СЛОВО ПРИ ГРОБІ СЛУГИ БОЖОГО ПАПИ ЙОАНА XXIIІ У 10-ЛІТТЯ ЗВІЛЬНЕННЯ З УВ'ЯЗНЕННЯ ТА ПРИЇЗДУ ДО РИМУ

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Ми нині споминаємо памʼять Великого Вселенського Архиєрея, Папи Римського Йоана XXIII. Ця хвилина звʼязана не тільки з його життям, але так само й з нами, бо от тоді наступило освободження Митрополита Київсько-Галицького в моїй особі, а звідси також і приїзд, і нове десятиліття. Коли так глянути на життя Папи Йоана XXIII, коротко й без пересади можна сказати, що він зачав нову добу в історії Церкви. А зачав її тим, що він зрозумів нові обставини, нові течії й нові вимоги ставлені до Церкви. Першим величезним епохальним кроком було скликання Вселенського Собору — Ватиканського Другого. Ця людина була із вдачі надзвичайно благородна, дуже приступна й батьківського серця. Такий був його характер! Всюди, де він був, він був прихильний для кожного, чи то коли розпочинав він свою дипломатичну карʼєру в Болгарії, де він мав нагоду придивитися ближче незʼєдиненим, чи то опісля коли пішов до Константинополя, а звідтам був перенесений — і то без сумніву Божим Провидінням — до Парижа, звідки вернувся сюди як кардинал. Та людина, така скромна, незамітна й без притенсій, хоч було серед тодішніх умовин стільки дипломатів, нунціїв, кардиналів — то Боже Провидіння вказало на нього, і він був вибраний Папою.

Як пізніше сам своїми устами сказав він у розмові до мене: « Вони хочуть, щоб зʼєдналася вся Церква — і незʼєдинені, і протестанти — але треба з ними говорити. Не можна їх відчужувати й від себе відтручувати, але, навпаки, притягати». І от то був той епохальний крок, який зробив перелом у Церкві. Дай Боже, щоб ті всі старання, хоч вони такі тяжкі й важкі, — не раз, здавалося, і безуспішні — щоб вони увінчалися найкращими успіхами. Та коли ми нині звернемо увагу на нашу Церкву, то вона була розбита по всім усюдам, так само, як і не було єдности в католицькій Церкві. Наші поселення по цілій землі мали перед собою на овиді грозу загибелі — зникнути та розплистися в чужому морю. І от — отут та єдність Церкви, яку Папа Йоан підняв, вона одушевила й нас усіх, щоб не зважаючи на ті великі простори, хоч вони нині никнуть через засоби сполуки й переношення людей з місця на місце, — щоб ми зʼєдналися і стали одним. Та й дай Боже, щоб ця хвилина, щоб цей зов і клич, який підняв Пана, щоб він нас одушевляв і надальше, щоб, не зважаючи на всі інші противенства — і брак зрозуміння, і брак доброї волі, і нераз брак охоти — ми зʼєдналися разом і не пропали назавжди. Бо і на Україні ще нині стогне нарід, не маючи свободи Церкви, а священики дальше переслідувані та непоковні різними трусами, відтак попадають у тюрму. ЄДНІСТЬ І СВОБОДА, мої дорогі, це наше, в десятиліття, задушевне бажання.

Та й ми з вдячністю згадуючи Папу Йоана, благаємо про його прославу в беатифікації як великого праведника, щоб він став і нашим заступником перед Господом Богом, бо хто ж за нами вставиться нині? За обездоленими, за опущеними — рідко хто буде заступатися та й рідко хто буде ставати учасником, бо не схоче на свої плечі брати тягару. І ось він, той Папа, із самого початку звернув увагу на наш нарід, на переслідування нашої Церкви й на її нещасне положення. І нині ми з вдячністю заносимо тут богослужебну молитву перед престол Господній за його прославу, щоб він так само вимолив і для нас тіві сили, могучости, зʼєднання для нашої Церкви, щоб вона відродилася там в Україні, і тут скріпилася ще сильніше, як за те останнє десятиліття, амінь.

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.