ПРОПОВІДЬ У КВІТНУ НЕДІЛЮ В СТУДІОНІ

В імʼя Отця і Сина і Святого Духа.

Кожне недільне й святочне Євангеліє оповідає нам про якусь подію з життя Ісуса Христа або передає виголошену Ним науку, як Його безпосередні слова. Нинішнє свято й його Євангеліє мають у собі щось свобрідного. Дві події злучені разом: воскресення Лазаря і царський, маєстатичний вʼїзд Христа до Єрусалиму, пересуваються перед нашими очима і своїм сценарієм діють на глядача. Ці дві події вирізняються своєю окремішністю на тлі дотеперішнього життя Христа і безпосередньо приготовляють вірних до Страсного Тижня і Христового Воскресення. Тому то вони такі важні й небувалі. Вправді, Христос уже був воскресив дочку Яіра (Лук. 8,41) та сина вдови з Наім (Лук. 7,14), і слава про ті незвичайні чуда розійшлася по всій околиці. Але про ці чуда знав обмежений круг людей, а синедріон в Єрусалимі не привʼязував більшої ваги до цього. Ці чуда не заворушували єрусалимської опінії. Воскресення Лазаря відбилося сильним відгомоном. З Єрусалиму й з усіх усюдів посходилося до Витанії багато людей, що великими громадами прибули на свято Пасхи.

Христос приготовив своїх учнів до цього чуда. Це не був припадок. Його повідомили про недугу Лазаря і Він ждав, аж поки Лазар умре. Тому й сказав своїм учням, що Лазар заснув. Апостоли у своїй добродушності відповіли Ісусові: « Господи, коли заснув, то й одужає » (Ів. 11,12). Та Христос мав на увазі смерть. Коли зблизився з учнями до Витанії, сестра Лазаря Марта вийшла назустріч і з жалем докоряла Ісусові, чому Він не прийшов скорше і не врятував її брата. Христос заспокоював її, що Лазар воскресне. « Знаю, що воскресне у воскресення в останній день » (Ів. 11,24). І так стається чудо: « Лазаре, вийди з гробу!» І сталося, хоч тіло його вже воняло, бо лежало в гробі чотири дні. Небувала подія, яка зробила величезне враження на всіх гостей і сусідів. Занепокоївся синедріон, фарисеї, книжники й учителі закону, що чигали на життя Ісуса. До глибини душі проймаюче враження не залишає вже сумніву про Боже післанництво Ісуса.

Подія воскресення Лазаря продовжується й завершується: Христос посилає учнів від Оливної гори, щоб вони з найближчої оселі привели Йому осла. Він перший всів на нього і, за царським звичаєм, серед радісних окликів тріюмфально вʼїхав до Єрусалиму. « Осанна Синові Давидовому » — вітали Його дорослі й діти. Не треба тут пояснень, самі події заговорили й свідчили.

Починаються страсті і, власне, ті попередні події приготовляли Христових вірних приятелів, щоб не заломились вони у вірі в час терпінь і Його смерти. Ці події пригадують нам усім на одну прикру й химерну прикмету людської душі, що, не маючи здорової рівноваги, може попасти в такі дивні крайності: « Осанна » і « розпни! »

Коли ми так святкуємо й переживаємо ці події, мусимо здати собі справу, що це відбувається в студитському храмі в Студіоні біля Риму. В який спосіб відбуваються і що символізують тут ці дві події? — воскресення Лазаря й осанна Христові! Святкуємо їх в окремих умовах. Коли там в Україні студитські манастирі позамикані, монахи вигнані та й мусять шукати притулку в приватних домах і в укритті відправляти нинішнє богослуження, то яка це благодать, що тут свобідно лине з глибин серця хвала Господня в цьому Студіоні!

Загально відомо, що Студити носять своє почесне імʼя від св. Теодора Студита, який відновив занепадаюче манастирське життя в обителях св. Василія Великого. Студитське правило запровадив на Русі-Україні св. Теодосій у Печерському манастирі. Від нього поширилися Студити по всій Україні й Росії. Впродовж століть їхня дисципліна почала занепадати. Слуга Божий Андрей відновив Студитів і вони гарно розвивалися, але за радянської влади їх скасовано і вони живуть, скриваючися, і так, скільки лише можливо, провадять своє монаше життя.

Збігці Студити заснували свій манастир у Німеччині в Буке, але терез воєнні дії перенесли його до Вудотоку в Канаді. Та, одначе, було важне, щоб вони мали свій осідок у Римі, в осередку християнства, як бажали собі цього Слуга Божий Андрей, екзархи Климент і Леонід Фйодоров, яких представником у Римі був великий прихильник Студитів о. Кирило Королевський. За їх заступництвом куплено цей великий манастир, чи не найкращий у Римі. Спочатку було лише чотири монахи, тепер — вісім. Обитель почала розвиватися. В 1971 р., також на Квітну Неділю 11 квітня, були свячені на презвитерів двох братів дияконів Студитів, а на Благовіщення 7 квітня складала тут обіти Дарія Дубляниця, тепер ігуменя в манастирі Студиток у Крефелді-Траар, де треба було рятувати манастир Студитів від загибелі. Як бачите, Студити зачинають також відроджуватися й воскресати до життя. На короткий час тут примістився був Український Католицький Університет, розпочали школу іконопису і їх ікони нині вже знані по цілому світі. А ікона — то вияв діяння Божого Обʼявлення на землі. Тому вона так полегшує приготування вірних для Христової віри.

І нинішні презвитерські свячення диякона Рафаїла — це також благословенний крок у відродженні Студитів. Як колись діти й дорослі підносили галузки, як вияв своєї відданости в честь вʼїзду Христа до Єрусалиму, так і нинішня Обитель підносить галузки, щоб звеличити Христа словом і ділом у монашому житті, щоб причинитися до воскресення нашої Церкви й народу. Для обителі — це велика радість з нагоди свята величавого вʼїзду Христа до Єрусалиму.

А для тебе, брате дияконе Рафаїле, і для твоїх Батьків нехай це буде памʼятний день священичої благодаті й далекосяжного післанництва. Станути нині в ряди таких великих студитських подвижників, зокрема українських, — це не тільки честь і слава, але й велике відзначення у проводі Студитів монахів, в їх історичному поході впродовж століть із їхніми подвижниками й носіями досконалого духовного життя в нашій Церкві й народі. Нехай твої свячення відзеркалюють радість тріюмфального походу Христа до Єрусалиму. Щоб повільний похід Обителі Студіону зріс у могутній здвиг у нашій українській Церкві й нашім народі. Амінь.