діючих ласк, та 3) в злуці тіла і крови Христа з тілом причасника. Перша частина є догмою віри, друга і третя — теологічно певне тверження.

I. ПОЯСНЕННЯ

Євхаристія є тайною живих, тому в засаді не є установлена для відпущення гріхів, але на побільшення освячуючої благодаті і уділення потрібних діючих ласк. Як природну поживу може приймати тільки жива людина, так і надприродний корм тільки душа, що вже живе надприродним життям. Окремішнім діянням Євхаристії є злука Христа з душею і тілом. Коли ми причащаємося, то не споживаємо тіла і крови Христа як предмету і частини, але стрічаємося з цілим Христом. Ця стріча або злука не є ще самою ласкою, але правом на одержання благодаті.

В тезі доказуємо три тверження, а саме: 1) відпущення гріхів тяжких не є питомим діянням Євхаристії, але 2) особлива злука нашої душі і 3) тіла з Христом. Причастя уподібнює нас до Христа і перетворює нас в Нього. Ця злука не означає, що євхаристійні види перемінюються в наше тіло або що наша душа і тіло в субстанцію тіла і крови Христа, але що ми стаємо подібними до Христа, совершеннішими членами містичного тіла Христа. Тому св. Августин каже: Manducabis me, nec tu me in te mutabis, sicut cibum carnis tuae, sed tu mutaberis in me. (Confess. VII, 10 MSL 32, 742 RJ. 1593). Злука отже не є фізична, але моральна через побільшення ласки і любови, якими ми тісно зв’язуємося з Христом. Євхаристійна злука є чимось посереднім між злукою через оглядання Божого лиця в небі і злуку через освячуючу благодать. Накінець причастя є безпосередньою участю в жертві і тому причасник стає в більшій мірі учасником почитання, подяки, мольб і задоситьучинень чим той, що не причащається.

В тезі сказано, що відпущення гріхів не є притаманним діянням Євхаристії. Одначе побічно, per accidens, якщо причасник не є свідомий гріха або свідомий, але не має змоги висповідатись і збуджує бодай несовершенний жаль, то одержує відпущення гріхів і першу ласку. Це не противиться повищій аналогії, що поживу може прийняти тільки живий. Бо в дійсності не причасник перетворює Христа в себе, але Христос як сильніший чинник оживлює причасника. Коли Євхаристія як жертва збірно всім, живим і мертвим, що є учасниками жертви самі, або що за них жертвуються, помагає одночасно, то цілком Євхаристії як тайни є одиничне і тільки причасникові особисто дає благодать. Вправді говоримо, що жертвуємо причастя за інших, живих і мертвих. Але то не означає, що приймаємо тайну Євхаристії за другого, подібно як не можна прийняти корму за другого, тільки що плоди ревнішої молитви в часі причастя і задоситьучинення, які побираємо ex opere operantis силою своїх діянь, приготувань, причасть, благодарень, жертвуємо за іншого. Благаємо Христа, щоби вмінив їм придбані нами в причастю заслуги і відпусти, будьто як задоситьучинення за їхні провини, будь як вимолюючу молитву.

II. ПРОТИВНИКИ

Противниками є протестанти. Лютер в творі De captivitate babylonica вчив, що Євхаристія є установлена до відпущення тяжких гріхів.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Тридентський Собор рішив справу під оглядом негативним, а не позитивним, а саме осудив тверження, що діянням Євхаристії є або передусім відпущення гріхів, або що не спричинює крім цього інших наслідків: Si quis dixerit vel praecipuum fructum SS. Eucharistiae esse remissionem peccatorum vel ex ea non alios effectus provenire, a.s. (Denz. 887).

IV. ДОКАЗ

Перша частина: Відпущення гріхів не є питомим діянням Євхаристії.

1. Св. Письмо. Св. Павло вчить виразно: 27. Для того хто їстиме цей хліб або питиме чашу Господню недостойно, буде винен тіла і крови Господньої. 28. Нехай отже досвідчає себе самого чоловік і так нехай їсть і п’є з хліб і п’є цю чашу. 29. Бо хто їсть і п’є недостойно, суд собі їсть і п’є, не розрізнюючи тіла Господнього (І Кор. 11, 27-29).

Негідно, означає, без пошани приймати тіло і кров Христа, дальше в грісі тяжкім і нерозкаянні. Жаль сам не вистачає, бо св. Павло додає: Нехай досвідчає себе самого — dokimadzeto heauton, вказує на якийсь окремий акт. Практика Церкви каже, що конечне є розрішення в тайні покаяння.

Винен буде тіла й крови, — якщо в такій спосіб і в такім стані причащається, поповнює новий, тяжкий гріх насильства на тілі і крови Христа. Навпаки, коли б Євхаристія була призначена до відпущення гріхів, то грішник не потребував би себе досвідчати (іспитувати свою совість, чи є він в стані ласки) і не був би винен тіла і крови, приймаючи її в грісі.

2. Передання. В Дідахе (90-100 р.) читаємо: Нехай ніхто не їсть і не п’є з вашої Євхаристії, хіба ті, що є охрещені в ім’я Господа, бо про це сказав Господь: Не дайте святого псам… А зібравшись Господнього дня ломіть хліб і складайте подяку, потім як ви визнали ваші гріхи, щоб була чиста ваша жертва. А кожний, який має суперечку з своїм приятелем, нехай не приходить до вас, аж доки не поєднається, щоб не осквернилася ваша жертва (IX, 5. XIV, 1, 2. Funk 1, 20, 32. RJ. 6, 8). Прегарно і коротко висловлюється св. Юстин (†167): І цей корм називається в нас Євхаристією, яку не вільно нікому приймати, хіба тому, хто… обмитий в купілі і так живе, як Христос передав καὶ ἡ τροφὴ αὕτη καλεῖται παρ’ ἡμῖν εὐχαριστία, ἧς οὐδενὶ ἄλλῳ μετασχεῖν ἐξὸν ἢ τῷ πιστεύοντι ἀληθῆ εἶναι τὰ δεδογμένα ὑφ’ ἡμῶν καὶ λουσαμένῳ τὸ ὑπὲρ ἀφέσεως ἁμαρτιῶν καὶ εἰς ἀναγέννησιν λουτρὸν καὶ οὕτως βιοῦντι ὡς ὁ Χριστὸς παρέδωκεν. (1, 66. MSG 6, 428B. RJ. 128).

Церква не допускала грішників до св. Причастя аж по розрішенні. І так св. Кипріян ганить священиків, що без покаяння і розрішення допускали упавших в часі переслідувань до Євхаристії: Nondum paenitentia acta, nondum exomologesi facta, nondum manu iis ab episcopo et clero imposita, Eucharistia illis datur, quum scriptum sit: Qui ederit panem aut biberit calicem Domini indigne, reus erit corporis et sanguinis Domini. (Ep. 16, 2. MSL 4, 251. RJ 569).

Св. Амвросій теж рішуче заявляє: Nemo cibum accipit Christi, nisi fuerit ante sanatus… ut prius per remissionem peccatorum vulneribus medicina tribuatur, postea alimenta mensae caelestis exhibeatur. (In Luc. I, 70. MSL 15, 1773). Дуже поважні є слова св. Хризостома: « Треба вважати, бо не мала чекає кара тих, що негідно причащаються. Зваж, як обурюєшся на зрадника (Юду) і розпинаючих Христа. Стережися отже, щоб і ти не був винний тіла і крови Христа. Вони забили Найсвятіше тіло, а ти приймаєш його… душею оскверненою гріхами ». Σκόπει τοίνυν μὴ καὶ σὺ τοῦς ἐνόχους γένῃ τοῦ σώματος καὶ τοῦ αἵματος τοῦ Χριστοῦ. Ἐκεῖνοι κατεσφάξαν τὸ πανάγιον σῶμα, σὺ δὲ βρωτῇς ὑποδέχῃ ψυχῇ μετὰ τοσαύτης εὐεργεσίας. (Hom. 8 in Math. 82, 5 MSG 58, 7435. RJ. 4180).

З середньовічних теологів св. Тома так ясує цю правду: « Ille, qui est in peccato mortali, per hoc quod accipit hoc sacramentum magis accumulat sibi peccatum, quam remissionem sui peccati consequatur » (S. th. 3. q. 79. a. 3).

Збираючи науку Церкви, Тридентський Собор поучує, що до св. Причастя треба бути в стані освячуючої ласки або одержати розрішення на сповіді, бо жаль не вистачає: Ecclesiastica consuetudo declarat, eam probationem necessariam esse, ut nullus sibi conscius mortalis peccati quantumvis sibi contritus videatur, absque praemissa sacramentali confessione ad sacram eucharistiam accedere debeat. (Denz. 880).

Друга частина: Діянням Євхаристії є особливіша злука Христа з душею, через любов і побільшення благодатей.

1. Св. Письмо. В євхаристійній бесіді Христос означує діяння Причастя так: 54. Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне… 56. в мені перебуває, а я в нім… 57. Хто їсть мене, і той житиме мною… 58. хто їсть цей хліб, житиме по віки… А що ці слова означають злуку з Христом не лише матеріяльну, але і через любов (в мені перебуває, а я в нім) і перетворення в Христа (житиме мною… по віки), отже діянням причастя є злука з Христом і перетворення причасника в Христа.

І. передпосилка ясна. II-га стверджує зміст першої. а) Перебувати в кімсь означає любити когось, думати про нього, добра тому бажати і чинити, бо лише любов лучить дійсно і внутрішньо. Причасник є свідомий любови Христа і з свого боку повинен виявити її взаємно. Тим то ублагороднює він свою душу; любов каже йому руководитися тими засадами пожертвування і віддання Богові, що й Христос, чинити добра, якими дорожив Христос і загалом перейматися тим, чим пройнятий Христос. Словом, « хто перебуває в любові, в Бозі перебуває, а Бог перебуває в нім » (1 Ів. 4, 16).

б) Євхаристія безпосередньо звертається до збудження актів любови, спонукує просто причасника до вияву з свого боку любови, коли бачить її, таку велику і безмірну до себе в Христа. Інші тайни звертаються своїм діянням до спеціальних потреб, уділюють відповідні помочі і побільшення ласк та лише посередньо зміряють до злуки і любови з Христом. Вислідом безпосереднього діяння Євхаристії є отже любов Христа і до Христа — житиме мною. « Бо ми всі єсьмо одним хлібом, одним тілом » (І Кор. 10, 17).

в) Дальше, діяння Євхаристії є означене як одержання життя вічного, (не умре, має життя в собі, житиме по віки і т.д.). Життя вічне постає через злуку з Христом, а злука з Христом довершується освячуючою ласкою, як свідчить порівнання з виноградною лозою, що проникає постійно живі вітки. (Ів. 15, 4 сл.). Отже Євхаристія уділює освячуючу благодать, з якою є невіддільно злучена постійна любов, себто чеснота любови. В св. Письмі навіть утотожнюється нераз любов і ласка. Отже Євхаристія спричинює ex opere operato чесноту любови і побільшення освячуючої ласки, а з нею і діючих ласк по засаді св. Павла: « Бо любов Христа наглить нас » (2 Кор. 5, 14). Діючі ласки спонукують чесноту любови в душі до збудження актів любови. Акти любови противляться гріхові тяжкому, охоронюють душу перед ним. Теж і гріхам легким протиставиться любов і тому усуває їх.

г) Любов Бога і Христа обнимає і любов ближніх: « Коли б хто сказав: Люблю Бога, а свого брата ненавидів би, той лгун » (1 Ів. 4, 20). А що Євхаристія спонукує до любови Бога і Христа, отже і до любови ближнього. Ба навіть Євхаристія зовнішньо означає любов ближніх. Бо як Євхаристія постала із злучених з собою зерен пшениці і грозен винограду, так любов збирає багатьох і лучить в одно містичне тіло Христа. Як спільна праця є виявом взаємної любови учасників, так і Пр. Євхаристія є установлена на зразок духової трапези на збільшення любови вірних, яких в’яже одна любов Христа і одушевлює та сама думка про життя вічне. « Бо ми многі єсьмо одним хлібом, одним тілом. Бо всі причащаємося від одного хліба ». (1 Кор. 10, 17).

2. Передання. Прегарні вислови про діяння Євхаристії стрічаємо в письмах традиції. Тертуліян каже, « Caro corpore et sanguine Christi vescitur, ut et anima de Deo saginetur ». (De carnis ressur. 8. MSL 2, 806. RJ. 362). Така тісна злука наступає в причасті, говорить св. Кирило Єрус., що учасники мають спільне тіло і спільну кров з Христом: « Удостоївшися Божих тайн, ви сталися співтілесні і співкровні Христові Χριστοῦ συγγενέστεροι σύσσωμοι καὶ σύναιμοι τοῦ Χριστοῦ γεγόνατε. (Cat. myst. 4, 1. MSG 33, 1097A. RJ. 843). « Хотящи показати нам любов », так проповідує св. Іван Хризостом, « яку мав до нас, тому злучився з нами і нас вчинив своїм тілом, щоб ми були чимсь одним, як тіло є злучене з головою. Бо то є доказом гарячої любови. Як льви отже дихаючі вогнем встаємо від тої трапези, страшні дияволові ». « Ως λέοντες τοίνυν πυρ πνέοντες, οὕτως ἀπὸ τῆς τραπέζης ἀναχωρῶμεν ἐκεῖνης, φοβεροὶ τῷ διαβόλῳ γινόμενοι. (In Jo. Hom. 46, 3. MSG 59, 2603. RJ. 1166). Св. Августин: Fiant corpus Christi, si volunt vivere de Spiritu Christi. De Spiritu Christi non vivit nisi corpus Christi. Inde est, quod exponens nobis apostolus Paulus hunc panem: Unus panis, inquit, unum corpus multi sumus. O sacramentum pietatis, o signum unitatis, o vinculum caritatis! Qui vult vivere, habet ubi vivat, habet unde vivat! Accedat, credat; incorporetur, ut vivificatur » (In. Joh. tr. 26, 13. MSL 35, 1612. RJ. 1824). Нав’язуючи до науки Отців, св. Тома каже про діяння Євхаристії в душі так: « Hoc sacramentum confert gratiam spiritualiter cum virtute caritatis. Unde Damascenus (F. o. IV, 14 a medio) comparat hoc sacramentum carboni, quem Isaias vidit (Is. 6). Carbo enim lignum simplex non est, sed unitus igni, ita et panis communionis non simplex panis est, sed unitus divinitati. Sicut autem Gregorius dicit in homilia Pentecostes (30 in evang. parum a princ.): amor Dei non est otiosus; magna enim operatur si est. Et ideo per hoc sacramentum, quantum est ex sui virtute, non solum habitus gratiae et virtutis confertur, sed etiam excitatur in actum secundum illud 2 Cor. 5, 14: « Caritas Christi urget nos ». Et inde est, quod ex virtute huius sacramenti anima spiritualiter reficitur, per hoc, quod anima spiritualiter delectatur et quodammodo inebriatur dulcedine bonitatis divinae secundum illud Cant. 5: « Comedite, amici, et bibite et inebriamini, carissimi » (S. th. 3. q. 79. a. 1. ad 2). Св. Іван Дамаскин, передаючи науку попередніх Отців, каже, що « тіло і кров Христа по причастю входить в життя або існування як нашої душі так і тіла, не зуживається, не нищиться, не відходить, але остає в нашим существі і удержанні, усуває всякого роду шкоди і очищує від всякої скверни…, через те лучимося з тілом Господа і Його духом і стаємо тілом Христа. Δι’ αὐτοῦ καθαιρόμενοι ἑνούμεθα τῷ σώματι Κυρίου καὶ τῷ Πνεύματι αὐτοῦ, καὶ γινόμεθα σῶμα Χριστοῦ. (F. o. IV, 13. MSG 94B, 1152). Збираючи думки св. Томи, папа Евгеній IV поучує в Декреті для Вірмен: « Omnem effectum, quem materialis cibus et potus quoad vitam agunt corporalem sustentando, augendo, reparando et delectando, sacramentum hoc quoad vitam spiritualem » (Denz. 698). 1) Augendo — побільшуючи надприродне життя і любов, дає окрему ласку утвердження душі і витривалости в стремлінні до життя вічного через злуку з Христом. 2) Sustentando — піддержуючи в покусах проти гріхів. Не увільняє від, але скріплює відпорність проти них і утверджує в ласці. 3) Reparando — лікуючи недуги і ослаблення душі, викликані пожадливостями і гріхами, через побільшення любови, яка впливає на розум, волю, уяву, звертаючи душу до Христа, і тим ослаблює пожадливості. 4) Delectando — викликаючи приємність, замилування і духову розкіш, через те, що акт любови дає веселість душі, яку відчувають передусім ті, що з сильнішою і щирішоб набожністю приступають до св. Причастя. — Як їдження викликує приємність, так і Євхаристія духову приємність. Як пир є означою радости, так і Євхаристія є духовим пиром. Причастя справляє радість, що Христос є безсмертний, нагороджує всім, добротливий, цар Слави, і що Він є реально в ній присутній як завдаток майбутньої Слави. Пригноблення, сумніви і сухість не є ознакою негідного причастя, але досвідом найпобожніших душ. (Насл. Христа IV, 12, 15). Накінець цілу науку про діяння збирає Тридентський Собор в декреті про Євхаристію: Salvator noster discessurus ex hoc mundo ad Patrem, sacramentum hoc instituit… Sumi autem voluit sacramentum hoc tanquam spiritualem animarum cibum, quo alantur et confortentur, viventes vita illius, qui dixit: Qui manducat me, et ipse vivet propter me, et tanquam antidotum, quo liberemur a culpis quotidianis et a peccatis mortalibus praeservemur. Pignus praeterea id esse voluit futurae nostrae gloriae et perpetuae felicitatis, adeoque symbolum unius illius corporis, cuius ipse caput existit, cuique nos tamquam membra arctissima fidei, spei et caritatis conexione adstrictos esse voluit » (Denz. 875).

3. Розумові рації. Євхаристія як тайна уділює ласку. А що не дає першої ласки, себто не відпускає в першу чергу гріхів, отже Євхаристія дає другу ласку, а з нею побільшує чесноту любови. До збудження актів любови є конечні діючі ласки. Отже Євхаристія, як довго нестраплені види, уділює і діючі ласки. « Per hoc sacramentum, каже св. Тома, quantum est ex sui virtute, non solum habitus gratiae et virtutis (charitatis) confertur, sed etiam excitatur in actum. (S. th. 3. q. 79. a. 1. ad 2).

Теологічним питанням є, чи Євхаристія відпускає легкі гріхи і кари дочасні посередньо, чи безпосередньо. Правдоподібніше є, що відпускає посередньо, збуджуючи акти любови, які усувають легкі гріхи і кари дочасні, хоч не бракує богословів, які твердять, що Євхаристія безпосередньо відпускає легкі гріхи і кари дочасні. Все ж таки ця гадка є менше правдоподібна. Св. Тома каже, що у випадку Євхаристія не є установлена як тайна задоситьучинення, але як тайна злуки з Христом, через любов, то « ex fervore caritatis aliquis consequitur remissionem non solum culpae, sed etiam poenae, inde est, quod ex consequenti, per quandam concomitantiam ad principalem effectum, homo consequitur remissionem poenae, non quidem totius, sed secundum modum suae devotionis et fervoris » (S. th. 3. q. 79. a. 5).

Найцінніші діяння Євхаристії ex opere operato за думкою одних теологів наступає за хвилиною спожиття, коли увійде до шлунка, а дальші діяння, як довго нестравлені ще види, в часі благодарення ex opere operantis. За думкою інших (Каетана, Суареза, Де Ліґор) так довго діє, ex opere operato, як довго нестравлені є види і остає присутній Христос, бо природна пожива діє не тільки в часі прийняття, але як довго є в шлунку. І тому через благодарення, акти любови, молитву і загалом через краще приготування і розположення побільшується благодать ex opere operato.

Третя частина: Окремим діянням Євхаристії є особливша злука тіла причасника з Христом.

1. Св. Письмо. Євхаристія спричинює злуку з Христом не лише духову через любов, але злуку з тілом. Перебування в Христі (в мені перебуває — а я в нім) відноситься до тіла і щойно через злуку з тілом наступає злука з душею. Євхаристія спричинює воскресення тіла: « Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, має життя вічне і я воскрешу його в послідній день » (Ів. 6, 54)… Хто їсть цей хліб, житиме по віки. (Ів. 6, 58).

2. Передання. Св. Отці бачать вплив Євхаристії на тіло передусім в уділенні безсмертности. « Ломлячи один хліб, каже св. Ігнатій Антіох. (†107), що є ліком безсмертности, протидіяння, щоб ми не вмерли, але жили все в Ісусі Христі ». ἕνα ἄρτον κλῶντες, ὅς ἐστιν φάρμακον ἀθανασίας, ἀντίδοτος τοῦ μὴ ἀποθανεῖν, ἀλλὰ ζῆν ἐν Ἰησοῦ Χριστῷ διὰ παντός. (Ephes. 20, 2. MSG 5, 661A. Funk 1, 230. R.J. 43). Св. Іриней звертається проти гностиків з таким запитом: « Як кажуть, що тіло нищиться і не одержує життя, яке живиться тілом Господа і кров’ю?… Наші тіла, приймаючи Євхаристію, вже не є знищимі, бо мають надію на воскресення » (Adv. haer. IV, 18, 5. MSG 7, 1029. RJ. 234). Οὐκ ἐστὶ τὰ σώματα ἡμῶν μεταλαμβάνοντα τῆς εὐχαριστίας, μηκέτι εἶναι φθαρτά τὴν ἐλπίδα τῆς εἰς αἰῶνας ἀναστάσεως ἔχοντες.

Св. Григорій Ниссейський підкреслює злуку нашого тіла з Христом і через те його незнищимість: « Розділюванням благодати самого Себе вщіплює через тіло всім вірним, злучені з тілом вірних… щоб злукою з безсмертним теж людина стала учасником безсмертности. ἀλλὰ δὲ δεξάμενος μὲν δυνατὸν ὂν ἀθανάτῳ γενέσθαι, τῇ ἡμετέρᾳ φύσει, διὰ τῆς πρὸς τὸ ἀθάνατον κοινωνίας ἐν μετουσίᾳ τῆς ἀφθαρσίας γενόμενον. (Or. cat. 37 MSG 45, 93C. RJ. 1035). Ядерні слова св. Кирила Єр., що через причастя ми маємо спільне тіло і кров з Христом: Οὕτω γὰρ Χριστοφόροι γινόμεθα τοῦ σώματος αὐτοῦ καὶ τοῦ αἵματος εἰς τὰ ἡμέτερα ἀναδιδομένου μέλη. (Cat. 22 (iv init), 3 MSG 33, 1100A. RJ. 845) пригадують слова св. Павла: « Ніхто ніколи не мав в ненависти свого тіла, але годує його і огріває » (Ф. 5, 29). На основі того Христос годує наше тіло Євхаристією, умертвлює пожадливости гріха і так приготовляє тіло до блаженної безсмертности. Св. Кирило Олекс. коментуючи Євангеліє св. Івана про діяння Євхаристії на наше тіло, так каже: « Що ж обіцяє Христос? Ніщо підлягаючи зіпсуттю, але оце благословення, яке полягає в причастю святого тіла і крові, яке привертає цілу людину до незнищимости… Оживлює отже святе тіло Христа тих, в яких було і удержує в незнищимости злучене з нашими тілами ». ζωοποιεῖ τοιγαροῦν τὸ ἅγιον σῶμα Χριστοῦ τοὺς ἐν οἷς ἂν γένηται καὶ συνέχει πρὸς ἀφθαρσίαν τοῖς ἡμετέροις ἀνακεκραμένον σώμασιν. (In Jo. III, 6, 35. MSG 73, 520D/1A). Дещо нижче так продовжує: « Христос будучи в нас, усмиряє шаліючий в наших членах тіла закон, розбуджує побожність до Бога, умертвляє заворушення ». (In Jo. IV, 2. MSG 73, 585). Дуже догадно унагляднює св. Кирило лучність тіла Христового з тілом причасника, порівнюючи його із злукою двох стоплених свічок: Як коли хтось дві свічки стопив би в огні, повстає щось одне з двох, так через участь Христового тіла і чесної крови, Він в нас лучиться, а ми в Нім. Бо інакше не може оживотворитися, що з своєї природи є знищиме, якщо не злучиться тілесно з тілом того, що своєю природою є життям, це є Єдинородного ὡς γὰρ ἂν εἴθετο ζῳοποιηθῆναι σαρκὶ, τῷ ὁμοίως πεφυκός, εἰ μὴ συνεπλάκη σωματικῶς τῷ σώματι τῆς κατὰ φύσιν ζωῆς, τουτ’ ἔστι, τοῦ Μονογενοῦς. (In Jo. 10, 2. MSG 74, 341. RJ. 2116). Накінець дуже рішуче підкреслює діяння Євхаристії на тіло причасника Пасхазій Радберт. Наше тіло є вивінуване через причастя в несмертність і незнищимість — verum etiam et caro nostra per hoc ad immortalitatem et incorruptionem reparatur. (De corpore et sanguine Domini, 19. MSL 120, 1327).

3. Розумові рації. Акти любови, як загалом вилиті чесноти, мають вплив і на тіло. Бо лише можуть вони повстати при співдіянні тіла, себто пожадань змислів, які побуджують до актів любови. Тому часто св. Причастя ублагороднює, перетворює і усовершує змисли в їх актах. При дуже різнім підкресленні в письмах Отців злуки двох тіл, Христового і причасника через Євхаристію, треба мати на увазі, що тіло християнина гідним причастям одержує нове право на воскресення так, що коли б не воскресали причасники силою універсального, божого права, то воскресли б силою Причастя. Дальше тіло причасника освячується силою злуки з Христовим тілом і Христос уважає його як своє тіло та хоче уподібнити до свого власного вже прославленого тіла. Завважити треба, що тіло Христове не лучиться безпосередньо з нашим тілом, але при помочі видів. Пересадним і безосновним було би думати, що з тіла Христа остає якась якість чи примета чи зародок, що робить наше тіло безсмертним, або що тіло Христа розпливається по цілім нашим тілі.

V. ЗАКИДИ

1. В словах установи є сказано, що « це є кров моя Нового Завіту, що за многих проливається на відпущення гріхів » (Мат. 26, 26). А якщо так, то Євхаристія відпускає гріхи. Відповідь: І передпосилка — правдива. II-гу і висновок треба розрізнити. Євхаристія як тайна — відпускає гріхи (бодай не в першій мірі) — не правдива, як жертва відпускає гріхи — правдива. Треба теж звернути увагу на слова, кров, що… проливається, а не споживається на відпущення гріхів.

2. Ті, що причащаються Євхаристію, падуть в гріхи. А що гріх противиться любови, отже Євхаристія не спонукує причасника до любови Бога і Христа. Відповідь: Перша передпосилка правдива. Другу передпосилку треба розрізнити: Одночасно гріх противиться актові любови — правдиве. Неодночасно, в різних часах (значить може хтось мати акт любови, а опісля впасти в гріх) гріх противиться любови — ложне. Висновок теж треба розрізнити — Євхаристія не спонукує причасника до любови Бога так, щоб насичувала його волю — неправдиве; Євхаристія не спонукує причасника до любови так, що лишає свобідну волю — ложне. І той, що часто приступає до св. Причастя, може грішити, бо як довго людина живе, має свобідну волю. При тім причасник може і не відчувати внутрішньої потіхи, якщо приступає до причастя розсіяний, зайнятий іншими думками.

3. Тіло причасника розпадається по смерти. А що розклад свідчить, що воно не одержало через Євхаристію незнищимости, отже тіло не стало через причастя незнищиме. Відповідь: І-шу передпосилку розрізнюю. Розпадається так, що не воскресне — ложне, що колись мимо того воскресне — правдиве. II. А що розклад свідчить: не одержало незнищимости, якщо не воскресне — правдиве; якщо воно таки розпадається, що воскресне — тоді не одержало незнищимости — ложне. Отже теж і висновок ложний.