СТАТТЯ-ПОДЯКА ДОБРОЧИНЦЯМ ХРАМУ СВЯТОЇ СОФІЇ У РИМІ, ОПУБЛІКОВАНА У "БЛАГОВІСНИКУ"

[Розпочата наукова діяльність вимагала самозрозуміло великих матеріальних середників і засобів, а митр. Кир Йосиф вернувся з тюрми незаможним і незасібним. Першим датком був дар св. п. папи Івана XXIII, який жертвував на оплату подорожі митр. Кир Йосифа і удержання 5 000 дол. При всіх обмеженнях і дуже скромних видатках на найконечніші речі осталось ще майже 4 000 дол., які можна були ужити на розпочаття підготовчих робіт і видань. Незабаром почали напливати жертви від своїх і чужих, за які Кир Йосиф міг найперше купити землю, а опісля розпочати будову. За ці всі жертви Кард. Йосиф зложив прилюдну подяку в Благовіснику за 1967 р.]

“Благородних і завждипоминаємих ктиторів і благодітелів святого цього Храма нехай помʼяне Господь Бог у Царстві Своїм, хавжди, нині, і повсякчас і на віки вічні. Амінь.”

Оцими словами, від яких кращих не находимо, висловлюємо нашу щиру і глибоку подяку тим усім, які молитвою, трудом і матеріяльними жертвами причинилися до здвигнення цієї святині науки українського народу. Нашою незмірною подякою линемо в першу чергу до Святіших Отців папів Івана XXIII і Павла VI, що своїм благословенням зволили утвердити почин; а зокрема до папи Павла VI, який особисто забезпечив власність посілости в державних реєстрах і дав прилюдне благословення.

Велика вдяка нележиться нашим Преосвященішим Владикам, Духовенству, світському й чернечому, та церковним організаціям, що заряджували збірки в епархіях і зложили княжий дар. Належиться вона неменш і нашим Високодостойним лікарям, інженерам, професорам, банківцям, світським організаціям, поодиноким громадянам і громадянкам, та всім вірним, що жертвували здоровʼя, майно, час і працю на переведення збірок і влаштовування товариських сходин — бенкетів. А між ними були зворушливі до сліз записи вдівців і вдів на смертних ложах, і жертви малих школяриків, що колядували на Університет та складали свої щоденні дрібненькі лепти на цю святиню науки, даючи «з недостатку свого увесь прожиток свій» (Лука 21, 4). Великими й всещедрими жертвами, не лише прихильними словами, але й ділами, причинилися також чужинці та записали свої імена золотими літерами в нашій вдячній памʼяті і хроніці. А всі ці жертводавці, духовні богомольці й складані матеріяльні дари, свідчать не лише про велику щедрість, але й про глибоке зрозуміння ваги нашої науки й культури. Справді, можна з радістю і повною справедливістю ствердити, що вчинив це: «Народ собі»!

Який же вислід, — спитав слушно нині кожний український громадянин, а зокрема жертводавець. Найперше перед Богом можемо запевнити всіх, що ніодин сотик не пішов намарно; а кожний жертводавець одержав посвідку на зложений дар, навіть за найменші датки. Завдяки цим пожертвам маємо, слава Богу, два і пів гектарову (майже чотири з половиною морги) площу в прегарному високому положенні біля визначних забудовань нашої Папської Малої Семінарії; площу віддалену 7 км. від Ватикану, від базиліки св. Петра та ватиканської бібліотеки й музею. На ній стоїть гарний дім обʼємом звиж 10.000 м.кв. з модерним устаткуванням, в якім міститься бібліотека з понад 10000 томами, музей з 1000 предметами та біля тисячки томів архіву й кількасот томів виданих праць. Знаходяться там університетські викладові залі, читальня та маґазин для книжок на 100 000 томів. Це все майно разом представляє вже нині вартість понад мільйон долярів, що є значною сумою, тим більше, що так недавно не було нічого з цього.

У цьому домі найшов приміщення не тільки Університет, але також Богословське Наукове Товариство, редакція «Богословії», видавництво бюлетеню «Вісті з Риму» та іконописна школа; так що справді створено осередок української науки в Римі для еміґрації. А з Римом ніхто в світі конкурувати не може, задля його архівів, музеїв, бібліотек і археологічних розкопок, шкіл і музичних консерваторій, а зокрема задля осідку Папи. Кожний українець, що хоче поглиблювати своє знання, зверне лице до Риму і спиниться в нашому Університеті.

Головна ціль того почину — Університет, його організація і майбутній розвій потребують деякого вияснення. Передусім треба памʼятати, що організація університету не переводиться в одному чи двох роках, але це мозольна праця десяток літ, тимбільше, що нам треба віднаходити наших професорів і студентів розсіяних по цілому світі. Ціль і завдання Українського Католицького Університету виложені в грамоті основання. Безперечно, що ми не в в силі конкурувати з існуючими університетами, з їх державними хмародерами й університетськими городками, з десятками тисяч слухачів і професорів. То ж і не маємо за завдання вирощувати урядовців для держав, у яких поселилися наші біженці. Завданням нашого Католицького Університету є головно доповнювати в наших слухачах те, чого не дають нам закордонні університети, зібрати наші наукові сили й одночасно плекати по можливості всі галузі знання на українській мові, видавати відносну літературу та заповнювати прогалину в нашій науці. А все те має окрилювати християнський католицький дух, який віками надихував нашу науку й культуру і витиснув на ній свою печать.

Ми можемо досягнути сотню — дві слухачів, пів а то й сотню професорів, і тим вдержати нашу католицьку університетську традицію, університетський цензус і наукову творчість. Свою чинність не мусить Університет обмежувати тільки до Риму, але може мати свої розгалуження, факультети, інститути, філії, у більших українських осередках на поселеннях. Університет є чинний у Римі від двох років, має кільканадцять слухачів і 25 професорів; з того шістьох професорів мешкаючих у Римі, що провадили з вдоволяючим вислідом правильні виклади в монастирі Студіон біля Риму. Виклади й іспити піднесли умовий рівень слухачів, своїх і деяких чужинців; а видані Університетом праці розходяться по всьому світі.

Та не треба однак представляти собі дуже рожевим розвій університету, бо труднощі є і будуть, навіть більші, ніж ми собі їх представляємо. З свого боку ми нікому не будемо входити в дорогу і ставати на перешкоді, але навпаки, всім помагати, наскільки змога. Будемо мати більше засобів — зробимо більше, а будемо мати менше — то зробимо менше. Максимальний плян, є публікованій у цій книжці Конституції, є зачеркнений на 100 процент, але якщо наразі його виконаємо на 25 процент, то буде дуже та дуже багато. Не буде в тому ніякої неслави й нечести, а навпаки честь і слава українському народові і Католицькій Церкві.

З довірям на Божу поміч і на просвічення Святого Духа ми зачали це діло і будемо продовжувати його в повній свідомості, що Український Католицький Університет стоїть на службі українській науці і культурі християнської моралі, та що він є обʼєднуючим творчим чинником у нашому народі. А з тим поручаємо Український Католицький Університет імени Климентія Папи дальшій прихильності й щедрості українського народу. Зокрема прохаємо всіх авторів, редакторів, накладчиків, видавців, мистців, всі видавництва, друкарні і книгарні, бібліотеки, архіви і книгозбірні, зберігачів памʼятників, документів, мистецьких і археологічних творів, присилати їх до Бібліотеки, Музею і Архіву по два примірники публікацій на зберігання і дослід, бо тим буде улегшена праця для наших дослідників, піднесемо ціну наших скарбів і творів духа та відкриємо нові горизонти нашого минулого й майбутнього в науці.

Всім жертводавцям, прихильникам, співпрацівникам і діячам Українського Католицького Університету ще раз щире Спасибі та Боже благословення!

см. Кард. Йосиф

Верховний Архиєпископ-Митрополит

Свято Успення Матері Божої

1966