Заслання в Маклаково

У Маклаково (22 серпня 1953 — 19 червня 1958) умови його перебування були майже такими ж важкими, як і в таборах. «То були Содом і Гоморра», — писав він, описуючи життя в Домі інвалідів, де панували злочинність, моральний занепад, постійні бійки й реальна загроза смерті. Навколо нього безперервно перебували сексоти, які перехоплювали листи та стежили за кожним сказаним словом.

Попри цю атмосферу страху й приниження, Митрополит не припиняв свого служіння. Йому вдалося налагодити листування з родиною, духовенством і монахинями; він писав пастирські листи на Великдень, Різдво та Великий Піст, організував невелику спільноту для богослужінь і, наскільки міг, підтримував співв’язнів посилками. Найбільше ж часу він присвячував науковій праці, сприймаючи її як форму внутрішнього опору й служіння Церкві навіть в умовах повної ізоляції.

Тут він продовжував писати «Історію Вселенської Церкви в Україні», над якою працював по 10 годин на день. За неповних 5 років написав 5 томів. Щоб уберегти рукописи, розсилав їх різним людям для копіювання й зберігання.

У 1956 році один із його листів потрапив на Захід, і стало відомо, що Митрополит живий. У 1957 році з нагоди 40-ліття священства Папа Пій XII надіслав митрополитові привітання. Лист був перехоплений радянською владою. Цей факт став формальною підставою для нового арешту.