ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ

В нашому щоденному житті ми легко зживаємося з існуючим станом і умовинами, і нам здається, що так повинно бути. Ми ходимо до церкви, приймаємо Св. Тайни, слухаємо Євангелію і проповідей, святкуємо свята, працюємо й діємо під кермою християнських заповідей і християнської моралі, і вмираємо християнським похороном. Та спочатку воно не було так на Україні. В поганському житті ідолопоклонство, розбої і грабіжницькі напади на денному порядку; ні молитви, ні пошани для цінностей життя. А навіть людина в безбожницькій державі, хоч як подібна, то все таки відмінна, бо там лишилася культурна форма християнського життя, але без Бога. Навіть в ізраїльтян, у Старому Завіті, скільки там нарікань пророків на безбожне життя народу, на опоганювання себе, хоч вони мали Десять Заповідей Божих, даних Мойсеєм! Тому всім християнські цінності, християнське життя з усіми благодаттями, не можуть бути самозрозумілими, але великим Божим даром.

Та коли ми пригадаємо собі оті перші часи на Русі-Україні, яка переміна наступала з проповіддю Христа! Перший, хто прийшов отут, після всякої правдоподібности, бо так говорять історик Евзбій і ін., а так само й усно передали, то був св. Апостол Андрей. Навіть коли б св. Первозваний Апостол Андрей може й не був у самому Києві, — та мусів десь бути в чорноморських колоніях, бо від Синопи до Херсону, до Києва було недалеко. Повіяв сприятний вітер та й понесло кораблем аж до другого берега. І тому відносини між нашими предками - скитами — і греками, тодішніми вже християнами, були такі тісні. Знаєте, вздовж кругом Чорного моря були колонії, грецькі поселення. В них жили вже християни. І не диво, що, шукаючи за місцем проповіді й діяльности св. Андрея, історик Евзебій у IV ст., 300 літ по Христі, вже вказує на Скитію. Може за тим промовляло ще більше й те, що пізніше, коли розпочалася боротьба проти ікон, і т.зв. « іконоклясти » нищили, палили всюди, де тільки яка ікона була, кажучи, в хибнім розумінні, що не можна дерева чи образу почитати як Бога — на диво тоді в Синопі лишився один образ на камені, св. Андрея. Знак, що він там мусів проповідувати, що він там мусів бути, бо інакше, звідки могла б та традиція ширитися, якщо б його там не було? Каменя не розбито, він там лишився як живий свідок проповіді св. Андрея. Ми можемо сказати, отже, що св. Андрей дав початок нашого християнства, навіть, якщо б і не був у Києві. Пізніше поставали різні легенди на основі того, що він був у Києві, і поляки створили переказ, що він ішов через Польщу, друга легенда була через Новгород, що він ішов на північ, а відтак вертав до Риму. Всі ці перекази свідчать, що щось мусіло бути на ділі, бо легенда з себе не постане. І тепер, перші ті початки розпочалися на Побережжю, розпочалися також звідтам і між скитами. Та й нині відкопують там гроби, цвинтарі, святині й церкви з тих перших віків. Та й, де лежить Київ, також не є зовсім неправдоподібним побут св. Андрея, бо там уже була оселя, було місто, там відкопують римські, монети значить, там уже було життя, і то не яке примітивне, а торговельне, бо були гроші й життєві знаряддя.

От ті перші початки продовжує св. Климент, патрон нашого Університету. Як Вам відомо, він був образованою людиною; написав послання до Коринтян, в якому він їх успокоював, бо зайшло якесь непорозуміння між єпископами й пресвітерами і народом, щоб вони признали й зрозуміли установу Христа і успокоїлися, і це поділало. Він був не тільки образованою людиною, але й походив з високого стану; знаний також у цісарськім дворі в Римі, на якому мав вплив, і деякі дворяни стали християнами та похристилися вже під впливом св. Климента. А це не подобалося цісареві, тому він його вигнав. Куди — ген далеко, і треба було йти, от представте собі, через цілу Італію, відтак Хорватію і Сербію, Болгарію й Румунію, аж до Херсону на Крим. А то було місце заслання також і інших проступників. І він там жив, там проповідував скільки міг, і навернув багато людей. А тим він і піддержував оту нашу першу християнську ідею єдности Церкви. Бо и певно, що й св. Андрей проповідував ту єдність, — а св. Климентій як Папа був її уособленням. Вона от тому лишилася так у нас без нарушення аж до XII століття.

І тепер, мої дорогі, спитаємо, чому отут, якраз і цей наш Університет прийняв імʼя св. Папи Климента? Ми його почитаємо, Студити намалювали його прегарні ікони, і рік-річно ми приходимо, величаємо й дякуємо йому так уже десять літ, відколи існує наш Університет. Хоч як він скромний, а все ж таки розвиває свою діяльність, хоч і без розголосу, без великої слави, оез великого гомону, але він от творить і піпдержує ту культуру, яка розпочалася вже давніше на українських землях. Як сказано, там св. Климент проповідував і, видно, був знаний. З ним були там різні розбійники й проступники, і їм не подобалася Христова віра, то вони йому вчепили якор і вкинули його до моря. Мешканці, які там були, витягнули тіло. І коли святі Кирило і Методій, які йшли до хозар через Україну, через Херсон, через Крим, коли вони прийшли там, почали шукати за тілом. Значить, то не була тайна, то не було щось видуманого, коли вони стали його шукати, бо Кирило й Методій були одними з найбільш образованих людей Візантії. Їх вибрали як найрозумніших до післанництва. І вони стали шукати — і віднайшли. І, як теперішні свідоцтва й студії показують, знайшли кості, знайшли й голову, і що найважніше, знайшли свідка: знайшли якор, яким тіло втопили. Там постала й церква і його гріб, і щойно тоді, коли розпочав війну з Візантією Володимир Великий, то він прийшов до Херсону і забрав те тіло з собою як найбільшу цінність. От як уже тоді цінили й шанували ту єдність Церкви і її четвертого зряду Папу, св. Клименто!

Він став нашим патроном ще й тому, що він є першим образованим Папою і вченим. Лист, який він написав до Коринтян, свідчить, як сказано, що він був високо інтелігентною й образотворною людиною. Бо св. Петро був рибалка, Лін і Анаклет так само були звичайними громадянами, які стали священиками й єпископами, бо не боялися визнати Христа і не боялися також виступити в Його обороні. Очевидно, відразу між тодішніми вченими й філософами не знайшлися ісповідники. І св. Климент був перший. Тому, коли св. Кирило і Методій прийшли на Крим, за дозволом тамошнього єпископа (бо там уже була ієрархія) взяли руку св. Климента, і з тими мощами вони, вернувшись до Візантії, пішли на Моравію, а з Моравії, коли вони мали там непорозуміння, пішли до Риму. Папа стрічав їх величаво, тому що вони несли мощі св. Климента Папи. Цей дім, де нині стоїть церква, так кажуть, і зовсім правдоподібно, був власністю Климента, значить, він був багата й заможна людина. На тім місці постала церква, і там також спинилися Кирило і Методій, — там і помер св. Кирило, а Методій відтак вернувся на словʼянські землі.

От, мої дорогі, це причина, чому ми нині святкуємо цей празник. Святкуємо його не тільки як патрона, але й як того, хто піддержав єдність Церкви; а пізніше він став одним з херсонських мучеників, яких почитаємо. Наша історія, перервана мандрівкою народів, усталилася вже за Ольги й Володимира, і по тих усіх переходах уже набрала безпереривної форми загального християнства на Україні. І тому памʼять св. Климента нам така дорога. Але не думайте, що то лише щойно ми, чи скажім, що Кирило і Методій, переходячи, то відкрили його почитання. За княжих часів його загальна памʼять була вже на Україні дуже поширена й звеличувана. Найкращим доказом є те, що археологи віднайшли, коли я сидів ще в тюрмі і дістав у руки цю книжку, монету з погруддям св. Климента з княжих часів. Значить, уже перші князі давали на монеті погруддя св. Климента, як вияв побожности й слави. Що його почитав уже св. Володимир свідчить те, що його кості похоронено в Десятинній церкві. І там вони лежали, аж поки церкву не збурили монголи і не помішали й загирили кості. Та все таки його головою святили митрополита Смолятича, знак, що він у нашому житті відігравав велику ролю. Та й тому ми не робимо нічого іншого, як лише продовжуємо ту його славну діяльність і участь у нашій історії. Ми маємо ще й другого папу, що помер, бо був засланий на Крим — Мартина І. Саме він впровадив у богослуження « православний, ортодоксос». Він був тим, над яким так само дуже знущалися. Тодішні римляни його післали на вигнання, і лише за ставленням царгородського патріярха не виконали вироку смерти, але післали його на Крим, де він і помер. Оті два Папи піддержували нашу єдність тоді, як вона була найслабша, бо переривали її мандрівки народів, які нищили цілий край. А нарід мусів тоді втікати та ховатися по лісах, поки не перейшла та навала. Ото памʼять, яку ми нині, призиваючи його заступництва, святкуємо! І ми не лише величаємо, але й дякуємо св. Климентові, що за десять літ у наших таких важких умовинах ми могли зазначити наше наукове життя отут у Римі як Університет, хоч, як знаєте, що сказав теперішній Президент Міністрів Андреотті у своїй славній промові: «В цьому Римі, де вже, здається, нічого не можна сказати й додати, вое таки українці сказали щось нового і додали до нього своє». Дай Боже, щоб цей високоосвічений Папа просвічував для добра всьому українському народові до кінця віку.

Амінь.