XII. ІСНУВАННЯ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Теза: Служба Божа є правдивою і властивою жертвою. Догма віри.

I. ПОЯСНЕННЯ

Служба Божа означає богослуження, себто молитви і обряди, на якім священик пересуществлює хліб і вино в тіло і кров Христа по Його установі: « Робіть це на мій спомин » (Лук. 22, 19). Попередньо називається mystagogia, звернення тайни, hierurgia — свята чинність, або leiturgia — прилюдний обряд. Leitos означає народ. Звідси leiturgia — служба народу. Missa походить найправдоподібніше від missio. Вже св. Амвросій (Ep. 20, 4. MSL 16, 1037: missam facere coepi) уживає цього терміну. Означає missio Боже післанництво, поєднання Бога з людьми, або відсилання катехуменів (missa catechumenorum) як пояснює Ісидор Еспанський: « Missa tempore sacrificii est, quando catechumeni foras mittuntur… et inde Missa, quia sacramentis altaris interesse non possunt, qui nondum regenerati nascuntur. (Etym. VI, 19, 4. MSL 82, 252). Римська Служба Божа кінчиться: ite missa est. Тим зазивом відпускається вірних з євхаристійної жертви.

II. ПРОТИВНИКИ

Євхаристію як жертву перечили докети, несторіяни, вальдензи і альбіґензи. Богомили уважали, що Служба Божа приноситься як жертва злим духам, що перебувають в церквах. Євхаристійну жертву зовсім заперечили протестанти. За модерністами Служба Божа є тільки згадкою Господньої трапези.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Папа Інокентій III (1208) приписав вальдензам визнання віри, в якім кажеться: Sacrificium, id est panem et vinum post consecrationem esse verum corpus et verum sanguinem Domini nostri Jesu Christi (Denz. 424). Опісля IV Лятеранський Собор (1215) здефініював: In qua (Ecclesia) idem ipse sacerdos est sacrificium Jesus Christus, cuius corpus et sanguis in sacramento altaris sub speciebus panis et vini veraciter continentur. (Denz. 430). Найясніше означив догму жертви Тридентський Собор в двох дефініціях: S.q.d. in missa non offerri Deo verum et proprium sacrificium, aut quod offerri non sit aliud quam nobis Christum ad manducandum dari, a.s. i S.q.d. illis verbis « Hoc facite in meam commemorationem » Christum non instituisse apostolos sacerdotes, aut non ordinasse, ut ipsi alique sacerdotes offerrent corpus et sanguinem suum, a.s. (Denz. 948 i 949).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. В Ст. Завіті пророк Малахія предсказав приношення чистої жертви по цілому світі: « 10. Нема мені уподобання у вас, говорить Господь небесних сил і не прийму приносу з вашої руки. 11. Бо від сходу до заходу сонця є моє ім’я велике між народами: і на кожному місці приноситься жертва (євр. муктар) і приноситься (євр. муґґаш) імені моєму чистий принос (євр. мінха безкровна жертва), бо велике є ім’я моє між народами, говорить Господь сил ». (Мал. 1, 10.11). А що ця жертвою є Євхаристія, отже Євхаристія є правдивою жертвою.

Перша передпосилка. Пророцтво відноситься 1) до мессіянських часів, бо тоді буде ім’я Господа прославлене між всіми народами і на кожному місці. Теперішній час в пророцтвах означає майбутнє. (Втор. 15, 14. Іс. 7, 14. 9, 5). Вселенський характер богопочитання (від сходу до заходу) — це притаманна ціха месіянського часу. (Пор. Іс. 11, 10. 49, 6, 60, 9. 66, 19. Ам. 9, 12. Міх. 4, 2). Ні перед, ні по Христі не було і нема жертви, яка мала б універсальний характер. Всі жертви і жидівські і нежидівські були місцевими і часовими і, як каже пророк, нечистими. Вони уступлять, бо їх Бог не хоче і буде приносена нова жертва. 2) Ця жертва є правдивою і властивою жертвою. Це слідне з самих єврейських термінів (муктар означає кадильну жертву і інші дійсні роди жертви. Лев. 1, 9. 17. 3, 11. 16. 4, 10. 35) муґґан — загально — жертву. (Вих. 32, 6. Лев. 2, 8. Ам. 5, 25. Мал. 1, 7 сл. 2, 12. 3, 3), мінха — всю жертву безкровну, прим. Буття 4, 4, де говориться про жертву первістків Авеля, при яких були і первородні звірята. 3) Пророк протиставить старозавітнім жертвам звершенішу жертву. Старозавітні жертви були дійсними жертвами, отже і нова звершенійша є правдивою жертвою. Бо новозавітня є дійсністю, а старозавітні тінню цієї жертви.

Друга передпосилка. Пророцтво може сповнитися тільки в євхаристійній жертві. Крім Служби Божої нема жертви, яка була б у повному змісті універсальною. Жиди в діаспорі не приносили жертви, лиш одна Служба Божа і щодо місця і щодо часу є загальною, безкровною і найчистішою жертвою. Левітські жертви були нечисті, з недостачами (худі, криві, тощо). Христос є непорочним агнцем і тому наймилішою Богові жертвою, яку можна тільки собі уявити. Хресної жертви не можна брати на увагу, бо вона була кривавою, а не мінха, звершеною раз і на одним місці.

Про правдивість такого пояснення пророцтва свідчить ціла християнська традиція. Дідахе (90-100 р.): Зібравшись в неділю, ломіть хліб… Бо це є сказано Господом: В кожнім місці і часі приноситься мені чиста жертва, бо я є великий цар, говорить Господь, і ім’я моє величне в народів. (Didache 14, 1. 3). Так пояснюють св. Юстин (Діял. з Триф. 41), Іриней (Adv. haer. IV, 17. 5), Євзевій (Dem. Ev. 1, 10 при кінці), Хризостом (Adv. Judae. 5, 12), Августин (De civ. 18, 35) і Іван Дамаск. (F.O. IV, 14, 42). Теж Тридентський Собор покликується на пророцтво: Haec illa munda oblatio est… quam Dominus per Malachiam nomini suo, quod magnum futurum esset in gentibus, in omni loco mundam offerendam praedixit. (Denz. 939).

б) Жертва Мелхиседека. Цар Мелхиседек приніс в жертву хліб і вино. А що Христос є священиком по чину Мелхиседека, отже і Христос, щоб відтворити свою прообразну під оглядом принесення жертви, мусів принести жертву на спосіб хліба і вина. Тим самим євхаристійна жертва є правдивою жертвою.

Перша передпосилка. В книзі Буття (14, 18-21) оповідається про жертву Мелхиседека так: « І Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб і вино, бо був священиком Всевишнього Бога і благословив його і сказав: Благословенний Аврам Всевишнім Богом, що сотворив небо і землю; і благословенний Всевишній Бог, що при його помочі вороги є в твоїх руках. І дав йому десятину від усього ». 1) Мелхиседек приніс хліб і вино на жертву і не тільки тому, щоб укріпити дружинників Аврама, бо виніс — по-єврейськи: гозі, exseneke, proferens означає також принести в жертву (Од. 6, 18 сл.). 2) Це не був окуп перед Аврамом, але жертва і жертовний обід, тому що як рація є подана — « бо був священиком Всевишнього Бога ». Вульґата перекладає: erat enim sacerdos. Подає словом « enim » рацію, чому виніс хліб і вино. 3) Крім того Аврам мав велику здобич і не потребував для своїх дружинників від Мелхиседека як поживи хліба і вина (Буття 14, 11). Навпаки, він дав десятину Мелхиседекові. 4) Мелхиседек благословив Аврама, бо вищий благословить нижчого (Євр. 7, 7). Так пояснюють цей текст і Отці Церкви. Св. Хризостом каже: Натхнений пророчим духом, розуміючи майбутній принос за народи, віддав честь Богові хлібом і вином, наслідуючи майбутнього Христа… Бог кличе до нього, Ісуса Христа, Сина Божого, що мав народитись з Діви Марії, і каже: Ти є священик по вік, по чину Мелхиседека, приводячи хлібом і вином дари тих, що на віки приносить. Σὺ ἱερεὺς εἰς τὸν αἰῶνα κατὰ τὴν τάξιν Μελχισεδὲκ ἄρτῳ καὶ οἴνῳ τῶν προσκομιζόντων προσφορὰς εἰς τὸ διηνεκὲς προσάγων. Δι’ οὗ τῷ Πατρὶ ἡ δόξα σὺν τῷ παναγίῳ Πνεύματι, νῦν καὶ ἀεὶ καὶ εἰς τοὺς αἰῶνας τῶν αἰώνων. Ἀμήν. (Hom. de Melchis, 3. MSG 56, 261 сл.).

Так само і Тридентський Собор говорить в декреті: (Christus) sacerdotem sec. ordinem Melchisedech se in aeternum constitutum declarans, corpus et sanguinem suum sub speciebus panis et vini Deo Patri obtulit, ac sub eorundem rerum symbolis apostolis, quos tunc novi testamenti sacerdotes constituebat, ut sumerent, tradidit, et eisdem eorumque in sacerdotio successoribus, ut offerrent, praecepit. (Denz. 938).

Друга передпосилка. Мелхиседек є прообразом Христа. Сам Христос примінює до себе 109 псалом. (Мт. 22, 43. Мк. 12, 36. Лк. 20, 42). В четвертім стиху цього псальму говориться: « Ти єси священик во вік по чину (ката таксін) Мелхиседека. Це потверджує Лука. (Дії, 2, 34 сл.) і св. Павло в листі до Євреїв, в якім старається доказати, що Христове священство є вище від старозавітнього. « Так і Христос не сам себе прославив, щоб стати первосвящеником, але той, що сказав до нього: Ти священик по віки по чину Мелхиседека » (Євр. 5, 5. 6) і дальше каже: « …Яка була це потреба, щоб повстав інший священик по чину Мелхиседека, а не називався по чину Аарона?… Бо має свідоцтво: Ти єси священик по віки по чину Мелхиседека » (Євр. 7, 11. 17). Щоб отже Христос був дійсністю, якої прообразом є Мелхиседек, то мусить принести жертву на хлібі і вині. Інакше не буде онтологічного зв’язку між Христом і Мелхиседеком на основі тільки самого їхнього священства, бо таке саме відношення заходить між Христом і Аароном. Отже основою відношення мусить бути спосіб принесення жертви на хлібі і вині.

Це пояснення потверджує передання. Св. Кипріян пише: « Tu es sacerdos in aeternum sec. ordinem Melchisedech. Qui ordo utique hic est de sacrificio illo veniens et inde descendens, quod Melchisedech sacerdos Dei summi fuit, quod panem et vinum obtulit, quod Abraham benedixit. Nam qui magis sacerdos Dei summi quam Dominus noster Jesus Christus qui sacrificium Deo Patri obtulit, et obtulit hoc idem quod Melchisedech obtulerat, id est panem et vinum, suum scilicet corpus et sanguinem? » (Ep. 63, 4 MSL 4, 376. RJ. 581). Так само св. Августин: « Ibi quippe primum apparuit sacrificium, quod nunc a Christianis offertur Deo toto orbe terrarum, impleturque illud quod longe post hoc factum per prophetam dicitur ad Christum, qui fuerat adhuc venturus in carne: Tu es sacerdos in aeternum sec. ordinem Melchisedech. Non scilicet sec. ordinem Aaron: qui ordo fuerat auferendus illucescentibus rebus, quae illis umbris praenotebatur. (De civ. XVI, 22 MSL 41, 500, пор. XVII, 20, 2. MSL 41, 556).

На Тридентськім Соборі підкреслений теж зв’язок між Христом і Мелхиседеком: Is igitur Deus et Dominus noster, etsi semel se ipsum in ara crucis, morte intercedente, Deo Patri oblaturus erat, …sacerdotem sec. ordinem Melchisedech se in aeternum constitutum declarans, corpus et sanguinem suum sub speciebus panis et vini Deo Patri obtulit. (Denz. 938).

Навіть коли прийняти інтерпункцію Мазоретів і переклад Септуагінти, то аргументація залишиться правильна. Вона звучить так: Мелхиседек цар Салиму виніс хліб і вино. А був священиком Всевишнього Бога і благословив його —… Но de hiereus — починається нове речення. Тоді священство є рацією, чому Мелхиседек благословив Авраама і то окремішнім благословенням в ім’я найвищого Бога. Щоб дати вислів радости, виніс хліб і вино і зладив прийом для Авраама і його війська. Прийом мав релігійний характер і на ньому приніс Мелхиседек в жертву хліб і вино.

Що св. Павло в листі до Євреїв не видвигає як tertium comparationis жертви Мелхиседека, це тому, що його аргументація виходить з іншої точки, а саме, Христос, як священик, є вищий від старозавітніх священиків, бо є священиком по чину Мелхиседека, а Мелхиседек знов був вищий від Аарона. Він благословив Авраама, від якого походить Аарон. Отже і Христос є вищий від старозавітніх священиків і від Мелхиседека, який був тільки Христовим прообразом.

Доказ з Нового Завіту. 1) Слова установи: Христос, установлюючи Пресв. Євхаристію, сказав: « Це є моє тіло, що за вас дається. Робіть це на мій спомин… Це є чаша, Новий Завіт у крові моїй, що за вас проливається » (Лк. 22, 19-20). А що цими словами Христос установив правдиву і властиву жертву, отже Євхаристія є правдивою і властивою жертвою. 1-а передпосилка ясна. На тайній Вечері Христос приніс жертву, антиципуючи хресну жертву, яку на другий день реально довершив на хресті, так що саме принесення жертви відбулось під видами хліба і вина в четвер на Тайній Вечері, а смерть на хресті в п’ятницю була тільки, як сказано, реальним виконанням цілої акції. Св. Євтихій, царгородський патріярх, каже це так: « Убив себе містично… зв’язавши себе з антитипом ». De pascat. et euchar. sermo 2. MSG (2 част.) 86, 2393). II. передпосилка: Дати тіло, окрема пролити кров за гріхи — означає принести правдиву жертву: « Бо як за гріх, так і за провину священикові належиться жертва… І візьме священик крови жертви… а що останось оливи… виллє… на кров, яку вилля за провини. (Лев. 14, 17, пор. 9, 12. 17, 11). І майже все по закону очищається кров’ю і без пролиття крови не буває прощення ». (Євр. 9, 22. Пор. Рим. 3, 25. 5, 9. Єф. 1, 7. Кол. 1, 14. 20. Євр. 9, 11 і 1 Петр. 1, 19 і Іс. 1, 7).

Дати тіло, значить теж, принести в жертву: « Син Чоловічий… прийшов дати свою душу за спасення многих ». (Мт. 20, 28). « Він, що свого сина не пощадив, а видав його за нас — paredoken (Рим. 8, 32).

« Христа, що віддав себе за наші гріхи — tu dontos heauton » (Гал. 1, 4). « Ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз на завсіди — dia tes prosphoras tu somatos » (Євр. 10, 10).

2. Що саме Євхаристія є жертвою, слідує ще з різниць між текстом Матея і Марка та Павла і Луки, в заподанні освячення крови: « Це є чаша, новий завіт у моїй крові ». А що кров у чаші згл. чаша крові формально відноситься тільки до Євхаристії на Тайній Вечері, а не до жертви на хресті, отже Євхаристія, як така, є жертвою. Це потверджує і теперішній час грецьких слів — tuto estin to haima mu to enchynnomenon — didomenon — klomenon. Вправді, абстрагуючи від контексту, грецький praesens може означати майбутній час, тому Вульґата перекладає datur, effundetur, tradetur, щоб підкреслити зв’язок з майбутньою хресною жертвою. Кров у чаші не проливається фізично з тіла згл. жил, але містично і таїнственно. Бо силою пересуществлення стає присутня кров Христа виллята і відділена містично від тіла, т.е. під видом вина. Хоча при словах про тіло Христа, в Матея і Марка нема додано didomenon, одначе і в контексті, а ще більше з пояснення при крові, яка проливається в Новім Завіті, ясно, що слова відносяться до жертви.

Коли глянемо на Передання, то таке пояснення давали св. Отці. (Юстин, Іриней, Кипріян, і середньовічні теологи, які наведені є нижче).

Дуже ясно висловлене переконання Традиції про установу жертви словами Христа у всіх літургіях.

В декреті Тридентського Собору, який спирається на тих свідоцтвах, читаємо: (Christus) in coena novissima, qua nocte tradebatur, ut dilecta sponsae suae Ecclesiae visibile, sicut hominum natura exigit, relinqueret sacrificium… corpus et sanguinem suum sub speciebus panis et vini Deo Patri obtulit, ac sub earundem rerum symbolis apostolis… eorumque in sacerdotio successoribus, ut offerrent, praecepit. (Denz. 938).

3. Св. Павло, перестерігаючи християн перед участю в трапезах при поганських жертвах, цінує, що Євхаристія є жертвою. « Найперше, каже св. Павло, маємо жертівник, з котрого не мають права їсти ті, що служать скинії ». (Євр. 13, 10). Жертівник означає жертву і є протиставлений жидівським жертвам. Отже і християнська жертва, якою є тільки Євхаристія, є реальною жертвою і з неї не можуть їсти юдеї. Щодо поган то св. Павло поучує християн, щоб не їли і не пили з поганських жертв, бо християни є учасниками Господнього стола і Господньої чаші: « Але що жертвують погани, дияволам жертвують, а не Богові; а я не хочу, щоб ви були товаришами дияволів. Не можете пити чаші Господньої і чаші диявольської. Не можете бути учасниками стола Господнього і стола диявольського » (1 Кор. 10, 20-21). Отже протиставить жертву християн — це є Євхаристію поганським жертвам. А це можливе тільки тоді, якщо Євхаристія є справжньою жертвою.

4. Натяк на євхаристійну жертву зробив Христос в розмові з Самарянкою. (Ів. 4, 20-24).

2. Передання. а) Отці Церкви від найдавніших часів називають Службу Божу жертвою. Св. Климент Римський, порівнюючи старозавітні жертви з новозавітнім почитанням, говорить коринтянам, що усунули єпископів, наставлених апостолами, хоч « вони свято і беззамітно приносили дари ». (Ad. Cor. 44, 4). Цими дарами може бути тільки Євхаристія.

В першім столітті свідчить про Євхаристію як жертву св. Ігнатій Антіох. (†107) в листі до Філядельфіян: « Старайтесь отже приймати одну Євхаристію, бо є одно тіло Господа нашого Ісуса Христа і одна чаша в єдність його крови, один вівтар » (4 гл. Funk 267. R.J. 56). Як є вівтар, то є і жертва, отже тіло і кров є жертвою. Якщо під « вівтарем » розуміти цілу церкву, тобто зібраних вірних, то все в їх осередку стоїть вівтар з Євхаристією. Вправді за А. Гарнаком Віланд (Fr. Wieland, Mensa und Confessio, München 1906) старався вказати, що в первісній Церкві жертвою уважали молитви, але його книжка поставлена на індекс заборонених книжок, як ложна, бо проти такої тези говорять найстарші свідоцтва Отців, що крім молитви і внутрішніх актів видять суть жертви в Євхаристії. І так в Дідахе (при кінці 1 століття) читаємо, що предсказана Малахією жертва є саме Євхаристія: « Зібравшись в неділю, ломіть хліб і складайте подяку після того, як ви визнали ваші гріхи, щоб була чиста ваша жертва. Бо кожний, хто має непорозуміння з своїм ближнім, нехай не збирається з вами, аж доки не погодиться, щоб не осквернилась ваша жертва. Бо це вона (жертва) предсказана Господом: « На кожнім місці » і часі « приноситься мені чиста жертва, бо я є великий цар, говорить Господь… », « Поставте собі отже єпископів і дияконів, гідних Господеві ». (Didache, XIV, 1-XV, 1).

Св. Мученик Юстин (†166) в’яже євхаристійну жертву з пророцтвом Малахії: « Також принос муки, як казав я, муки, приписаний для тих, що очищувалися від прокази, був образом євхаристійного хліба, який поручив приносити наш Господь Ісус Христос, на пам’ятку страстей, що їх прийняв на очищення людських душ від всякої скверни…. А про жертви, які приносили, так говорить Бог, як я вже згадував, через Малахію, одного з дванадцяти: Не маю уподобання у вас і т.д. А про ті жертви, які на кожному місці, ми народи, йому приносимо, це є про євхаристійний хліб і теж чашу Євхаристії, вже тоді предсказує, додаючи теж і те, що його ім’я ми славимо, а ви зневажаєте ». Ὅθεν περὶ μὲν τῶν δι’ ὑμῶν τότε προσφερομένων θυσιῶν λέγει ὁ θεός, ὡς προέφην, διὰ Μαλαχίου, ἑνὸς τῶν δώδεκα· Οὐκ ἔστι θέλημά μου ἐν ὑμῖν, λέγει Κύριος· …διότι ἀπὸ ἀνατολῆς ἡλίου ἕως δυσμῶν τὸ ὄνομά μου δεδοξασται ἐν τοῖς ἔθνεσι καὶ ἐν παντὶ τόπῳ θυμίαμα προσφέρεται τῷ ὀνόματί μου καὶ θυσία καθαρά … τουτέστι τὸν ἄρτου τῆς Εὐχαριστίας καὶ τοῦ ποτηρίου ὁμοίως τῆς Εὐχαριστίας προλέγει τότε εἰπὼν καὶ τὸ ὄνομα αὐτοῦ δοξάζειν ἡμᾶς, ὑμᾶς δὲ βεβηλοῦν. (Dial. c. Tryph. 41. MSG 6, 564CD. R.J. 135).

Дещо нижче каже св. Юстин, що « Бог не приймає від нікого жертв, тільки через своїх священиків ». Ті отже, що через його ім’я приносять йому жертви, які приписав Ісус Христос, це є які приносять християни в Євхаристії хліба і чаші на кожнім місці, ті передусім, свідчить Бог, є Йому милі ». οὐ δέχεται δε παρ’ οὐδενός θυσίας ὁ θεός, εἰ μὴ διὰ τῶν ἱερέων αὐτοῦ…. Πάντας ούν οΐ διὰ τοῦ ὀνόματος τούτου τουτέστιν ἐπὶ τῇ εὐχαριστίᾳ τοῦ ἄρτου καὶ τοῦ ποτηρίου, τὰς ἐν παντὶ τόπῳ τῆς γῆς γινομένας, ὑπὸ τῶν Χριστιανῶν, προλαβὼν ὁ θεὸς, μαρτυρεῖ εὐαρέστους αὐτῷ. (Dial. c. Tryph. 116, 117. MSG 6, 746). Євхаристійну жертву приносить той, що стоїть над браттями — eucharistesans tu proestos. Εὐχαριστήσαντος δὲ τοῦ προεστῶτος…. (Apol. 1, 65. MSG 6, 428B. R.J. 128). Отже св. Юстин не уважає самої молитви і подяки жертвою, але жертву хліба і вина, яку ці молитви супроводять.

Св. Іриней (†202) учить, що Євхаристія є жертвою, яку Христос приніс на Тайній Вечері і яку предсказав пророк Малахія. Вона усунула старозавітні жертви і приноситься по цілому світу: (Christus) novi testamenti novam docuit oblationem, quam Ecclesia ab apostolis accipiens in universo mundo offert Deo…. de qua in duodecim propheta Malachias sic praesignavit: Non est mihi voluntas…. manifestissimis signans per haec, quoniam prior quidem populus cessabit offerre Deo, omni autem loco sacrificium offeretur ei, et hoc purum. (Adv. haer. IV, 17, 5. MSL 7, 1023. R.J. 232). Жертви, як такі не стали усунені, але тільки змінився їхній вид: Non genus oblationum reprobatum est; oblationes enim et illic, oblationes autem et hic, sacrificia in populo, sacrificia in ecclesia, sed species immutata est tantum. (Там же гл. 18, 2. MSL 7, 1025. R.J. 233).

Тертуліян (родж. около 160 р.) радить християнам, що бояться брати участь в Службі Божій в пісні дні, щоб не зломити посту, брати Господнє тіло додому і по скінченні посту причащатися… « Nonne sollemnior erit statio tua, si et ad aram Dei steteris? Accepto corpore Domini et reservato utrumque salvum est: et participatio sacrificii et executio officii » (De or. 19 MSL 1, 1181 R.J. 301). Отже признає і християнський вівтар і участь в жертві.

На Заході головними свідоцтвами є тексти св. Кипріяна (†258) і св. Августина. Перший з них доказує твердження, що євхаристійну жертву маємо так приносити, як поручив Христос. Значить Євхаристія є жертвою: « Nam si in sacrificio, quod Christus obtulit, non nisi Christus sequendus est, utique id nos obaudire et facere oportet, quod Christus fecit et quod faciendum esse mandavit » (Ep. 63, 14. MSL 4, 396). …« Qui ordo utique hic est de sacrificio illo veniens et inde descendens, quod Melchisedech sacerdos Dei summi fuit, quod panem et vinum obtulit, quod Abraham benedixit. Nam qui magis sacerdos Dei summi quam Dominus noster Jesus Christus, qui sacrificium Deo Patri obtulit, et obtulit hoc idem, quod Melchisedech obtulerat, i.e. panem et vinum, suum scilicet, corpus et sanguinem. (Тамже, 63, 1, MSL 4, 387). Священик має приносити євхаристійну жертву в такий спосіб, як приніс її Христос: « Utique ille sacerdos vice Christi vere fungitur, qui id, quod Christus fecit imitatur, et sacrificium verum et plenum tunc offert in Ecclesia Deo Patri, si sic incipiat offerre secundum quod ipsum Christum videat obtulisse ». (Ep. 63, 14. MSL 4, 397). І вище наведеними текстами в попередніх тезах св. Кипріян доказує, що Євхаристію можна приносити тільки на хлібі і вині.

У св. Августина (†430) читаємо, що Євхаристія тіла і крови, як жертва, зайняла місце старозавітніх жертв: Mensam sacerdos ipse mediator novi testamenti exhibet sec. ordinem Melchisedech de corpore et sanguine suo; id enim sacrificium successit omnibus illis sacrificiis veteris testamenti… quia pro illis omnibus sacrificiis et oblationibus corpus eius offertur. (De civ. Dei XVI, 20. MSL 41, 55).

Св. Кирило Єрус. (†386) викладає науку про жертву в 23 катихизі (містаг. 5). На Службі Божій ми молимо Бога, щоб зіслав Св. Духа і перемінив хліб і вино в тіло і кров Христа: « Коли ж є довершена духовна жертва, безкровне почитання, взиваємо Бога над цею жертвою примирення за спільний мир Церкви… Убитого Христа приносимо за наші гріхи, стараючись усильно примирити ласкавого Бога, як з ними (помічними), так і з нами. ἀλλὰ Χριστὸν ἐσφαγιασμένον ὑπὲρ τῶν ἡμετέρων ἁμαρτημάτων προσφέρομεν ἐξιλευούμενοι ὑπὲρ αὐτῶν τε καὶ ἡμῶν τὸν φιλάνθρωπον Θεόν. (Cat. 23 myst. 5, 8, 10. MSG 33, 1117A. R.J. 851, 853). Глибоко схопив суть євхаристійної жертви св. Григорій Ниссейський (†394): Христос не ждав на засудить його і уб’ють, але своєю постановою випередив і таємним родом жертви, якого люди не могли бачити, сам себе жертвує за нас і приносить жертву, водночас як священик і як агнець Бога. Коли це вчинив? Коли подав своє тіло зібраним ученикам на спожиття (і кров на пиття). Бо кожному це ясно, що люди не можуть їсти вівці хіба коли вона вже споживеться, попереднило убиття. Той, що дав своє тіло ученикам на поживу, виразно зазначив, що жертва (образом) агнця вже довершена, тоді стало зложене в таємничій і невидимій способі тіло на жертву. Οὐκοῦν ὅτε παρέσχε τοῖς μαθηταῖς ἐμφαγεῖν τοῦ σώματος καὶ τὸ αἵματος ἐπιεῖν, ἤδη κατὰ τὸ θελητὸν τῇ ἐξουσίᾳ τοῦτο μυστηρίον οἰκονομοῦσης ἀῤῥήτως τε καὶ ἀοράτως τὸ σῶμα ἐτέθυτο. (Or. in resur. Chr. 1. MSG 46, 612D. R.J. 1063). Взяті в дужки слова не находяться в усіх рукописах. Перший св. Григорій в незвичайно глибокий спосіб розв’язав питання внутрішнього зв’язку і євхаристійної жертви а саме, що хресна жертва була принесена на Тайній вечері.

Св. Іван Хризостом (†407) говорить про жертву в творі про священство. Пояснюючи лист до євреїв, що Христос раз приніс себе в жертву, пише: « Що ж отже, чи ми щодня не жертвуємо? Жертвуємо дійсно, але… завжди того самого жертвуємо, не тепер одну вівцю, завтра іншу, але все ту саму і тому є одна жертва, а не многі. Бо тому, що кожна многих місцях приноситься в жертву Христос, чи ж багато є Христів? Зовсім ні, але повсюди є один Христос… Як отже принесений на многих місцях, є одно тіло, а не многі тіла, так і одна жертва. Архієрей наш є той, що тоді приніс очищуючу нас жертву; тепер теж її приносимо, яка тоді була тоді принесена і не може бути зужита. Ὁ ἀρχιερεὺς ἡμῶν ἐκεῖνος ἐστιν ὁ τὴν θυσίαν τὴν καθαίρουσαν ἡμᾶς προσενεγκών. Ἐκείνην προσφέρομεν καὶ νῦν τὴν τότε προσενεχθεῖσαν τὴν ἀνάλωτον. (Hom. in Hebr. 17, 3. MSG 63, 131. R.J. 1222).

б) Літургії є наймовнішими свідоцтвами, що Євхаристія є жертвою. Їх основні молитви сягають аж до апостольських часів. Зразок такої пралітургії заховався в головних рисах в « Апостольських Конституціях » (8 кн.), бо опис літургії, яку подає св. Климент Римський в листі до Коринтян, годиться з цею « пралітургією ». В IV ст. повстають два типи літургій, східних і західних. До орієнтальних Служб Божих треба зачислити єрусалимську літургію, звязану літургію Якова, яка відповідає описові св. Кирила Єрус. (†386) в п’ятій містагогічній катихизі. З неї розвинулися (друга група) сирійська, маронітська, сирохалдейська, вірменська, св. Василія (†379) в Кесарії і Золотоустого (†407) в Царгороді. Третій тип літургій становлять олександрійська, зв. св. Марка, з якої розвинулись коптійська і абісинська, дальше, халдейська, зв. св. апостолів Адея і Маріса, яку правлять мезопотамські несторіяни. В ній, на диво, нема слів установи Христа. Несторіяни правлять в деякі свята Службу Божу Теодора з Мопсвестії і Несторія.

На Заході до найстарших належить римська, збережена в Іпполіта, в грецькім оригіналі, але в латинськім і етіопськім перекладі, « Apostolike paradosis », зв. « Єгипетським Церковним Уставом », (220 р.), медіолянська або амбросянська, мозарабська (еспанська, збережена завдяки кард. Хіменезові) і галліканська. В них усіх наглядно віддзеркалений жертовний характер Євхаристії, як страшної і безкровної жертви, чистої жертви і т.д.

3. Розумові рації. Чому не вистачала хресна жертва сама до прославлення Бога, але установив Христос євхаристійну жертву? Бо як Бог хотів, щоб заслужені благодаті одержувала людина кожна зокрема при помочі тайн, так аналогічно можна сказати, що Божа воля є, щоб хресна жертва безнастанно відновлялася і повторялася в євхаристійній на Його прославлення і назовні виявляла плоди хресної жертви. Дальше завданням жертви є не лише задоситьучинити за гріхи, але безнастанне прославлення Бога, до якого зобов’язані всі люди всіх часів. Релігія і жертва є тісно з собою злучені і нема релігії без жертви. Бо Бога треба почитати якимсь культом. Найвідповіднішим, як сказано, є жертва. Якщо б Євхаристія не була жертвою, тоді найзвершенніша католицька релігія не мала б жертви. Хресна жертва принесена раз, вже більше не існує, а іншої в Новім Завіті нема. В Ст. Завіті жертви були звернені до хресної жертви і її пригадували. Теж конечним є, щоб і в Новім Завіті жертва пригадувала відкуплення на хресті. Це саме сповняє Служба Божа, цебто євхаристійна жертва.

V. ЗАМІТИ

1. Грецькі теперішні часи в словах установи (didomenos, enchynomenon) можуть означати і майбутній час, як на пр. erchomenos (Мт. 11, 3 і Як. 5, 1) і дійсності Вульгата перекладає їх майбутнім часом (effundetur). А якщо так, тоді слова установи можуть відноситися до жертви хресної, а не до євхаристійної. Відповідь: Щодо першої передпосилки, то треба заперечити наведені рації, а саме, щодо erchomenos, бо він окрім свого значення вказує на майбутній час, хоч є part. praesentis. Щодо Вульґати, то багато старовинних кодексів (Codex fuldensis і і.) задержує теперішній час effunditur. Впрочім навіть effundetur означає впрост і проляття крови на хресті, а побічно проляття в євхаристійній чаші, як навпаки effunditur означає впрост проляття євхаристійне, а не впрост (побічно) проляття на хресті. Те саме треба сказати про klomenon (1 Кор. 11, 24), хоч його в багатьох кодексах немає і біблісти висувають сумнів, щодо його автентичности.

2. Св. Павло в листі до Євр. гл. 9 і 10 каже, що в Ст. Завіті приносило жертви безнастанну, бо закон не міг привести до звершености приступаючих. Інакше перестали би їх приносити, тому що не мали би ніякої більше свідомости гріхів жертвуючі, що раз очистилися (Євр. 10, 1 сл.). Навпаки жертва Христа відкупила всіх, « бо одним приносом привів до віки до звершености освячених » (Євр. 10, 14) і « це зробив раз жертвувавши себе самого » (Євр. 7, 28). А якщо так, то жертва Христа на хресті усуває всі жертви, отже і євхаристійну. Відповідь: Передусім св. Павло в листі до Коринтян учить, що маємо приносити євхаристійну жертву. По друге, апостол говорить, що Христос задоситьучинив Богові хресною жертвою за всі гріхи, бо тільки старозавітні жертви волів і козлів цього не могли зділати, як такі, що тільки « ними згадується щороку про гріхи » (Євр. 10, 3). Євхаристійна жертва як видимий знак лише алікує і вияснює заслуги хресної жертви кожному зокрема, але самих заслуг не побільшує. З тим треба заперечити другу премісу і висновок.

3. В листі до Євреїв каже св. Павло, що Христос має « не проминаюче священство… остаючи завжди живим, щоб за нами заступатися » (7, 25). А що з тих слів слідує, що нема більше священиків, а тим самим нема кому більше приносити жертви, отже Євхаристія не є жертвою. Відповідь: Св. Павло виключує тільки рівнорядних первосвящеників з Христом і такого ж з тим самим післанництвом наслідника, а не священиків загалом. Він же передає самі слова Христа, це робіть на мій спомин — каже, що є служителі тайн (1 Кор. 4, 1) і літурґії (leiturgoi) (Рим. 15,16. Филип. 2,17), при помочі яких Христос повнить священичий уряд.

4. Св. Юстин в цитованім тексті (Dial. c. Tryph. n. 117) каже: « Молитви і благодарення, які приносять достойні, є одинокі звершеними і Богом прийнятними жертвами і це сам кажу. Бо також християни навчились лише їх приносити на святочних поминках з сухою і плинною поживою, при якій поминають терпіння Божого Сина, що за них терпів » (MSG 6, 745).

Відповідь: Св. Юстин не уважає євхаристійну жертву чистою молитвою і благодаренням без реальних дарів, бо тоді він признавав би був Трифонові рацію, який твердив, що Малахія предсказав лише молитовну і подячну жертву. Навпаки св. Юстин твердить, що Євхаристія є жертвою, яку християни приносять в супроводі молитов і благодарень. (Пор. Dial. 41).