ПРОМОВА З НАГОДИ ІНАВГУРАЦІЇ ІІІ АКАДЕМІЧНОГО ВАКАЦІЙНОГО КУРСУ УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Стоїмо під сильним, сучасним кличем: «За єдність Української Церкви і Народу». І в тому напрямі мусить іти уся наша акція і всі зусилля. Над нами висить загроза зникнення з лиця землі. Нема сумніву, що академічний курс є многоважним чинником зближення і обʼєднання університетського персоналу, а передусім молоді, в теперішніх змаганнях.

Мусимо собі здати з того справу, що людина, де б вона не жила, вростає в ґрунт і силою життєвих вимог старається в місцевих школах здобути собі майбутнє становище. Це самозрозуміле, але водночас це є і великою небезпекою нашого винародовлення. І наші університети мусять, скільки змога, протидіяти цьому. Не всі можуть кінчити правильно Український Університет і слухати систематично всіх викладів. Тому цьому лихові зараджують вакаційні, академічні курси. Теперішній третій курс свідчить про великий поступ в цій справі. Про користі такого курсу в Римі, і для професорів і студентів, я вже згадував в попередніх промовах, запрошено більше професорів і зʼїхалось два рази більше студентів ніж в попередніх роках, то маємо в Бозі надію, що він відбудеться з великим хісном і для професорів і студентів, а тим самим для нашої Церкви і Народу. А здаймо собі справу, що ми почали з нічого. Де нині заносяться милозвучні співи Богослужень в Св. Софії і звенять виклади на У.К.v., недавно паслися кози і вівці, та кракали ворони. 20-тисяч-томова бібліотека, архів і музей — підносять вагу нині вже, чи не найважнішого середовища на наших закордонних поселеннях. Тому «Вгору піднесім наші серця!»