ПОСЛАННЯ З НАГОДИ 50-РІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПАПСЬКОЇ КОЛЕҐІЇ СВЯТОГО СВЯЩЕНОМУЧЕНИКА ЙОСАФАТА

«Слав Господа, Єрусалиме! Хвали, Сіоне, Бога Твого! Бо Він укріпив брам твоїх засуви, благословив дітей твоїх посеред тебе! » (Пс. 147,12-13).

Мої Дорогі!

Чотириста літ тому, коли наша Церква повернулась до церковної єдности, що її перервали коротко негожі часи, а духом, молитвою, св. Літургією і вірою наш нарід в тій єдности все таки жив, наші великі Владики — будівничі церковної єдности — хотіли тут в Римі мати всі потрібні засоби, щоби цю святу єдність з апостолом Петром поглиблювати, освячувати і живити. Так правильно зрозуміли наші Владики Христові слова до Петра: « А ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів » (Лук. 22,32). Маючи великі скарби своєї східної Літургії, науку-світло святих Отців Східної Церкви, потребував наш Нарід тільки того постійного « утвердження» на найдальше висуненій своїй позиції на европейськім Сході серед своїх лихоліть.

Одним зі засобів того утвердження у вірі, надії і любові є наука, є знання, які людина постійно розвиває, ними пізнає світ, себе і Божі справи. Для науки потрібні школи, наукові заведення, потрібні мужі науки, потрібні особи, що наукою захоплюються і її передають другим. Зараз по завершенім акті нашої єдности з Апостольським Престолом, наш митрополит Йосиф Руський шукав можливостей мати в Римі своїх студентів, мати якесь приміщення, де б міг жити його Представник-Прокуратор і його питомці. Почалось гірчичним зерном найменшим серед зерен, як каже наш Спаситель у своїх притчі. Прибуло тоді тут двох учнів, одержали ми історичний сьогодні перший український дім-обитель на римській землі при Пяцца Мадонна деі Монті, помістилось там і перше представництво нашої Церкви і нашого Народу. І з гірчичного зерна почало, не зважаючи на історичні хуртовини, рости Христове дерево русько-українського Народу. Історія нам відома.

Сьогодні можемо благословити Господа, що « укріпив брам наших засуви і благословив дітей наших». Нашим пʼятдесятлітнім Ювілеєм Колегії св. Йосафата на горбку Джанікольо, неначе, завершуємо той чотириста літній шлях змагань і старань, щоби тут в Римі виросли наші твердині богословського знання і виховання, нашої релігійної формації в дусі Батьків наших. Те завершення сповнилося, за Божою поміччю, побудовою і нашого українського католицького університету ім. св. Климента папи, якого оснування двадцять літ тому святкуватимемо в найближчому році. А доми наших монаших Чинів, наша Мала Семінарія і вся їхня діяльність! За все те наша подяка сьогодні в цей щасливий Ювілей. Не дав нам Господь пропасти і коли в своїй мудрости допустив тимчасову руїну в Україні, тут приготовив нам джерело сили, укріпив брами наші і береже духа нашого для майбутньої відбудови. Це сталось без сумніву заслугами терпінь і страждань братів наших в Україні і наш ювілей хай буде поминанням їхньої мужности в Христі і подякою за цю благодать, якою ми збагатились перед Богом і людьми.

Доложім всіх зусиль і праці, щоб ця наша духовна твердиня і всі наші здобутки в Римі були духом нашими, щоби в них кувались Христові характери з бажанням служити вірно свому Народові, зберігаючи вірно його духовну спадщину, як цього бажали собі великі Отці наші і потребує цього наша майбутність.

« Господи, Господи благослови виноград сей, єгоже насади десниця Твоя, Господи,... Амінь ».

Благословення Господнє на Вас!

Рим, в Колегії св. Йосафата