СЛОВО НА ВЕЛИКДЕНЬ В ХРАМІ ЖИРОВИЦЬКОЇ БОЖОЇ МАТЕРІ

Нинішнє свято, саме собою, як жадне інше, промовляє до нас своїм змістом, своєю силою і своєю величчю: Христос воскрес! Велика надприродна, епохальна, спасенна подія побіди Христа над смертю в нашій людській історії. З цієї нагоди, ми всі Владики нашої Помісної Української Католицької Церкви видали спільне Пасхальне Послання, яке є вже в руках усіх, і тому хочемо лише пригадати головні його думки і подати деяке пояснення.

Христос воскрес! Це слово саме говорить і своєю силою, і своєю тривалістю в історії, і своєю рівночасно вічністю. Мала християнська дитина знає-розуміє, що в ньому міститься: Христос умер і знову воскрес до життя. А для нас — це Пасха, тобто перехід з неволі на волю, від смерти до життя, або, як співаємо на Воскресній Утрені: « і от земли к небеси Христос Бог нас проведе».

При тому приходить на думку перше великоднє практичне заключення. Як у житті кожного з нас, так і в житті Ісуса Богочоловіка на землі, радість міняється зі смутком. Хто з людей міг би сказати, що він є вповні щасливим, без клопотів, журби, сліз і лиш весела доля всміхається йому стало? Ні! Немає такої людини. Страсний Тиждень, якого памʼять-згадку ми пережили, пригадує нам правду і дійсність про терпіння, що осталось, як спомин і наслідок первородного гріха. Христос вибрав дорогу терпіння для своєї слави й побіди.

Ніхто з людей не переносив так глибоко й так важко своїх терпінь, як Христос. Він мав найбільшу свідомість про жах і злобу гріха, і найбільшу свідомість невинности, і найбільшу ніжність у відчутті болю. Він терпів найневинніше. А ми люди маємо свої провини. Тільки Христос міг сказати, що ніхто Його не може обвинувачувати в грісі. А помимо того, Він повис на хресті, як розбійник між розбійниками. І звідси Його бездонні страждання. Він, Бог і чоловік, розумів найкраще своє завдання стати жертвою у відкупленні людства, як волю Отця.

І ось нині ці терпіння Христові закінчилися. Він умер і смерть закінчила їх. Але на цьому не кінець! Христос умер, але й воскрес, повернувся знову до життя, і то до далеко вищого й щасливішого. І ось радісна потіха для нас: сум і радість міняються з-дня-на-день, терпіння йдуть за нами, як тінь. Але памʼятаймо, мої, дорогі після Страсної Пʼятниці приходить Великдень. Всі терпіння скінчаться і нашим воскресенням з мертвих. « Як бо в Адамі всі вмирають, так і в Христі оживуть усі » — каже нам Апостол Павло (1 Кор. 15,22).

Кожний нині мимоволі, хоч як пригноблений турботами, страхом перед непевною будуччиною й клопотами, відчуває радість, бо це все мусить скінчитися перемогою, радістю й новим життям, « щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця і ми теж жили новим життям » (Рим. 6,4). Це перша наука із Страстей і Воскресення Господнього.

Та Христове Воскресення не є остаточним закінченням Його діяльности. Ні, воно є зібранням нових сил і великим розмахом до дальшої праці, закровної в світовому маштабі. Христос зсилає на Апостолів Святого Духа і посилає їх до всіх країн і до всіх віків з проповіддю й благовістю про воскресення й Царство Боже. Ми бачимо єдність серед Апостолів і нема в них попередніх порізнень, але велика однодушність і захоплення одним великим післанництвом — ширити Боже Царство й оснувати Церкву.

Та й для нас також жива й актуальна ця сама думка — забути про свої терпіння, розбіжності й кривди, а всі разом спішім рятуватися, щоб ми не пропали. А грозить нам упадок і духова смерть. В Україні завмирає віра, там велике страхіття, а тут на поселеннях ми серед чужих народів, готові пропасти й розлитися в чужім морю. З нашої Церкви може не залишитися нічого, якщо молитвою й жертвою не спинемо загибелі. Воскресший Христос — наша надія. З новими силами і новою енергією треба братися до праці, памʼятаючи на слова Апостола: « Нехай Бог миру, що підняв з мертвих Того, хто кровʼю вічного завіту став Пастирем овець — Ісуса, зробить вас здібними виконувати Його волю добрими ділами » (Євр. 13,20).

На кожному місці, де хто стоїть, нехай виповняє сумлінно свій обовʼязок, піддержує єдність нашої Помісної Церкви й нашого народу, національну свідомість і приналежність до свого обряду та своєї Церкви. Не треба шукати й вичікувати чогось надзвичайного, але проводити в життя поставлені засади, а напевно наша Церква віджив й воскресне. Бо Христос побідив і запевнив правді побіду.

Третя думка, видвигнена в Посланні, — це святість: святість душі кожного вірного, цілого народу й цілої Церкви. Святість душі — то найважніша річ на землі, це найважніша прикмета віри. Для нашої святости й освячення жив, вмер і воскрес Христос. Вислід і запорука хресної смерти є знесення незгоди між Богом і людьми, привернення приязні в освяченій душі і завдаток вічного щастя, словом, — мир. Тому й Христос сказав « мир мій даю вам » (Ів. 14,27), тому й привітав по Воскресенні своїх переляканих Апостолів словами « Мир вам! » Той мир душі дає нам Свята Сповідь, покаянні діла, а над усе — ми одержали Його у Св. Великоднім Причастю. Святе Причастя — то вершок освячення душі, то її справжнє воскресення й її правдива радість у Христі Ісусі. Дбаймо про святість.

Це й є ті три найголовніші духовні справи, які ставить нам перед очі цьогорічне Христове Воскресення. Рік-річно воно приходить, рік-річно й завжди з новою силою, з новою енергією і з новою потіхою. Слава Богу за все перебуте і за даровані успіхи. Здобутою новою святістю ми зближаємося щораз ближче до Христа. « Кріпімся в Господі та в могутності Його сили » (Єф. 6,10). Христос воскрес!