ІНТЕРВ’Ю НА ФРАНЦУЗЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ

На поставлене питання про значення Східної католицької Церкви серед православного світу можна б відповісти словами папа Урбана VIII, які він сказав до нас українців в 1632 році, « Пер вос меі Рутені Орієнтем конвертендум сперо». Тими словами папа висловив виразну надію, після 40-літнього досвіду відновленої церковної єдности в нашім народі, що при помочі Східної католицької Церкви він могтиме осягнути єдність Христової Церкви, яка розірвалась в 1054 році. Через зʼєдинені східні Церкви, наче через міст, твориться звʼязок зі східними православними Церквами.

В чому полягає цей звʼязок? Найперше, думаю, у взаємопізнанні.Через розкол в одинадцятім столітті, а потім через непригожі політичні обставини між Сходом і Заходом не було звʼязку за вийнятком кількох коротких подій як Ліонський і Флорентійський Собори. Звідси постало взаємне незнання, яке перемінилось у взаємну ворожнечу.

При помочі католицьких східних Церков почалось те взаємопізнання. Латинська Церква почала відкривати, що Східна Церква - то Церква Отців з великою і глибокою богословією, що вона має свою окрему Літургію, базовану на св. Письмі і писаннях, поетичних творах Отців, що в цій Літургії є незвичайні скарби для думки, богопочитання і життя в Бозі. Може найважче було зрозуміти для латинян окрему структуру східних Церков, тобто її еклевіологію, яка не була юридичною, але бачила в Церкві Містичного Христа — Божу Родину, а з тим окремий правопорядок зі своїми патріярхами, які колись творили з Петром одність у вірі і братолюбії, зокрема в часі перших сім церковних Соборів, які всі відбулись на Сході.

1000 років тому постала патріархо-рівна, хоч і без патріяршого титулу, помісна Церква Руси-України у канонічнім звʼязку з Римським Престолом, очолена київськими митрополитами. Вони безпереривно визнавали примат і зверхність Римського Престолу, хоч при цьому не переривали своїх традиційних звʼязків з розʼєднаним Константинополем.Для київського Християнства розуміння Вселенської Церкви, в першу чергу як цілости містичного тіла Христа, було вище понад юрисдикційні спори і роздори. Це був той екуменічний дух приязни і вселенськости, який став зрозумілий знову по ІІ Ватиканськім соборі. Ми зʼєдинені, відновивши в XVI столітті звʼязок з Петровою скалою, бажаємо того обʼєднання і працюємо для нього. І це є друге важне значенняСхідних католицьких Церков серед православних. Ми в тими екуменістами в кращому значенні того слова. Багато з нас пролили свою кров і тим стали, за словами Тертуліяна, тим сімʼям для зʼєдинення. На жаль,в минулому за наше бажання і працю для єдности ми зазнали прикроців від православних і латинників. Не зважаючи на те, ми були і є свідками церковної єдности, творцями екуменізму і апостолами зʼєдинення Церков.

На нашім поєднанні з Римом Схід може переконатись, що в зʼєдиненні є збережені всі права, правопорядок, Літургія, благочестя і всі традиції Східних Церков, отже, нема, місця на думку, що обряди в нерівні чи меншевартісні і тому подібне. На поміч цьому прийшли постанови ІІ Ватиканського Собору, зокрема Декрет про Східні Церкви, що вони рядяться своїми традиційними установами-патріярхатами, якого ми домагаємось вже чотириста літ.

40 років тому безбожний режим примусив нашу Церкву в Україні війти в катакомби. Для рятування її і взагалі християнства на Сході Европи треба скріпити її і інші помісні Церкви, які стоять в аванґарді оборони Католицької Церкви, щоб вони могли сповнити їхнє післанництво і їхнє свідчення — « щоб всі були одно ».