ПРОПОВІДЬ ПРО МИР

Виголошена на V-ім Зʼїзді міжнародньої федерації католицької молоді 20 жовтня 1966 р. в Перуджі в Італії

«Мир мій даю вам; не так, як світ, даю вам. Нехай не тривожиться ваше серце, ані лякається» (Ів. 14,27).

1. Оці слова сказав Христос на пращання і як завіщання мира. Не сказав Христос «бажаю вам мира», «вітаю вас з миром», але «даю вам мир», бо ніхто з людей не в всилі дати правдивого мира, тільки Христос-Богочоловік, Цар мира.

Мир, подібно як царство Боже, життя вічне, любов ближнього і Святі Тайни, є основною, програмовою частиною науки Христа. Як багато разів Христос повторяв це слово «мир вам» і воно стало дійсно Пого тестаментом, як говорить Еклевіяст (45,3), «тестаментом мира», — на пращанні з Апостолами. Самозрозуміле тому, що Святіший Отець Папа Павло VI, вірний тому заповітові, уживає надлюдських зусиль і геніяльних своїх спосібностей, щоби спинити війни, пролив крови, нищення, голод і ненависть, бо наш вік — це вік жахливих воєн і убивств.

Мир, то поняття спокою, добра, любови; то створення найкращих, благотворних умовин для праці людини в посвяті Богові і людству.

2. Слово «мир» говорить нам найперше про повднання в Богом, про очищення совісти, про запевнення Божої помочі, бо людина в мирі стала Божим сином і осягнула найвищий ідеал, який вона є всилі здобути на землі.

Мир, це в спокій з самим собою, це є вдоволення серця з усуненням усякої тривоги, викидів совісти, неспокою, знеохоти і песимізму.

Слово «мир» означає і мир з ближніми і співжиття, не в ненависті, злобі, кривдах, крадежах і убивствах, але в братній помочі, в співдіянню, терпеливості і любові. «А ввесь наш спокій у цім нужденнім житті має основуватись радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості, на прикрості. Хто ліпше вміс терпіти, то більший матиме мир» (Наслідування Христа, II, 3). Атмосфера миру дає найкращу спромогу розвинути людині його духові і фізичні сили в праці для Бога і для людства. Крім забезпечення Божої помочі, Божого проводу, надприродної опіки, людина може розвинути і свої природні спосібності і таланти для осягнення найвищих ідеалів, які ставить йому перед очі Бог, св. Церква, людство й історія. Лиш у таких умовинах миру людина може стреміти до досконалости і себе удосконалити. Про такий мир ми молимо Господа в літургії св. Івана Золотоустого: «О мирі всего міра...».

3. Ви знаєте, Дорогі Молоді Друзі, що загально говориться про гроші-монету, як рішальний чинник у всьому людському житті. А все ж таки кожний мусить признати, що і на дні зматеріялізованого чоловіка лежить якась думка добра і зла, яка штовхає його до вчинків геройських і злочинних. Він старається здобути гріш, але вкінці здобувас його не для самого гроша, а для якоїсь цілі. Тому у великій пошані лунає ще нині клич, що «ідеї кермують світом» («C'est l'idée que dirige le monde»).

Яка ж ідея зібрала вас отут нині з усіх країн світу разом? Нема сумніву, що ви приїхали тут одушевлені Христовим зазивом посвяти для Бога і ближнього. Його виказують вповні слова Христа: «Здобути царство Боже». Коли Христос говорив про мир, то вжив ще й іншого вислову, здавалося б противного мирові: «Я приніс на землю не мир, але меч» (Мт. 10,34; Лк. 12,51). А меч означає боротьбу. Та це меч не для проливу крови. І тому казав Христос св. Петрові вложили меч крови до похви (Мт. 26,52; Мк. 14,27; Лук. 22,51; Ио. 18,11).

Христос мав на думці меч для боротьби зі злом. Бо мир Христа не означає квітизму, бездільного пацифізму, егоїзму і неробства, але найбільше напруженої праці для Бога і ближнього, бо знаєте також, що Христос сказав, що «Царство Боже здобувається силсю» (Мт. 11,12).

4. Коли майже після 25-тилітньої неволі і відсепарування від усього життя Церкви, як український вʼязень вийшов я, завдяки св. п. Папи Івана XXII, на волю, то пильно слідкував я за всіми проявами церковного життя в тому часі. І між всіми новими поривами та стремліннями вибиваються на перше місце два гасла: діялог і динамізм. Учив цей незабутній і великий Папа, щоб не нищити ближнього, але навертати і зʼєднювати, а до того потрібний діялог. Як другий одушевлюючий чинник в діянні Церкви є розвинення внутрішньої сили Христової науки — її динамізм. І саме мир дав тут спромогу вибухнути динамізмові духових і тілесних сил для праці, в найкращім розумінні того слова. А до кого ж це може відноситися, як не до вас, Дорогі Друзі, що містите в собі цей найсильніший потенціял. Найперше, молодь наймиліша Богові і Христові, і з якою прихильністю Він звертається до дітей і юнаків, якою любовʼю Він огорнув наймолодшого з апостолів, св. Івана. Посвятити свій найкращий вік, свої найсвіжіші сили для Христа — це, без сумніву, наймиліша і найцінніша жертва, цінніша і більша від ослаблених сил старця.

Молодець, що за кусок хліба і мʼяса, за чарку алькоголю, за життову вигоду і хвилеву приємність, готов продати себе, в життю нічого не осягне — це погній людства. Але той юнак, що сталить свій характер, поборює труднощі, голод і холод, отяжілість тіла і лінивство для осягнення високих ідеалів, тільки такий заслуговує на пошану і тільки в таких — майбутнь людства. Збереження своєї невинности, тистоти душі, своїх сил і енергії, дають йому запоруку, що його духові і фізичні сили не будуть прогайновані і що він здобуде Боже царство і тут на землі і на небі. «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14,17).

«Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують?... Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані пʼяниці, ані злоріки, ані грабіжники» (І Кор. 6,9-10). Життєві солодощі, це примана, але й обмана. Тільки той, хто пішов на твердий, тернистий шлях, спосібний до великих подвигів. Святий Апостол Павло, той борець за найвищі ідеали Христа каже, що правдивий воїн не звʼязується житейськими справами (2 Тим. 2,3-4). І тому, Дорогі Друзі, на кожному становищі, на якому вас Господь Бог у свому Провидінні поставить, чи як священика при престолі, чи як вченого на катедрі, чи як робітника при варстаті, чи як фінансиста і ремісника, торговця, селянина і сторожа, нехай кожний виконає своє завдання і використає свої таланти в дусі Христової науки для осягнення миру. Треба сказати зовсім ясно і отверто, що нинішне людство є вичерпане і обезсилене, а також і знеохочене безнастанними війнами минулих часів, сходить з світової арени, а ви, молодь, маєте перейняти дальшу працю і керму з відповідальністю за майбутнє людства. А це майбутнє ставить вас нині в перші ряди в боротьбі з голодом, з анальфабетизмом, з розпустою, з убивством. Ви мусите стати активними творцями мира, бо любити мир, означає — боронити мир і творити мир. Це означає давати всім людям конечні середники для життя духового і матерільного; означає сприяти розвиткові культури і знання, які є незвичайно успішними засобами для духовного піднесення людини.

Творити мир означає, отже, жити в мирі з самим собою, і діяти згідно з любовʼю, справедливістю і свободою у відношенні до других: «Справедливість і мир обнялися» (Пс, 84,11). Але творити мир в нинішнім історичнім моменті означає також не допускати до війни, або роблячи все можливе, щоб її пригасити там, де вона на нещастя почалась. Кожний юнак, повинен цей клич Святішого Отця зробити своїм і рішуче його повторяти.

Яка тривога і нещастя! Молодь, тобто життя в найкращого свойому виді, стає знаряддям смерти і руїни. І хоч молоді юнаки повинні сповняти законні прикази своїх властей, то через те вони здобувають дуже сильне право говорити про мир.

Жертва життя, яку багато з молоді приносять, багато з них навіть у цій хвилині, нехай буде завдатком мира для всіх. Вони люблять життя, не хочуть його нищити і не признають логіки війни. Логіка їхнього життя — це логіка миру, який має свої глибокі і найвищі мотиви в вірі і християнській надії. Усі ці змагання і вияви динамізму кожного молодця на кулі земській в вже могутнім чинником в стремлінні до миру, та коли вони всі влучені разом, їх тверде слово за миром і за працею над ним, набирає гігантної, стихійної, непереможної сили: «Блажені миротворці, бо ті синами божими нарекуться» (Мт. 5,9).

В сьогоднішній торжественній хвилині треба згадати з признанням і вдячністю також і тих юнаків мучеників і героїв віри, що ще сьогодні в кайданах, страдають і моляться. І ми певні, що з цих болючих проб Господь зуміє видобути добро та приготувати перемогу своїй Церкві. Щоб уже скоро прийшов цей благословенний день, в якому з усіх сторін світу, в повній свободі і мирі, зможе піднестись Господеві благодарственний гімн за осягнений мир.

Ця торжественна сьогоднішня молитовна зустріч, така зворушлива і знаменна — це відповідь молоді повної довірʼя до слів Христа, що в Бога все можливе (Мт. 19,26).