XV. ЦІЛЬ ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Теза: Служба Божа є славословною, подячною, примирною і просительною жертвою. Догма віри.

І. ПОЯСНЕННЯ

Служба Божа є одинокою жертвою Нового Завіту і тому мусить виповнювати всі завдання, до яких є призначені жертви. Подібно і хресна жертва була одна і заступила всі роди старозавітніх жертв. Передовсім Службою Божою віддаємо найвищу честь Богові і тому вона є славословною жертвою (s. latreuticum). Цею жертвою дякуємо за всі природні і надприродні добродійства, як подячною жертвою (s. eucharisticum). Служба Божа є теж жертвою просительною (s. impetratorium). Нею вимолюємо всі потрібні ласки і добродійства, зокрема, щоб вимолити ласку навернення з гріхів, якщо хто є в стані гріха, приносимо Богу жертву примирну, задоситьучиняючу (s. propitiatorium et satisfactorium) за гріхи і кари. Переблаганий Бог перестає гніватись на грішника і готов дати ласки, яких непереблаганий не уділив би. Нових заслуг Служба Божа, як сказано, не творить, а тільки примінює плоди задоситьучинення хресної жертви.

ІІ. ПРОТИВНИКИ

Противниками є протестанти, що вправді признавали Службу Божу як жертву в ширшім значенні, якою віддаємо честь Богові і дякуємо за добродійства, але заперечували її як примирну і просительну жертву.

ІІІ. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Тридентський Собор означив виразно, що Служба Божа має, як жертва, почвірну мету. S.q.d. Missae sacrificium tantum esse laudis et gratiarum actionis aut nudam commemorationem sacrificii in cruce peracti, non autem propitiatorium, vel soli prodesse sumenti, neque pro vivis et defunctis, pro peccatis, poenis, satisfactionibus et aliis necessitatibus offeri debere, a.s. (Denz. 950).

Про вимолюючу жертву (impetratorium sacr.) Собор виразно не говорить, але додає, що Служба Божа приноситься за гріхи, кари, задоситьучинення і « інші потреби ».

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. а) Пророк Малахія (1, 11 сл.) предсказав, що Євхаристійна жертва буде приноситись на кожному місці, щоб признати велике ім'я Бога, значить, щоб віддавати славословну честь Господеві, як найвищому панові і володареві. Саме цю мету має осягнути славословна жертва (sacrificium latreuticum). Бо Авраам прибувши недалеко місця, на якім мав жертвувати Ісаака, сказав до прислуги: « Заждіть тут з ослом; я й дитина підемо аж туди і як поклонимось (adoraverimus — proskinesantes), вернемось до вас » (Бит. 22, 5).

б) Що Євхаристія є подячною жертвою (sacrificium eucharisticum), слідує із слів Установи, якими Христос дякував — eucharistesas (Лук. 22, 19; 1. Кор. 11, 24). Ми є обов'язані до вдяки Богові за добродійства, каже св. Павло (1.Сол. 5, 18).

в) Що Служба Божа є примирною жертвою (sacr. propitiatorium) слідує теж із слів Установи, а саме, що кров проливається на відпущення гріхів. Св. Павло зазначує ще, що завданням священика « є приносити дари і жертви за гріхи » (Євр. 5, 1).

г) В Стар. Завіті приношено жертви просительні (Давид приносив жертву, щоб ущух помір 2 Сам. 24, 21 сл.). А що Євхаристійна жертва заступає всі старозавітні жертви, отже Служба Божа є просительною жертвою.

2. Передання. а) Служба Божа є належна тільки Богові і не можна її приносити створінням. Все ж таки приношено літургічні жертви в честь святих в тім змислі, щоб подякувати за добуті ними побіди і вимолити їхнього заступництва, щоб жертва була миліша Богові. Подані рації вказують водночас, що в першу чергу славословна жертва належиться Богові. Вже в описі мучеництва св. Полікарпа є згадка про свята в річницю його мученичої смерти: Зібраним нам в радості і піднесенні в місці, в якім тільки можливо, дасть Господь нагоду святкувати річницю його смерти, як на пам'ятку тих, що добули побіду, так щоб потомки вправлялися і були готові її добути. Υἱὸν ὄντα τοῦ Θεοῦ προσκυνοῦμεν· τοὺς δὲ μάρτυρας ὡς μαθητὰς καὶ μιμητὰς τοῦ Κυρίου... Ἔνθα ὡς δυνατὸν ἡμῖν συναγομένοις ἐν ἀγαλλιάσει καὶ χαρᾷ ὁ Κύριος ἐπιτελεῖν τὴν τοῦ μαρτυρίου αὐτοῦ ἡμέραν γενέθλιον εἰς τε τὴν τῶν ἠθληκότων μνήμην καὶ τῶν μελλόντων ἄσκησίν τε καὶ ἑτοιμασίαν. (18, 3 MSG 5, 1044A. RJ. 81).

Св. Кипріян згадує про Служби Божі, які правлено в річниці смерти мучеників: Sacrificia pro iis semper, ut meministis, offerimus, quoties martyrum passiones et dies anniversaria commemoratione celebramus ». (Ep. 39, згл. 34, 3. MSL 4, 323, пор. ер. 37, 2. MSL 4, 337).

Це саме свідчить Кирило Єр.: Потім згадуємо також тих, що заснули, найперше патріярхів, пророків, апостолів, мучеників, щоб Бог за їхніми молитвами і заступництвом прийняв нашу молитву; опісля умерших святих отців, єпископів і загалом всіх, що жили між нами, віруючи, що це буде найбільшою поміччю їх душам, за які заноситься молитва, коли лежить свята і страшна жертва. Εἶτα μνημονεύομεν καὶ τῶν προκεκοιμημένων πρῶτον πατριαρχῶν, προφητῶν... ὑπὲρ ὧν ἡ δέησις ἀναφέρεται, τῆς ἁγίας καὶ φρικωδεστάτης προκειμένης θυσίας. (Cat. myst. 5, 9. MSG 33, 1116AB. RJ. 852).

Св. Августин подає рації, чому править Служби Божі в їх честь: « Populus Christianus memorias martyrum religiosa solemnitate concelebrat et ad excitandam imitationem et ut meritis eorum consocietur atque orationibus adiuvetur, ita tamen ut nulli martyrum, sed ipsi Deo Martyrum, quamvis in memoriis martyrum, constituamus altaria. Quis enim antistitum in locis sanctorum corporum assistens altari aliquando dixit: Offerimus tibi Petre, aut Paule, aut Cypriane, sed quod offertur, offertur Deo, qui martyres coronavit... At illo, cultu, quae graece latreia dicitur, latino uno verbo dici non potest, cum sit quaedam proprie divinitati debita servitus, nec colimus, nec colendum docemus nisi Deum ». (C. Faust, 20, 21. MSL 42, 384. R.J. 1603).

Спираючись на св. Августині, Тридентський Собор каже: Ecclesia de illorum victoriis gratias agens eorum patrocinia implorat. (c. 3. Denz. 941). Кромі того він здефініював догму, що є дозволене правити Службу Божу в честь святих: « Si quis dixerit imposturam esse, Missas celebrari in honorem Sanctorum et pro illorum intercessione apud Deum obtinenda sicut Ecclesia intendit. A.S. » (Denz. 952).

б) Св. Іван Хризостом, подаючи рацію назви eucharistia — подяка, каже, що це таїнство є пригадкою многих добродійств, вершком Божого Провидіння і приспособленням до вдячности у всім. Εὐχαριστία καλεῖται, ὅτι πολλῶν ἐστιν εὐεργετημάτων ἀνάμνησις καὶ τὸ κεφάλαιον τῆς τοῦ Θεοῦ προνοίας ἐνδείκνυται καὶ διὰ πάντων παρασκευάζει εὐχαριστεῖν. (In Math. hom. 25, 3. MSG 57, 331. RJ. 1173).

в) Що Служби Божі правлено за покійників, довідуємося вже від Тертуліяна: Oblationes pro defunctis, pro natalitiis, annua die facimus. (De cor. mil. 3. MSL 79. RJ. 367). Св. Кипріян робить докори, що допускали грішників до причастя заки вони очистилися від гріхів жертвою і сповіддю, « ante purgatum conscientiam sacrificio et manu sacerdotis » (De lapsis 16 MSL 4, 479. RJ 551). Св. Амврозій каже, що жертвується Христос, щоб відпустити наші гріхи: Ante agnus offerebatur, offerebatur et vitulus, num Christus offertur: sed offertur quasi homo, quasi recipiens passionem: et offert se ipse quasi sacerdos, ut peccata nostra dimittat. (De off. I, 48 MSL 16, 101). Св. Августин: « Illis sacrificiis (Ст. Зав.) unum hoc sacrificium significabatur, in quo vera fit remissio peccatorum a cuius tamen sacrificii sanguine in alimentum sumendo non solum nemo prohibetur, sed ad bibendum potius omnes exhortantur, qui volunt habere vitam ». (Quaest. in Lev. 57. MSL 34, 704. RJ. 1866). В проповідях св. Августин зазначує, що це давня практика Церкви поминати на Службі Божій покійників: « Hoc enim a patribus traditum universa observat Ecclesia, ut pro iis, qui in corporis et sanguinis Christi communione defuncti sunt, cum ad ipsum sacrificium loco suo commemorantur, oretur ac pro illis quoque id offerri commemoretur... Non omnino ambigendum est ista prodesse defunctis, sed talibus, qui ita vixerint ante mortem, ut possint iis haec utilia esse post mortem... » (Sermo 172, 2, 2. MSL 38, 936. RJ. 1516). Його мати Моніка прохала не величавого похорону, тільки Служби Божої — cum offerretur pro ea sacrificium pretii nostri. (Confess. 9, 12, 32 MSL 32, 777).

З грецьких Отців і письменників вже Оріген пише, що одинока жертва прихилює Бога до людей і перепрошує Бога: « Si respicias ad illam commemorationem, de qua dicit Dominus: Hoc facite in meam commemorationem, invenies, quod ista est commemoratio sola, quae propitium facit hominibus Deum ». (Hom. in Lev. 13, 3. MSG 12, 547B).

Св. Кирило Єр. називає євхаристійну жертву примирительною жертвою — thysia tu hilasmu, яка дуже помічна для душ померших: « В той спосіб і ми, приносячи молитви Богові за усопших, хоч вони грішниками, не плетемо вінець, але убитого Христа приносимо за наші гріхи, стараючися милосердного Бога переблагати як для них так і для нас ». τὸν αὐτὸν τρόπον καὶ ἡμεῖς ὑπὲρ τῶν κεκοιμημένων, αὐτῷ τὰς δεήσεις προσφέροντες κἂν ἁμαρτωλοὶ ὦσιν, οὐ στέφανον πλέκομεν· ἀλλὰ Χριστὸν ἐσφαγιασμένον ὑπὲρ τῶν ἡμετέρων ἁмаρτημάτων προσφέρομεν ἐξιλεούμενοι ὑπὲρ αὐτῶν τε καὶ ἡμῶν τὸν φιλάνθρωπον Θεόν. (Cat. myst. 5, 10. MSG 33, 1116. RJ. 853).

Коротко говорить св. Золотоустий: Христос лежить убитий на престолі, щоб тебе примирити з Богом всесвіту. ἐσφαγμένος πρόκειται ὁ Χριστὸς... Χριστὸς ἑκὼν ἔπαθεν ἵνα λύσῃ τὸ μεσότοιχον τοῦ φραγμοῦ καὶ ἑνώσῃ τὰ κάθω τοῖς ἄνω, ἵνα ἀγγέλων ποιήσῃ κοινωνὸν ἐχθρὸν ὄντα σε καὶ πολέμιον. (De prodit. Judae, hom. 2, 6. MSG 49, 390). В гомілії до листа до Филип'ян читаємо таке пояснення св. Хризостома: Не даремне постановлено правами апостолів, щоб пам'ятати в пошани гідних і страшних таїнствах про тих, що померли. Бо знали (апостоли), що будуть мати велику користь з того (покійники). В тім часі, коли лежить перед нами страшна жертва, як не мали б ми переблагати Бога, молячися за них. Ὅταν γὰρ ἑστήκῃ λαὸς ὁλόκληρος χεῖρας ἀνατείνοντες, πλήρωμα ἱερατικὸν καὶ προκέηται ἡ φρικτὴ θυσία, πῶς οὐ δυσωπήσομεν ὑπὲρ τούτον τὸν Θεὸν παρακαλοῦντες; (Hom. 3, 4 до Филип. MSG 62, 204D. RJ. 1206).

г) В східніх літургіях є окремі славословія, подяки і прошення в різних потребах, за мир, за Церкву, за порядок в світі, за військо, за недужих, за терплячих, за обильні плоди і т.д. Тертуліян каже, що жертвовано Службу Божу за цісаря « itaque et sacrificamus pro salute imperatoris » (Ad scap. 2. MSL 1, 778). Те саме говорить і св. Кирило Єр. ὑπὲρ τῶν ἐν ἀσθενείαις. ... καὶ ἁπαξαπλῶς ὑπὲρ πάντων βοηθείας δεομένων δεόμεθα πάντες ἡμεῖς καὶ ταύτην προσφέρομεν τὴν θυσίαν. (Cat. myst. 5, 8. MSG 33, 1116A. RJ. 851). Св. Іван Хризостом проповідує, що правлено Службу Божу за усопших, за священиків, про повноту і цілість Церкви (hyper tu pleromatos) і інші потреби. οὐκ εἰκῆ προσφοραὶ ὑπὲρ τῶν ἀπελθόντων γίνονται... τὰ ὑπὲρ τῶν ἱερέων προσφερομένα καὶ τὰ ὑπὲρ τοῦ πληρώματος; Μὴ γένοιτο· ἀλλὰ πάντα μετὰ πίστεως γίνεται. (Hom. in Actus 21, 4 MSG 60, 170). Тридентський Собор поучує, що літургічну жертву приносимо у всіх потребах — et pro aliis necessitatibus offerri debere. (Denz. 950).

Нез'єдинені передусім від XVI ст. признавали Службу Божу як жертву славословну, подячну, примирну і просительну. Так згаданий передше патріярх Єремія ІІ підкреслював цю науку у відповіді тібінґенським протестантам. Спирався він на поясненнях літургії Миколи Кавасили. (S. Salaville, A.A. — Nicolas Cabasilas Explication de la Divine Liturgie. Paris 1943). Теж Петро Могила вчить у « Визнанні віри », що Служба Божа є просительною і примирною жертвою (Kimmel I, 183-4). Те саме повторює Доситей у « Визнанні віри », що Службу Божу, як правдиву і примирну жертву, приносимо за живих і мертвих та за їхні потреби. (Kimmel I, 461).

Митроп. Макарій признає всі чотири мети Служби Божої і покликаючись на Лист східних патріярхів про православну віру (17) пише: « Будучи по существу своему, истинною Жертвою Богу, святыйшая Евхаристія, по своимъ свойствамъ есть жертва не только хвалебная и благодарственная, но и умилостивительная, приносимая за всѣхъ, живущихъ и умершихъ » (Правосл. догмат. богословіе ІІ, 421). Щодо діяння за умерших докладніше не говорять. « Но приношеніе за умершихъ вообще предполагаеть умилостивленіе о нихъ в смыслѣ ходатайства за нихъ, въ утѣшенію ихъ и облаченію ихъ участи. (Малиновскій, Правосл. догм. богословіе, IV, 203 /Сер. Пос. 1909/).

3. Розумові рації. В Старім Завіті приношено жертви славословні, подячні, примирні і просительні. А що літургія заступає всі жертви, отже вона має за мету славослов'я, подяку і примирення з Богом. Служба Божа, як сказано, не спричинює нових заслуг і не доповнює задоситьучинення на хресті, але є лише засобом, подібно як тайни, до примінення осягнених на хресті заслуг вірним — oblationis cruenta fructus per hanc incruentum uberrime percipiuntur. (Trid. sess. 22, c. 2. Denz. 940). Тому Служба Божа не є ніяк обниженням вартости хресної жертви, як і закидали протестанти.

Кожна жертва є почитанням Бога і признанням Його як найвищого Пана і Добродія. А що Служба Божа є жертвою, отже вона є славословною і подячною жертвою. Ту честь і подяку віддає Христос, який має найбільше достойність і гідність перед Богом. Тому є він найсвятішим і найбільш милим Богові приносом. Що Служба Божа є подячною жертвою свідчить її назва « Євхаристія ».

Як в Старім Завіті приносилися жертви примирні і просительні, так теж Службою Божою випрошуємо всі, природні і надприродні добра, окрему опіку у всіх потребах і перепрошуємо за провини і кари. Є різниця між задоситьучиняючою і примирною жертвою. Примирна має за мету примирити гнів Бога за наші гріхи. Переблаганий Бог дає ласку покаяння і відпускає гріхи, як учить Тридентський Собор: « oblatione placatus Dominus, gratiam et donum paenitentiae concedens, crimina et peccata etiam ingentia dimittit ». (Denz. 940). Тому Служба Божа не відпускає безпосередньо гріхів, але опосередньо, уділюючи ласки до збудження покаяння. Як задоситьучиняюча жертва, Служба Божа відпускає кари дочасні по відпущенню вини за гріхи і це є безпосереднє діяння Служби Божої. Бог, приймаючи задоситьучинення Христа, звільняє від кари учасника євхаристійної жертви. Якщо Бог задля Служби Божої дає ласки покаяння і відпускає гріхи, то очевидно тим скорше дає і інші добродійства, бо більше є простити гріхи, чим уділити праведникові добродійства. Служба Божа примінює нам заслуги хресної жертви. А що Христос заслужив нам хресною жертвою духові і тілесні добра, отже Служба Божа уділює нам духові і тілесні добра.