Cвященичі свячення

Ще перед завершенням навчання митрополит Андрей Шептицький, повертаючись із російського заслання через Європу, проїжджав через Інсбрук і покликав молодого Йосифа до свячень.

21 вересня 1917 року Йосиф Сліпий прийняв у Львові дияконські свячення з рук митрополита Андрея, а вже 30 вересня 1917 року в монастирі отців-редемптористів в Уневі він був висвячений на священника. Наступного дня, 1 жовтня 1917 року, новопоставлений ієрей відслужив свою першу Божественну Літургію.

Невдовзі після цього, у жовтні 1917 року, Йосиф Сліпий повернувся до Інсбрука для продовження навчання, де активно готувався до складного іспиту з догматичного богослов’я.

Після успішного завершення студій, 10 червня 1918 року, Йосиф Сліпий отримав науковий ступінь доктора святого богослов’я в Інсбруцькому університеті. Невдовзі після цього, 6–9 серпня 1918 року, дорогою до Львова він взяв участь у Велеградському унійному з’їзді, організованому архієпископом Антоніном Стояном. Улітку 1918 року за призначенням митрополит Андрея Шептицького молодий ієрей став капеланом сестер-василіянок у монастирі в Словіті. Дорогою до місця служіння він відвідав рідне село Заздрість, де вперше відслужив Божественну Літургію для своїх земляків.

Протягом листопада 1918 р. – липня 1919 р., коли тривала українсько-польська війна і Галичина була зоною бойових дій, повертатися додому було небезпечно, тому Йосиф Сліпий продовжував навчання в Інсбруку. У цей час за порадою Митрополита Андрея він підготував німецькою мовою габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Пресвяту Трійцю» (Die Trinitätslehre des Byzantinischen Patriarchen Photios), досліджуючи догматичне вчення Східної Церкви. Паралельно він вивчав філологію та історію мистецтва. Цю працю він успішно захистив в Інсбруку у 1920 році.

У листопаді 1920 року Йосиф Сліпий виїхав до Риму для продовження навчання в Папському Григоріанському університеті, Папському університеті святого Томи Аквінського (Angelicum) та Папському Східному інституті. Там він поглиблено вивчав німецьку, французьку, італійську, російську, польську та англійську мови, а також мистецтво.

Протягом грудня 1920 р. – квітня 1921 р. він супроводжував митрополита Андрея Шептицького під час його перебування в Римі, де той провадив дипломатичну місію з метою здобуття міжнародної підтримки для відновлення незалежності Східної Галичини, та брав участь у зустрічах із політичними й церковними діячами.

У червні 1922 року в Папському Григоріанському університеті Сліпий захистив латинською мовою наукову працю «Начало Духопоходження у Пресвятій Трійці» (De principio spirationis in SS. Trinitate: istorica-dogmatica inquisitio), склав додатковий іспит і здобув звання magister aggregatus, що відповідало статусу приват-доцента.

Влітку 1922 року, після завершення навчання в Римі, він остаточно повернувся до Львова. Дорогою додому, 6–9 серпня 1922 року, він знову взяв участь у черговому Велеградському унійному з’їзді. Вже в серпні 1922 року на підставі вагомих наукових праць митрополит Андрей Шептицький призначив його професором догматичного богослов’я Львівської греко-католицької духовної семінарії. Одразу ж у вересні 1922 року Йосиф Сліпий заснував богословський квартальник «Богословія» і став его незмінним редактором. Період 1922–1928 років заклав міцний фундамент його подальшої діяльності як богослова, pedagoga, організатора та майбутнього духовного провідника Української Церкви.

Важливою віхою його академічного визнання стало 6 травня 1923 року, коли він офіційно захистив в Інсбруцькому університеті свою габілітаційну працю «Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія», здобувши право викладати в університетах. Того ж року він став співзасновником Українського (Львівського) Богословського Наукового Товариства, а також опублікував у журналі «Нива» ґрунтовне дослідження «Фотій і Filioque». Квартальник «Богословія», де о. Сліпий був незмінним редактором, почав регулярно виходити від квітня 1923 року. Протягом 31 липня – 3 серпня 1924 року він брав участь у IV Велеградському унійному конгресі, виступивши з важливою доповіддю «Значення святого Томи для справи з’єднання», присвяченою богословським та ідеологічним відмінностям між Сходом і Заходом.

У 1925 році митрополит Андрей Шептицький призначив його ректором Львівської греко-католицької духовної семінарії та деканом богословського факультету. Тоді ж о. Сліпий опублікував у «Богословії» статтю «Святий Тома з Аквіну і схоластика» та долучився до підготовки ювілейного збірника на пошану священномученика Йосафата Кунцевича зі своєю розвідкою «Богословське образовання і письменна творчість св. Йосафата Кунцевича». Наступного, 1926 року, він заснував відому видавничу серію «Аскетична бібліотека».

Нова епоха в розвитку української духовної освіти розпочалася, коли 22 лютого 1928 року митрополит Андрей затвердив Статут Львівської богословської академії, а вже 14 квітня 1929 року Йосифа Сліпого було призначено її першим ректором. Паралельно у 1929 році він ініціював створення впливового студентського товариства «Обнова» та «Українського католицького союзу» (УКС). Його науковий авторитет вийшов далеко за межі суто церковних кіл, і 17 лютого 1930 року ректора обрали дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ).

У 1931 році о. Сліпий став заступником голови УКС. Він розгорнув масштабну видавничу діяльність, організувавши вихід і фінансування тижневиків «Мета» і «Христос — наша сила». У цей же період, протягом 1931–1939 років, він очолював редакційну колегію та фінансував престижний літературно-науковий журнал «Дзвони».

У 1932 році завдяки його зусиллям при Львівській богословській академії було відкрито філософський факультет і Музей релігійних старожитностей. У своїй інавгураційній промові він наголосив на гострій потребі розвитку викладання археології та історії мистецтва, а також опублікував у квартальнику «Богословія» програмну статтю «Реформа богословських студій». Наприкінці наступного року, 20 грудня 1933 року, він організував урочисте відзначення Академією 300-річчя від дня смерті Мелетія Смотрицького.

Попри колосальну адміністративну завантаженість, о. Сліпий багато подорожував. У 1934 році він здійснив паломництво до Святої Землі. Невдовзі, 6 травня 1935 року, він отримав високе церковне визнання, ставши крилошанином і архидияконом-митратом Митрополичої капітули, і того ж 1935 року здійснив подорож до Англії. У 1936 році він організував масштабний Унійний конгрес у Львові, де виступив із доповіддю «Погляд на нез’єдинені і з’єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними». Під час перебування в Римі у 1937 році він відвідав Сицилію, описавши це у подорожніх нотатках для журналу «Дзвони», які згодом видав окремою книжкою «Подорож по Сицилії».

У 1938 році, з нагоди першого десятиріччя Львівської богословської академії, ректор виголосив інавгураційну промову, в якій повідомив про підготовку до відкриття правничого факультету та вперше чітко окреслив історичну перспективу заснування повноцінного Українського католицького університету.

Цей золотий вік розбудови академічних інституцій брутально обірвався восени 1939 року: з приходом більшовиків регулярне видання журналу «Богословія» (як і «Дзвонів») було припинено, а саму Академію ліквідовано. Окремий випуск часопису «Богословія» вдалося видати лише у 1943 році під час німецької окупації, а його повноцінне регулярне життя Йосиф Сліпий зможе відновити вже на засланні та в еміграції у 1963 році.