XIII. ВІДНОШЕННЯ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ ДО ХРЕСНОЇ ЖЕРТВИ

Теза: В Євхаристійній жертві приноситься той сам Христос, що й на Голготі, лише в безкровний спосіб і тому Євхаристійна жертва суттєво відноситься до хресної і є її дійсним і річевим представленням. Теологічно певна.

I. СТАН ПИТАННЯ

Хоч Євхаристійна жертва сама про себе є правдивою і властивою жертвою, все ж вона є тісно зв'язана з хресною і через те релятивною. Своєю суттю, жертвуванням умертвленого тіла і пролятої крови Христа, вона відноситься до жертви Христа на хресті. В тезі твердимо, що схожість одної і другої жертви полягає в тім самім приносі. Той сам Христос, що приніс себе в жертву на хресті, той сам приносить себе в Євхаристії. Різниця лежить в способі приношення: На хресті — в кривавий спосіб, а в Євхаристії — в безкровний і містичний, себто не в своїм власнім виді, але під видами хліба і вина без терпінь і убиття. Тим то силою своєї сущности вона відноситься до хресної жертви і не тільки спонукує жертводавців до суб'єктивної, пам'ятевої згадки про смерть на Голготі, але є об'єктивним, дійсним і річевим представленням хресної жертви. Під видами хліба стає віддільно присутнє тіло, а під видами вина віддільно кров. І це є річеве і об'єктивне представлення хресної жертви. Цілий акт відбувається не реальним убиттям і випущенням крови з тіла Христа, але представленням тіла і крови в чудесний спосіб під видами хліба і вина при помочі слів установи. Христос сам є в одній і другій жертвах головним архієреєм, що приносить жертву. Заступають Його священики.

Теза не є формально проголошеною догмою, але частинно міститься в об'явленні або входить з означених Церквою правд.

ІI. ПРОТИВНИКИ

Противниками є ті, що перечать загалом Євхаристію як жертву, головно протестанти.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Тридентський Собор анатематизує тих, що твердять, мовляв, Євхаристія є тільки самою згадкою хресної жертви: « S.q.d., Missae sacrificium tantum esse laudis et gratiarum actionis, aut nudam commemorationem sacrificii in cruce peracti... A.s. (Denz. 950). IV Лятеранський Собор здефініював, що Христос є сам священиком, що приносить Євхаристійну жертву: « Idem ipse sacerdos est sacrificium Jesus Christus, cuius corpus et sanguis in sacramento altaris sub speciebus panis et vini veraciter continentur » (Denz. 430).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. а) Принос обох жертв є цей сам. Той самий Христос, що приніс себе в жертву на хресті, той самий приносить себе в Євхаристії. В словах установи кажеться, що приносом жертви є тіло Христа, яке дається і кров, яка проливається за відпущення гріхів. А що ті самі слова уживав Христос про хресну смерть, що тіло буде розп'яте і кров пролита на хресті (як Мойсей взніс змію в пустині, так треба взнестися Синові Чоловічому) (Ів. 3, 14)... (Христос) є помиренням за наші гріхи (Ів. 2, 2). (Христа) « предложив на жертву примирення через віру в Його крові » (Рим. 3, 24-25. Пор. Євр. 9, 26. 28), отже приносом в обидвох жертвах є те саме тіло і та сама кров Христа, себто жертвується цей самий Христос. Дальше, словами установи віддається тіло і кров на жертву в Євхаристії. А якщо так, то вони повторюють те, що було довершене на хресті. Отже Євхаристія є дійсним і об'єктивним повторенням або своєю сущністю відноситься до хресної жертви.

б) Св. Павло, подаючи слова установи на Тайній Вечері і заповіт Христа « це чиніть на мою пам'ятку », додає: « Бо скільки разів їсте цей хліб і п'єте чашу, смерть Господню звіщаєте, аж він прийде » (1 Кор. 11, 26). А що це означає дійсне і річеве представлення хресної жертви, отже Євхаристійна жертва є дійсним і річевим, об'єктивним представленням жертви. Апостол виразно підкреслює, що не суб'єктивною згадкою при Євхаристії, але самим об'єктивним ділом, їдженням тіла і питтям крови, які супонують вже убиття, проповідують смерть Христа. Це можливе тільки тоді, якщо сама Євхаристія представляє смерть Христа. Інакше вистачала б пам'ятева згадка про убиття Христа. Тимчасом справування Євхаристії є так зв'язане з голошенням смерти Христа, що інакше не могла б загалом довершитися.

2. Передання. а) Свідоцтва Отців. Той сам Христос приносить Євхаристійну жертву. Св. Климентій називає Христа — священиком наших жертв: « Це є дорога, улюблені, на якій находимо наше спасення, Ісуса Христа, архієрея наших приносів, опікуна нашої немочі і помічника. Через нього глядимо в висоту небес » (Cor. 36, 1, 2. Funk, ст. 144).

Св. Іван Хризостом представляє акт Євхаристійної жертви, як хресної. « Бо коли видиш Господа, принесеного в жертву і положеного... » Ὅταν γὰρ ἴδῃς τὸν Κύριον τεθυμένον καὶ κείμενον καὶ τὸν ἱερεά ἐφεστῶτα τῷ θύματι. (De sacer. III, 4. MSG 48, 642. R.J. 1118). Подібно св. Григорій Нисс. (Or. 1, in resur.) — сам Христос жертвується за нас як жертва, жертвує жертву, будучи заразом священиком і агнцем... (гл. вище стр. 18). Григорій Назіян.: « Поклоннику Бога, не вагайся молити і заступатися за нами, коли словом приводиш Слово, коли безкровним убиванням відділив ти тіло і кров Господню, уживаючи слова за меч » (Ер. 171, гл. вище). Про тотожність жертовного приносу говорить і св. Кипріян: « Apparet sanguinem Christi non offeri, si desit vinum calici, nec sacrificium dominicum legitima sanctificatione celebrari, nisi oblatio et sacrificium nostrum responderit passioni » (Ep. 63, 9. MSL 4, 392. R.J. 582).

В попередній тезі наведено текст Отців, в якім Євхаристія називається типом — образом хресної жертви. Очевидно, цей термін уживають Отці в платонівськім розумінні, що образ є дійсністю і реальним відтворенням первовізору, хресної смерти.

Що Євхаристія є пам'яттю смерти Христа, так пояснює св. Августин: « Hebraei autem in victimis pecorum, quas offerebant Deo, multis et variis modis, sicut re tanta dignum erat, prophetiam celebrabant futurae victimae, quam Christus obtulit. Unde iam christiani, peracti eiusdem sacrificii memoriam celebrabant, sacrosancta oblatione et participatione corporis et sanguinis Christi » (Contr. Faust. XX, 18. MSL 42, 382/3).

Про відношення одної і другої жертви читаємо в св. Григорія Вел.: « Haec singulariter victima ab aeterno interitu animam salvat, quae illam nobis mortem Unigeniti per mysterium reparat, qui licet resurgens a mortuis iam non moritur et mors ei ultra non dominabitur (Ro. 6, 9), tamen in semetipso immortaliter atque incorruptibiliter vivens, pro nobis iterum in hoc mysterio sacrae oblationis immolatur... Hinc ergo pensemus quale sit pro nobis hoc sacrificium, quod pro absolutione nostra passionem unigeniti filii semper imitatur. (Dial. IV, 58 MSL 77, 425. R.J. 2323).

Ту саму науку подають середньовічні і пізніші теологи. Св. Тома каже: « In quantum enim in hoc sacramento repraesentatur passio Christi, qua Christus obtulit se hostiam Deo, ut dicitur (Eph. 5, 2) habet rationem sacrificii » (S. th. 3. q. 79. a. 7). Слова освячення обидвох видів представляють смерть Христа « ad repraesentandam passionem Christi, in qua seorsum fuit sanguis a corpore separatus, unde et in forma consecrationis fit mentio de eius effusione » (S. th. 3. q. 76. a. 2. ad 1). Приношення Євхаристійної жертви представляє страсті, а вівтар є хрестом: Sicut celebratio huius sacramenti est imago repraesentativa passionis Christi, ita altare est repraesentativum crucis ipsius, in qua Christus in propria specie immolatus est. (S. th. 3. q. 83, a. 1. ad 2). Так само каже Суарез: « De essentia huius sacrificii est expressa repraesentatio mortis et passionis Christi; sed intrinsece requirit consecrationem utriusque speciei ». (De Euch. d. 75. sec. 6. n. 7).

б) Літургії. В Службі Божій св. Василія Вел. в страсну Суботу на Великім Вході ясно висловлена тотожність приносу хресної і Євхаристійної жертви. « Бо цар царюючих і Господь пануючих приходить, щоб бути заколеним і датися на поживу вірним ». Христос є той самий, що приносить жертву « приносяй і приносимий » (Літург. Вас. Вел. і Йоана Золотоустого, Молитва Вел. Входу).

в) Наука Соборів. Тридентський Собор так навчає в своїм декреті про відношення Євхаристійної жертви до хресної: « ...In divino hoc sacrificio, quod in Missa peragitur, idem ille Christus continetur et incruente immolatur, qui in ara, crucis semel se ipsum cruente (Hebr. 9, 28) obtulit... Una eademque est hostia, idem nunc offerens sacerdotum ministerio, qui seipsum tunc in cruce obtulit, sola offerendi ratione diversa ». (Denz. 940).

Христос є на віки священиком по чину Мелхиседека, що під видимими знаками приніс себе в жертву на пам'ятку хресної смерти — sacerdotem sec. ordinem Melchisedech se in aeternum constitutum declarans... se ipsum ab Ecclesia per sacerdotes sub signis visibilibus immolandum in memoriam transitus sui ex hoc mundo ad Patrem, quando per sui sanguinis effusionem nos redemit eripuitque de potestate tenebrarum et in regnum suum transtulit. (1 Col. 1, 13). Denz. 938.

3. Розумові рації. В Пресв. Євхаристії приноситься в жертву тіло і кров Христа, а не хліб і вино, які є лише termini a quo. Види не жертвуються, але є засобом до пересуществлення в тіло і кров і оруддям унагляднення жертви. Хліб і вино перестають існувати, коли починається властива жертва і стають присутні тіло і кров Христа. Тому Тридентський Собор каже: « (Christus) corpus et sanguinem suum sub speciebus panis et vini Deo Patri obtulit ». (Denz. 938). Отже в євхаристійній і хресній жертві приноситься той сам Христос.

Він є теж священиком, що приносить жертву. Священики приносять Євхаристію на Його поручення і в Його імені як служителі. Правно одначе Євхаристію приносить сам Христос і актом волі бере в жертвуванні участь.

До суті жертви належить принос, священик і жертвування. Принос жертви і священик є той сам, різниця заходить лише щодо способу жертвування, бо на хресті був кривавий, а в Євхаристії безкровний. Це є основна і суттєва, не тільки акцидентальна, різниця одної і другої жертви, з якої випливають ще інші побічні. На хресті Христос жертвував себе видимо, в Євхаристії невидимо, на хресті Христос був смертний, тут вже безсмертний і такий, що не підлягає терпінням. На хресті жертвував себе Христос сам, тут жертвує себе через священиків при співучасті вірних. Бо вірні приносять також Євхаристійну жертву, заступлені головним архієреєм Христом і священиками. Хресна жертва є абсолютною жертвою, що до іншої не відноситься, Євхаристійна представляє хресну жертву і тому своєю суттю відноситься до неї. Хресною жертвою Христос установив Новий Завіт і відкупив цілий людський рід від Адама аж до останньої людини через те, що своєю смертю задоситьучинив Богові за гріхи. Отже кожна людина, що спаслася і колинебудь спасеться, то лише завдяки хресній жертві Христа. В Євхаристійній жертві вже нема заслуг і нового задоситьучинення, тільки уділення учасникам Євхаристійної жертви заслуг, осягнених Христом на хресті. Євхаристійна жертва приноситься в першу чергу за Церкву, хресна за всіх людей.

Що Євхаристія є річевим і об'єктивним голошенням і представленням смерти Христа, слідує з того, що під видами хліба є тіло Христа, а під видами вина кров. Це відділення крови від тіла означає смерть, отже Євхаристія, як така своєю суттю представляє смерть Христа і суттєво відноситься до кривавої жертви. Євхаристія є сама про себе жертвою, але те, що становить суть її жертви, себто жертвоване тіло і кров Христа, становлять основу відношення до хресної жертви. Іншими словами Євхаристійна жертва відноситься до хресної, бо є її спомином. Це відношення є суттєве для Євхаристії не в тім смислі, як казав Васквез, що відношення як таке становить суть Євхар. жертви, але що без того відношення Євхаристія не мала б тієї природи, яку має мати з установи, а саме, що є реальним повторенням і представленням хресної жертви під символічними знаками, не реальним убиттям, але реальним способом присутности тіла і крови Христа.

Коли порівняти теперішню Євхаристію з Євхаристією на Тайній Вечері, то заходить тільки прибутнева, акцидентальна різниця, а саме, що тіло Христа було тоді смертельне і підлягало терпінням, тепер безсмертне і безстрасне. На Тайній Вечері сам Христос приніс жертву, тепер приноситься через священиків. Жертва на Тайній Вечері була заслуженим актом, тому що Христос був не вмер і міг заслуговувати, тепер не є вже заслужним актом і тому Євхаристія Тайної Вечері представляла смерть, як майбутню, а тепер як минулу. Жертва є зовнішнім знаком підчинення людини Богові і прославлення свого Господа. Жертводавець хоче при допомозі жертви злучитись з Богом, звільнитись від гріха і стати учасником спасення. Лише жертва Христа привернула злуку людини з Богом, перервану гріхом. Хто хоче дійсно злучитись з Богом, той мусить брати участь в жертві Христа. До цієї участи людина може бути допущена тільки через хрещення.

Євхаристійна жертва є водночас і жертовним столом. Пам'ятка смерти Христа має вид обіду, що завершує жертву. Сам Спаситель установив такий спосіб жертви, що вона має бути і поживою.