ПРОПОВІДЬ В ЧАСІ ЗАУПОКІЙНОЇ СВЯТОЇ ЛІТУРГІЇ ЗА БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ ОТЦЯ МІТРАТА ВАСИЛЯ ГРИНИКА В СОБОРІ СВЯТОЇ СОФІЇ

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Загальне переконання, що належить вже до притчей нашого народу,каже, що « все є непевне й все незнане, але одно є певне, що всі помруть ».Чи хочеш, чи не хочеш, чи нині, чи завтра, чи в молодому чи у старечому віці — ти скінчиш свій вік і мусиш замкнути очі. Тебе зложать до гробу і твоя діяльність, твоя молитва, все те, що тут ти робив — скінчилося.

Св. Павло, відчуваючи вже свою смерть, сказав: « Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг. Тепер приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любовʼю чекали на його появу » (IIТим. 4,7-8). Життя — це наче лет, чи біг, до своєї ціли. « Я скінчив свій біг — тепер належиться мені за мою працю й молитву вінець, який приготовив для мене Господь на небі». Таке є основне поучення Церкви про смерть.

Нині, коли ми отут приносимо Жертву за душу покійного Управителя Перемиської Епархії, о. Мітрата Василя Гриника, що недавно помер, він міг би за св. Павлом повторити те, що « скінчив біг ». Він працював, стремів, те, що було в його силі він виконав — і за те належиться йому вінець слави. Цей вінець слави він напевно вже одержав, а, якщо ще має які недостатки в чистилищі, ми заносимо цю Жертву, а як ні, ця Жертва є на прославу Господа Бога, як вдячність за ту діяльність, яку він завершив в Перемиській Епархії.

Ви знаєте які пішли страшні літа на нашу Церкву. Тоді поарештували всіх: нас у Львові, а таксамо в Перемишлі, хоч він не був під большевицькою владою. Вони арештували обох єпископів, пок. Йосафата Коциловського і пок. Григорія Лакоту, його Помічника. Преосв. Йосафат помер на запалення легенів близько Києва у віллі Печерської лаври, яку КІБ перетворило в тюрму, а Помічник помер, наскільки відомо, під Петербурґом. А лишилося в Перемишлі кілька священиків, а між ними, передовсім, о. Василій (нар. 1896 р.), на якого впав ввесь тягар.Він мусів перейняти заряд, бо не було другої людини, яка б могла держатися своїх прав. Зате й був нами іменований Мітратом.

Ми нині благодаримо Господа Бога за ту працю, яку він виконав, хоч її виконував у тяжкому стані здоровʼя. Він помер на недугу серця, як також з перепрацьовання та з усіх журб і трудів, які спадають на людський організм.

В кожній смерті все в дві речі: і смуток, і радість. Радість, що слава Богу, так славно й хвально скінчилося життя: він видержав на свому місці до останньої хвилини. А було там що нести, бо були тяжкі хрести.Він ціле своє життя — спочатку був професором, відтак крилошанином перемиської Капітули, а потім Вікарієм і Управителем — всі обовʼязки сповняв гідно й достойно по своїй совісті.

Знаєте, які там були обставини: поляки виселили всіх лемків і церкви їх перемінили на костели. То були жахливі часи! Забрали катедру Перемишля й треба було шукати десь прибіжище в старій нашій церкві чи в якомусь костелі, де ще мали більше зроруміння, щоб продовжувати свою працю. В тих найгірших умовинах треба було тримати стяг нашого обряду й нашої Помісної Церкви — і він видержав до останньої хвилини.

Дивлячись на те життя треба й собі сказати: « от в таких тяжких часах він видержав — а я?!». Зачинаю свій біг; а щойно розпочинаю своє життя; треба до нього приготовитися. Хто знає, які то часи ще прийдуть, та треба памʼятати, що Господь над нами і треба бути готовими та дивитися на зразки, які ставить нам Господь Бог перед очима.

Тому, заносячи цю безкровну Жертву за його душу і за його прославу, дякуємо Господеві за той приклад і за те, що він не дав зникнути нашій Церкві з лиця землі. Дай Боже, і то найважніше тепер, щоби її його наслідники вдержали той стан; щоби ті, що переймуть, щоби вони гідно-достойно провадили Церкву, сповняли свої обовʼязки, та й тим держали наш нарід і нашу Церкву, бодай так, щоби не дати пропасти.Та на те на Бога надія!

Ми заносячи оцю заупокійну Св. Літургію, звертаємося до Господа Бога, щоби змилувався над нами її, щоби скоротив ті тяжкі часи отак, як скоротив Він Покійному о. Мітратові Василеві Гриникові, нагороджуючи всі страждання й терпіння вінцем вічної слави. Амінь.

В імʼя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

13.06.1977