ПРОПОВІДЬ В МОЛИТОВНИЦІ СЕСТЕР ВАСИЛІЯНОК У ВАТИКАНІ

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Дорогі Сестри! Справляємо нині, в нечисленній нашій громаді, поминки по ігумені Мати Вірі Слободян, що померла у Львові 29 березня 1963 року, по довгій і тяжкій недузі-параліжі.

1. « Памʼять праведного з похвалами... » (Тропар). І ми нині в тому щасливому положенню, що можемо згадати Покійну з похвалами. Перед Господом, вона дістала заплату за своє праведне і трудяще життя, а нам осталось щоби ми, перед наші очі, поставили собі якнайкращий її образ і знайшли в її чернечих чеснотах заохоту до дальшої нашої праці.

2. Віра Слободян походила зі священичої родини. Вона як молода вчителька в школі Сестер Василіянок в Яворові, вступила в 1903 році на новіціят в монастирі в Словіті, разом з своєю рідною сестрою Ігнатією. Вже цей великий переломовий крок, що полишила світське життя і всі його примани, вказує на її високе духовне життя, ще як світської дівчини. Вона пішла за покликом Христа: « Іди, продай усе, що маєш та й роздай убогим, і матимеш скарб на небі; та й приходь, іди слідом за мною » (Лук. 18,22), а вигляди, навіть на звичайні чернечі монастирські умовини, були дуже скромні. Існував тоді в Словіті матірний дім, який ледве животів, завдяки скромним матковим доходам і не великим підмогам, що їх давав Кардинал Сильвестер Сембратович. І не зважаючи на те все, Сестра Віра розпочала своє чернече життя і богослуженнями, розважаннями, Святими Тайнами, молитвами і умертвленнями розвивала і підносила його щораз вище. В міжчасі постав у Львові монастир Сестер Василіянок при вулиці Зиблікевича, його ігуменою була Мати Філевич, у винаймленому забудованню Народного Дому.

3. Кардинал Сильвестер Сембратович здвигнув при вулиці Потоцького величавий будинок і призначив його на бурсу студіюючої молоді. Одначе цей високий задум Кардинала, піти назустріч ґімназійним учням, не міг вдержатися в реальному житті, тому, що доходи були невистачаючі, бурса з часом задовжилась і грозило банкроцтво. Тому Митрополит Андрей Шептицький рішився купити цей дім, один з найбільших українських домів у Львові, і віддати його Сестрам Василіянкам. Згодом в монастирі відчинили Сестри великий сиротинець для дітей і учительську семінарію для дівчат, та чотири клясову школу. В цьому монастирі було понад 100 монахинь, а його ігуменою була саме Мати Віра і якраз в цьому середовищі вона розвинула свою широку і ревну діяльність.

4. Найперше її духовне життя підносило її понад рівень інших Сестер, її любов і посвята для Господа Бога, її внутрішне духове аскетичне вироблення і самоопанування, зовнішня чемність в поведінці стали основою для її зовнішнього аскетичного життя. Її лагідне поведення зі Сестрами, вдержання високого рівня духового життя серед Сестер, зорганізування всього потрібного, не лише для внутрішнього життя, але і для зовнішнього, ціхували її душу і її діяння. Її пильність, невсипущість, точність в обовʼязках зʼєднали їй прихильність серед Сестер. Рівнож оформлення сиротинця в правила, в денний порядок і вдержання його, не було легком завданням. Одначе вона зуміла з того всього легко вивʼязатись. Сироти підростали, виказували різні спосібності, до ремесла і до науки, треба було їх спрямовувати в дальшому житті. Крім робітень, постала згадана учительська семінарія з дуже численною фреквенцією. Вона стала сильною, могутньою установою, завдяки великій духовій і матеріяльній підмозі Митрополита Андрея, що у вільних хвилинах їздив до монастиря, давав реколекції, бував на облечинах, справляв похибки і підніс високо загальний рівень чернечого життя, справність учительського збору й адміністрації. З тої установи стало виходити багато учительок, які займали посади і своїм релігійним життям і своєю жертвенністю та солідністю були зразком по всіх закутинах Західної України.

5. Покійний Митрополит Андрей розділив працю між Сестрами Василіянками в той спосіб, що при вулиці Потоцького лишилися народна школа і учительська семінарія, а коли Народний Дім найшовся в довтах і продав свою власність з домом при вулиці Зиблікевича, то покійний Митрополит Андрей купив його і поділив на дві частини. Церкву і каменицю віддав Отцям Редемптористам, а другу частину власности (при вулиці Длуґоша) віддав Сестрам Василіянкам, що були передше при вулиці Зиблікевича і побудував ґімназію та інтернат для дівчат, які мали спосібності і спроможність здобувати собі вище образування і переходити на Університет. Можна сказати, що виховання і розквіт нашого жіноцтва був в той спосіб запевнений. Якраз тоді Мати ігуменя Віра виказала і виявила свої чернечі чесноти і свої духові спосібності.

Великими хрестами для неї були перша і друга світова війна, як збомбардовано монастирські забудовання, а відтак опісля військова влада відчинювала там шпиталі, які незвичайно утруднювали чернече життя Сестер. А всеж таки Мати Віра вміла знайти вихід з тих труднощів і важкого положення.

6. Згадати тут належить і покійного о. Поч. Крил. Василя Лициняка, що був якийсь час в учительській семінарії учителем релігії директором учительської семінарії і головою сиротинця та й у його праці находила вона велику підпору. Його гладка поведінка, рішучість і засадничість надавали усій Установі високо культурну ціху.

7. Оцінюючи працю Мати Віри як Ігумені, покійний Митрополит Андрей поблагословив її як одиноку ігуменю на ціле життя і вручив їй ігуменьський посох привезений з брусалиму.

Ми бачимо дальше, що монастир св. Макрини при вулиці Потоцького став основувати інші свої дочерні монастирі в Калуші, в Підлютому в Суховолі і інші. Можна справді твердити, що чернече життя Сестер Василіянок стало світити всім зразковим прикладом, по найдальших закутинах нашої землі, бо й другі монастирі гарно розвивалися. Монастир Непорочного Зачаття при вулиці Длуґоша з дочерними домами в Жиравиці і в Милошовичах, монастир в Словіті і в Підмихайлівцях. Та не тільки в Львівській архіепархії, але вони стали основувати свої монастирі в Перемиській, Станиславівській, Мукачевській і Пряшівській епархіях, а навіть і в Києві.

8. Коли ми згадуємо нині з похвалами Покійницю, то треба згадати і всі інші ігумені, які видержали на своїх становищах в Словіті, в Підмихайлівцях, Яворові і інших містах, а також і Сестер, які були арештовані і вивезені, передусім Мати ігуменю Моніку Полянську, монахиню глибокої віри і динамічної діяльности, і рідких чеснот, які упокоїлися в мордовських лагерях. Усі монастирі Сестер на Західній Україні знесені, їх доми забрані, Сестри позбавлені допливу і доросту і лише в гуртожитках можуть проводити скрито своє духове життя. Та маємо в Бозі надію, що згадані великі заступниці перед Богом, яким так дуже лежало на серці чернече життя, вимолять в Бога ласку їх відновлення і поворот до давнього розквіту. Вічная їм памʼять!