ЛИСТ З НАГОДИ 25-ЛІТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПАПСЬКОЇ МАЛОЇ СЕМІНАРІЇ В РИМ

Христос рождається!

Ватикан, дня 30 січня 1979

Високопреподобні і Дорогі Отці Українські Салезіяни, Дорогі Малі Семінаристи!

Серед різних Ювілеїв, які доводилось нам відзначувати на поселеннях, мабуть найбільш знаменним і щасливим для нас усіх є Ювілей 25-ліття існування Української Папської Малої Семінарії, що остаточно найшла свій осідок в Римі. Мило згадую відвідини у Вашій Семінарії, зокрема перші в березні 1963 року, бо мав я нагоду побачити живучість нашого еміґраційного життя в ній і виразні надії на нашу майбутність.

Сьогодні, як і в минулому, розвиток культури, економії й інших духовних вартостей народу оснований на шкільництві. Коли якийсь нарід хоче поступати вперед і мати своє місце серед чільних потуг світу: мусить дбати про своє шкільництво і належне виховання молоді. Ця думка була постійною журбою і в нас українців. На нашій поневоленій землі наші духовні і світські провідники нераз серед твердих перешкод боролись, щоб створити для свого народу якнайбільше шкіл для його виховання і піднесення. Зокрема тим журились наші духовні провідники, наша Церква. Ішлось не лише про саме знання, що його мала давати школа, йшлось найважніше про те, щоб школи були осередками виховання народу і формуванням душ у Христовій благовісті. Можна мати високі школи для розвитку знання, але коли в них буде знехтований властивий Володар всесвіту, такі школи виховають людей без характеру, без душі з надприродним життям. « Без мене не можете нічого робити», — казав Христос і Його твердження находить факти в історії.

Малі Духовні Семінарії мали свою традицію вже в нас в Західній Україні. Були вони у Львові, в Рогатині, організувались в Перемишлі і в інших наших містах, де були для цього бодай малі можливості. Коли по війні така велика частина нашого народу опинилась на еміграції, то і тут незабаром зродилась така думка. Здійснив її покійний архиєпископ Іван Бучко. Ця Мала Семінарія має свою історію і свою долю, подібну в дечому і до долі свого народу. Треба було шукати для неї якогось закутка в Европі, шукати матеріяльних засобів, які зараз по війні не легко було здобути. На превелике щастя і зарядження Божого Провидіння не треба було шукати виховників, бо про них подбало це Провидіння вже в тридцятих роках, стали ними наші Українські Отці Салезіяни, які з запалом взялися до тієї благословенної праці. Не забракло й ідейних батьків, що післали своїх синів до цієї Семінарії. Першим її осідком було місто Люрі у Франції, потім Кастельґандолфо коло Риму і врешті в 1959 році переноситься у простірний будинок в самому Римі та й в ньому її виховна праця ведеться вже двадцять років. Папа Іван ХХІ на наше прохання дав їй титул і привілей права « Папської Семінарії» і тим самим її випустники мають право вступу до високих шкіл в різних державах. З маленького гірчичного зерна Христової притчі виросло гарне дерево з овочами, його огородниками стали наші українські Салезіяни, його небесним патроном св. Іван Боско.

В цій короткій історії нашої Малої Семінарії в Римі, можна побачити вагу та значення тієї виховної інституції, а найважніше — виразне Боже благословення на ній. Вона постійно росла і розвивалась, вона була єдиною українською середньою школою на поселеннях з повним українським вихованням в Христовому дусі. Її провадили повні запалу українські руки, вона збирала дітей українського народу з численних поселень, за чверть століття було їх понад 700. Вона видала кільканадцять священиків, чимале число українських інтеліґентів з замітними професіями, вона дала нашому народові велике число вихованих в християнському дусі мирян, які працюють для свого народу в молодечих організаціях, а громадах, парохіях та різних товариствах. Мала Семінарія дала, отже, великий, хоч непомітний капітал для свого народу і свобі Церкви. Мала Семінарія була великою поміччю і піддержкою для Українського Католицького Університету св. Климента папи в Римі, що опинився теж дивним зарядженням Божого Провидіння в її сусідстві.

Нехай буде щира дяка милосерному і всещедрому Богові за цей великий дарунок для нас усіх на чужині. В цей щасливий Ювілей нашої Малої Семінарії можемо сказати з псалмопівцем: « Бог нам прибіжище і сила, у нещастях зʼявився з дужою допомогою. Тим не злякаємось, хоч би й земля провалилась і гори захитались серед моря » (ПІс. 46,2-3).Наша подяка належиться Апостольському Престолові, що своєю матеріяльною і моральною допомогою піддержав задуми творців, організаторів і виховників цієї Семінарії. Вдячність наша нехай живе поколіннями для наших українських Салезіян за їхню жертвенну працю і їхній запал у тім важнім виховнім ділі. Деякі з них як отець архимандрит Степан Чміль — благородна душа і святий виховник, — о. Константин Лихач, спочили в Господі серед своєї праці і вимолюють благодатей для виноградника в якому так жертвенно і по батьківськи трудились.В історії нашого шкільництва Українська Папська Мала Семінарія в Римі буде світлим жемчугом наших змагань з нерівними силами цього світа, нашої духовости і нашої спосібности бути керманичами своєї долі в Христі Господі.

« Господи, Господи, призри з небесе і виждь і посіти віноград сей і соверши ї, гоже насиди десница твоя, Господи...»

Благословення Господнє на Вас!

† Йосиф

Патріярх і Кардинал