Дитинство
Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський народився 17 лютого 1892 року в заможній селянській родині в селі Заздрість, нинішнього Теребовлянського району Тернопільської області.
Його батько, Іван Коберницький, був сільським війтом у селі Заздрість і походив із заможної селянської родини. У дитинстві він осиротів і був прийнятий на виховання до господарства родини Дичковських. Прийнявши згодом також їхнє прізвище, він став носити подвійне — Коберницький-Дичковський, яке стало офіційним родинним прізвищем і для Йосифа. З часом Іван Коберницький здобув автори тет серед односельців і був обраний сільським війтом у Заздрості.
Мати, Анастасія з роду Дичковських, походила з побожної та заможної селянської сім’ї. Вона дбала про родинне господарство й виховання дітей, плекала в домі атмосферу глибокої віри та любові до Церкви. Діда Йосифа в народі прозивали «Сліпим», і з часом це прізвисько перейшло й до самого Йосифа, під яким він увійшов в історію та став відомим усьому світові.
Йосиф був єдиною дитиною, що вижила в сім’ї: він мав трьох братів і чотирьох сестер, але всі семеро померли в ранньому віці. Їх поховано в родинній гробниці на цвинтарі в Заздрості. Ці трагедії дитинства тихо, але глибоко вплинули на формування його характеру та духовної чутливості.
Початкову освіту Йосиф здобував у народній школі свого рідного села Заздрість протягом 1898–1901 років, де вже з другого класу вивчав польську та німецьку мови. Саме в цей період, у червні 1901 року, митрополит Андрей Шептицький відвідав із канонічною візитацією церкву в містечку Струсів неподалік села Заздрість, де вперше зустрівся з Йосифом Сліпим.
Згодом, у 1902–1903 роках, хлопець закінчив із найкращими оцінками четвертий клас народної школи австрійського типу в селі Вишнівчик, неподалік Заздрості; значний вплив на його формування тоді мали вчителі й катехити — о. Цегельський та о. Левицький.
Наступним етапом його становлення стало навчання в Тернопільській гімназії протягом 1903–1911 років, яку Йосиф закінчив із відзнакою.
Початкову освіту Йосиф здобував у народній школі свого рідного села Заздрість, а також у Вишнівчику.
У своїх “Споминах” Патріарх так описував перші шкільні роки:
Коли настав мені шостий рік, брат Роман купив український буквар і зимовими вечорами почав учити мене читати. А коли мене записали до школи, до якої я просто рвався, то читання для мене вже було відомою річчю. Не маючи жодних документів під рукою, я обчисляю, що до школи почав ходити, найправдоподібніше, 1898–1899 року. Школа була через дорогу від нашого дому, і недалеко було ходити, та й навіть чути дзвінок, і я біг чимскорше з дому до школи».
Глибока релігійність родини, побожність довколишніх людей і постійна присутність прочан у Зарваниці залишили незатертий слід у душі юного Йосифа. Усе це формувало його внутрішній світ і непомітно окреслювало шлях, яким він згодом піде — шлях священника, мислителя й культурного діяча. Зарваницька ікона Матері Божої, оточена молитвою багатьох поколінь, стала тією першою іскрою, що запалила в його серці любов до божественної краси — мистецької, богословської, інтелектуальної. Уже в дорослому житті, як богослов і духовний провідник, він бачитиме в науці, творчості та культурі не лише людську працю, але й відблиск дії Вічного Митця — Бога у Пресвятій Тройці.
Так минули роки дитинства і юності Йосифа Сліпого — в атмосфері живої віри, народних традицій, краси, праці й молитви. Саме на цьому фундаменті Бог поступово зводив життя майбутнього пастиря, який стане одним із найсильніших голосів Української Церкви.