ПОСЛАННЯ З НАГОДИ ВВЕДЕННЯ НА ВЛАДИЧІ ПРЕСТОЛИ АРХИЄПИСКОПА-МИТРОПОЛИТА СТЕПАНА СУЛИКА І ЄПИСКОПА ЧІКАҐІВСЬКОГО ІННОКЕНТІЯ ЛОТОЦЬКОГО, ЧСВВ

Усім Моїм Духовним Дітям – Владикам, Священикам і Вірним Філядельфійської митрополії в ЗСА

Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Наша Українська Католицька Церква — ця предківська Церква Київсько-Галицької Митрополії і всієї Руси, якої всі ми є діти, навіть тоді, коли живемо поза Україною, є для нас духовною батьківщиною. Ця духовна і свята для нас усіх Церква, є водночас нашим духовним скарбом, який всі маємо берегти.

Без уваги на те, що її урядово зліквідувала на Україні атеїстична влада на спілку з московською патріярхією, ця наша свята Церква існує, виявляє свою незламну життєздатність, страждає, ісповідує і родить нових мучеників за Христа і Його святий заповіт — «щоб всі були одно» (Ів. 17,21). Починаючи в 1963 році, — по виході на волю, — другий період архипастирського главенства, нашою найбільшою журбою і працею було — не допустити до того, щоб цю Церкву стерто з лиця землі, щоб дати їй морально-духовну силу та й матеріяльну поміч, щоб вона могла проіснувати, щоб стала «світлом на просвіту» і знаменням «для падіння і востання» (Лк. 2,32,34).

«Світлом і знаменням» мусить бути наша Українська Церква без уваги на те, як розвинуться дальші події в Україні й у цілому світі, і саме для того поставив я на Другому Ватиканському Соборі прохання про признання цій переслідуваній Церкві патріяршого устрою. Всі наші дальші старання в Римській Апостольській Столиці були ведені тією великою ідеєю, щоб ця наша Церква могла бути «світлом і знаком-знаменням ». Помогти їй в тому могли її діти, розсіяні по цілому світі і ієрархічно зорганізовані, як маленькі з собою не спаяні острівці серед чужого їм моря. Звідтіля саме випливають всі наші заходи, щоб злучити те розсіяне стадо во єдино, обʼєднати його біля свого Глави і Батька, щоб цьому обʼєднанню дати вияв в нашому традиційному правлінні, в священних церковних Синодах. Для тієї святої цілі були скликувані всі наші Синоди, а вінцем тих зусиль був Синод 1969 року, на якому прийнято постанови і засади станути на канонічно-правних началах у правлінні Української Католицької Церкви в усіх країнах поселення, де живуть її вірні, під проводом її Верховного Архиєпископа-Патріярха як Глави, виразно покликаючись на постанови й вказівки Другого Ватиканського Собору.

Ідея патріярхату і помісности, яку ми видвигнули в 1963 році на Вселенськім Соборі, була поставлена, щоб оживити й обновити релігійне життя вірних, щоб стала вона мобілізуючою для вірних нашої Церкви на поселеннях за словами Соборового Декрету: ...« треба подбати всюди в цілому світі про збереження та зріст усіх Помісних Церков » (Декрет « Про Східні Католицькі Церкви»).

Щоб поставити видимі знаки для патріярхату і помісности, — завжди маючи насамперед перед собою Церкву в Україні і керуючись пастирською журбою про неї, — ми тут в Римі, в Петровому граді, создали собор Св. Софії, оновили храм Жировицької Божої Матері, — свідка нашого возʼєднання в XVI ст., — створили монастирську обитель св. Теодора Студита, створили осередок для науки - Український Католицький Університет — спадкоємця Богословської Академії, що має«собирати в розсіянні сущих» й виповнити порожнечу, створену цілковитим знищення в Україні всієї богословської науки і її установ. Тим клали ми основи для патріярхату й помісности нашої Церкви для її рятунку з поглядом на її прийдешнє востання.

Справжнє зрозуміння і постепенне здійснення наших змагань — бути собою, ми знайшли в теперішнього Святішого Вітця Івана-Павла ІІ і доказом цього є наші священні Синоди та недавній вибір двох Владик Української Католицької Церкви: Архиєпископа-Митрополита Філядельфійського Кир Степана і Чікаґівського Єпископа Кир Іннокентія, яким ми уділили хіротонію 1 березня 1981 році в соборі Св. Софії в Римі. Вони досі віддано працювали десятки літ на американській землі і вони добре Вам відомі, бо разом з ними Ви пережили радісні і трудні хвилини життя нашого по другій світовій війні. Тому вітаємо з радістю цей вибір як Божу благодать для скріплення нашої Церкви в Україні і на поселеннях, для її духовної розбудови, єдности і благочестя у співпраці і ієрархічнім підчиненні Главі і Батькові нашої Помісної Церкви і її Священного Синоду згідно із традиціями Києво-Галицької Митрополії у святій, вселенській і апостольській Церкві із Петровим Наслідником.

Нові наші Владики, приймаючи сьогодні у свої руки свій архипастирський уряд, прагнуть якнайбільше пізнати Вас усіх і тому будуть Вас відвідувати по парохіях, стрінуть Вас при праці, будуть молитись з Вами у Ваших гарних храмах, звіщатимуть Вам Христову благовість, уділятимуть Вам святі Таїнства, благословитимуть нашу молодь по школах, відвідають хворих, будуть з Вами, щоб бути всім для Вас. А Ви, Дорогі Браття і Сестри, за словами св. Ігнатія, будете в їх особах бачити Христа.

Вони будуть провадити Вас дорогою віри і чесноти до Бога, до неба, будуть Вас скріплювати, просвічувати, підносити і рятувати. Всі мають право до їх любови, до їх праці й опіки. Всім вони хочуть служити, всіми займатись, щоб всіх позискати для Христа.

Приступаючи до своєї архипастирської праці вони свідомі важкого завдання, але уповають на поміч Христа і Пресвятої Богородиці. Найбільшої помочі сподіються вони від нашого духовенства, монашества і від мирян. Наші нові Архиєреї уповають на живу і практичну віру свого народу, на його привʼязання до рідної Церкви, на щире зацікавлення церковними справами. Вони очікують від Вас глибокого зрозуміння нових завдань нашої Церкви на поселеннях і в Україні та й сподіються, що Ви, Дорогі в Христі Браття і Сестри, жертвенно піддержите їх працю, їх діла, які мають на меті дальший ріст і розвиток нашої Церкви, «для вдосконалення святих на діло служби на будування Христового тіла » (Еф. 4,12).

Нехай ця історична подія скріплює Ваші сили, щоб наше майбутнє оперти на довготривалій основі, якою є Христос (І Кор. 3,11), і на сильній та живій вірі. Нехай в цю історичну хвилину сплине на Ваші родини і на Ваші справи щедре Боже благословення, нехай ця подія влиє у Ваші серця щастя, а в нашу спільноту мир і взаємне довірʼя, єднаючи всіх у Христовій любові.

Благодать Вам і мир від Бога, Отця нашого і Господа Ісуса Христа!

В Першу неділю Великого Посту при соборі Св. Софії в Римі